23-річний шотландський дворянин Джон Ло у квітні 1694-го заколов на дуелі такого собі Гаррі Вільсона. Лондонський суд виніс йому смертний вирок. Та впливові друзі Ло, якого називали Красунчик, виклопотали йому помилування в короля. Родичі Вільсона одразу ж почали новий процес. Джонові світив тривалий термін за ґратами. І він утік із в'язниці. Стрибнув із 10-метрової стіни, серйозно пошкодив ногу, але вибрався з Великої Британії.
Спершу жив у Амстердамі, потім у Парижі та Римі, Генуї й Венеції, Флоренції і Неаполі. 1699-го, дорогою із Франції до Італії, "прихопив" із собою англійку Кетрін Сеньєр. Вона втекла від чоловіка. А Джон, за словами одного з його друзів, іще юнаком, на батьківщині - в Единбурзі, був "досить добре обізнаний з усіма видами розпусти".
З Італії невінчане подружжя вирушило до Шотландії, потім до Голландії. Далі - знову Італія та Франція, тоді Брюссель. Нарешті 1714-го Джон і Кетрін повернулися до Парижа. Із 11-річним сином і капіталом у 1,6 млн ліврів.
Батько Джона був багатим единбурзьким ювеліром, а ще - лихварем і міняйлом. Купив невеликий маєток, отримав дворянство, але невдовзі помер. 12-річний Джон став помічником матері в управлінні родинним бізнесом. Однак згодом і в Лондоні, і на континенті жив не стільки на ці кошти, скільки від гри в карти - "шляхетної пристрасті" тодішнього вищого світу.
Сучасник Джона Ло писав, що перед початком чергової партії той мав при собі не менш як дві торби золотих монет - близько 100 тис. ліврів. А на кожний кін ставив суми, що не вміщалися в людській жмені. У тодішньому Парижі дружина одного з онуків короля Людовика XIV якось за одну ніч програла португальському послові 1 млн 800 тис. ліврів. Це приблизно дорівнювало річній платні 60 тис. французьких робітників.
Париж принаджував Джона Ло не тільки грою на великі суми та спекуляціями - цінними паперами, дорогоцінностями й картинами старих майстрів. Королівство Людовика XIV здавалося йому ідеальним місцем для випробування на практиці власної економічної теорії. Він вважав, що може вирішувати фінансові проблеми цілих держав.
Дружина одного з онуків короля за одну ніч програла річну платню 60 тисяч французьких робітників
Після втечі до Голландії Ло вивчав там діяльність найбільшого та найсоліднішого європейського банку в Амстердамі. Навчання продовжив у Італії. Повернувшись до Шотландії, 1705-го опублікував книжку "Гроші та торгівля, з урахуванням пропозиції забезпечити державу грошима". У ній стверджував, що ключем до економічного процвітання будь-якої країни є достатня кількість у неї грошей. А головною причиною економічного застою й повільного розвитку господарства називав нестачу монет із дорогоцінних металів.
Ло пропонував замінити монетний обіг паперовими грошима. Для їх випуску треба було заснувати банк, обов'язково державний, який мав би виключне право тиражування, або емісії своїх банкнот. Друге завдання - якнайширше надання позик-кредитів якомога більшій кількості людей. І не металевими, а саме паперовими грошима. Їх треба друкувати стільки, скільки того потребують клієнти. Отримавши кредити, вони використають їх у виробництві сільськогосподарських і промислових товарів та торгівлі.
Тоді грошима вважалися тільки срібні й золоті монети, а надання кредитів для розвитку економіки не практикувалося чи перебувало в зародковому стані.
Якось у Парижі Джона Ло представили племінникові короля Філіппу ІІ герцогові Орлеанському. Той зацікавився ідеями шотландця. У вересні 1715-го, по смерті Людовика ХІV, герцог став правителем Франції - регентом при 5-річному Людовикові XV. Із владою успадкував порожню казну й господарчий безлад. І Філіпп Орлеанський запросив до себе Джона Ло.
5 травня 1716 року вийшов королівський указ про заснування першого французького акціонерного банку. Згодом він отримав назву "Банк Женераль", тобто Загальний. Директором став Ло. Банк був тісно пов'язаний із державою. Його основний капітал становив 6 млн ліврів і був поділений на 1200 акцій по 5000 ліврів кожна. Банк Джона Ло міг випускати банкноти, враховувати векселі й інші торговельні зобов'язання, приймати приватні внески й вільно обмінювати свої банкноти на монети. У Франції виникала перша в історії система обігу паперових грошей із твердим забезпеченням їх дорогоцінними металами.
Перші два роки "Банк Женераль" позики видавав обережно, тиражі банкнот були помірними. Ло відкрив широкий кредит приватним підприємцям - промисловцям і торговцям. Порівняно з паризькими лихварями його банк давав позички під менший відсоток. Довіру людей здобув, видавши акціонерам за перше півріччя дивіденди в 7%. Господарське життя країни почало оживати.
"Я створю установу, яка вразить Європу змінами, здійсненими нею на користь Франції, - писав Ло регентові. - Ваша королівська високість зможе визволити королівство із сумного стану, в якому воно перебуває, і зробити його могутнішим, ніж будь-коли, встановити порядок у фінансах, пожвавити, підтримувати й розвивати сільське господарство, промисловість і торгівлю".
1717-го Джон Ло організував акціонерну компанію. Основний капітал - 100 млн ліврів. Її завдання - освоєння французьких володінь у "Західній Індії" - Північній Америці, зокрема басейну річки Міссісіпі. Тому згодом компанію називали "Індійською", або "Міссісіпі". Вона була тісно пов'язана з "Банком Женераль" та державою і контролювала всю морську торгівлю з Америкою, Африкою, Азією. Окрім того, мала монополію на продаж тютюну і карбування монети, тримала податкові відкупи.
Розмах справи й перші солідні дивіденди зміцнили довіру до проекту Ло. Він почав масово тиражувати акції компанії, і вони миттєво розходилися. Герцог Орлеанський захотів особисто очолити прибуткову фінансову структуру. 14 грудня 1718 року він видав указ про перетворення "Банку Женераль" на Королівський, тобто державний, банк. Його фактичним керівником залишився фаворит регента - Джон Ло. Згодом він отримав посаду королівського міністра фінансів. А на узбережжі Атлантичного океану заснували місто Новий Орлеан - на честь герцога-регента.
20 липня 1719 року Індійська компанія випустила 50 тис. акцій по 500 ліврів кожна. Майже одразу вони подорожчали на 10%. Щоб підвищити курс акцій попередніх емісій, право придбати нові акції надали тільки власникам старих. Цих цінних паперів слід було пред'являти не менше чотирьох. Так було започатковано першу в історії фінансову піраміду: з'явилися "акції-матусі" й "акції-доньки". Через тиждень випустили й 50 тис. "акцій-онучок"., Треба було мати чотири "матусі" й одну "доньку", аби їх придбати.
На біржі спалахнув ажіотаж. За "акціями-матусями" полювали так, що їх вартість зросла вдвічі. Невдовзі за тим же курсом у 1000 ліврів уже продавали й 500-ліврові "онучки". Так на акціях у 25 млн ліврів Індійська компанія одержала 50 млн. Протягом наступних трьох тижнів вона продала ще 300 тис. акцій на 150 млн й отримала на цьому 1 млрд 500 млн ліврів.
Лихоманка охопила не тільки Париж. На столичну вулицю Кенкампуа, де вирувала біржа, з'їжджалися люди з провінції і навіть із-за кордону. Там продавали й купували "золоті" акції. Ажіотаж захопив усіх французів: від селян до королівського двору. У спекулятивній гарячці ціна 500-ліврової акції підскочила до 20 тис. За лічені години можна було зробитися мільйонером. Саме тоді виникло це слово.
Королівський банк продовжував друкувати банкноти. Наприкінці 1719 року слава та вплив Ло досягли вершини. Коли він відвідав біржу, натовп волав:
- Хай живе король і монсеньйор Жан Ла! - його ім'я та прізвище вимовляли на французький манер.
Фактичні "індійські" прибутки компанії порівняно з роздутою вартістю акцій були скромними. А гроші, отримані за акції, Джон Ло вкладав не стільки в кораблі й товари, скільки в облігації державного боргу королівства. Їх випускали та продавали за Людовика ХІV, щоб поповнити спорожнілу скарбницю. На початок регентства герцога Орлеанського такі кредитори тримали цінних паперів на 2 млрд ліврів державного боргу. Настав час їх погасити, тобто викупити.
Це зробила компанія Ло. Фактично вона взяла на себе весь борг Франції.
Далекоглядні спекулянти вже в лютому почали швидко обмінювати акції компанії й банкноти на монети. Це занепокоїло інших. Дедалі більше людей намагалися звільнитися від акцій та банкнот. Зрештою, біржу охопила паніка. До осені паперові гроші цінилися учетверо нижче від номінальної вартості сріблом. Ціни на всі товари підскочили. У Парижі забракло продовольства. Почалися заворушення. Джона Ло мало не вбив натовп, що вимагав обміну банкнот на монети. Міністр урятувався в палаці регента. А на вулицях проклинали їх обох, співали сатиричні куплети.
У листопаді 1720-го папери Королівського банку офіційно перестали вважатися грошима. Тисячі й тисячі їх власників розорилися. Збагатилася лише купка спекулянтів. Одним із них був регент Філіпп Орлеанський, який заробив 25 млн ліврів.
Вороги Ло серед радників герцога пропонували ув'язнити міністра, судити й стратити. Та герцог урятував шотландця. У середині грудня 1720 року дозволив йому із сином таємно виїхати до Брюсселя. У Парижі заручниками залишалися дружина, донька та брат Джона. Усе майно колишнього міністра конфіскували. Уряд Філіппа Орлеанського оголосив про банкрутство Французького королівства.
Джон Ло мандрував Європою, а потім осів у Венеції. На життя заробляв грою в карти. У березні 1729-го творець першої фінансової піраміди помер від запалення легень. Із дружиною вони так і не повінчалися.
1 лівр
основна розрахункова грошова одиниця Франції в ІХ - ХVІІІ ст. Монети вартістю в 1 лівр не існувало. Реально у грошовому обігу ходив срібний екю, який за різних часів дорівнював трьом чи більше ліврам. Вартість французьких грошей мінялася залежно від кон'юнктури, її призначала держава. Лівр складався із 20 су - дрібніших монет. Робітники, що отримували лівр, тобто 20 су, на день, вважалися забезпеченими, бо півкілограма хліба чи яловичини, або літр вина коштували 2-3 су.
Найгучніші фінансові піраміди ХХ століття
1. 1919 року в США італійський емігрант Чарльз Понці відкрив інвестиційну фірму The Securities Exchange Company. Обіцяв покупцям своїх купонів виплати в розмірі 500% внеску протягом 45 днів. Раніші вкладники одержували тут гроші за рахунок внесків нових інвесторів. Жертвами Понці стали понад 10 тис. осіб. У деякі дні він отримував до $250 тис., а загалом зібрав $9,5 млн. Після краху побудованої ним піраміди й тюремного ув'язнення Понці вислали до Італії.
2. 1994-го в Росії президент акціонерного товариства "МММ" Сергій Мавроді створив найбільшу фінансову піраміду на пострадянському просторі. З невеликими змінами було застосовано "класичну" схему Понці: останні в черзі по акції платять першим. Тих, що програли, була більшість - за різними оцінками, від 10 до 15 млн людей.
3. 1996 року в Албанії луснула компанія Sude - фінансова піраміда, заснована циганкою Максуде Кандене. Слідом за нею завалилося ще декілька подібних структур, пов'язаних переважно з італійським мафіозним капіталом. На той час інвесторами пірамід було приблизно 90% населення країни, а залучені кошти - приблизно $1 млрд - перевищували валовий національний продукт Албанії. Крах установ призвів до антиурядових демонстрацій і збройних виступів.
4. Торік у червні в США засудили до 150-річного ув'язнення й конфіскації майна Бернарда Медоффа. Керівника однієї з провідних американських фондових бірж "Насдак" визнано винним в обдуренні інвесторів на $65 млрд. У 1960-х Медофф заснував інвесткомпанію зі статутним капіталом у $5 тис. Його вважали прикладом для американських фінансистів. Туди робили внески зірки Голлівуда, зокрема режисер Стівен Спілберґ, й інші знаменитості. Слідство з'ясувало, що дивіденди вкладники одержували не через вдале розміщення цінних паперів, а за рахунок припливу нових інвесторів. Унаслідок краху піраміди 71-річного Медоффа європейські та японські банки втратили майже $4 млрд. Розорився благодійний фонд Спілберґа.
2 
35413
Коментарі