"Дівчата поклалися на рейках і не пустили потяга"

Роман Купчинський за пісню про стрільців отримав торт

"Сніг покрив гори, притрусив ліси і замів дороги. Дві стрілецькі стежі розходилися в сторони. З одною я, з другою – він.

– Не забудь разом із полоненими забрати і гармат! – зажартував я.

– Шкода, що з нами не йдеш. Нема кого запрягти! – відповів сміючись.

 

І пішов своєю дорогою, як завжди, легко похилений наперед, з крісом у руці. Ще здалеку, на закруті, заки сховався зі стежею в ліс, махнув до мене шапкою. І тільки я його бачив. Не знаю навіть, у якому яру знайшов свій гріб", – писав у газеті "Діло" в травні 1939-го поет і композитор Роман Купчинський.

Згадував про Романа Луцика, з яким у 1914–1915 роках служив у легіоні Українських січових стрільців – добровольчому формуванні у складі австрійського війська. Брали участь у бойових діях у Карпатах. Тоді Купчинський писав замітки, які публікували українські видання – "Шляхи" у Львові, "Вісник СВУ" у Відні та "Свобода" в Нью-Йорку. Після загибелі друга склав вірш "Ой там при долині", який добре ліг на "невідому народну мелодію". Її почали співати інші стрільці та підхоплювати люди по селах, де проходили вояки.

"Не було такого слова, до якого він не додав би рими, – пригадував стрілець-композитор Михайло Гайворонський про Романа Купчинського. – Вигадували всякі слова, а Роман все добирав прямо досконалу риму. Зразу несміло, а відтак признався був у стрілецькому коші, що пише поезію".

Взимку 1916-го на фронті настає затишшя. Стрільців розквартировують на Тернопільщині по селах між річками Стрипа і Золота Липа. Вільний час проводять, складаючи вірші та пісні. Відсилають до газет, які їх публікують. Твори починають виконувати хори. У складі Українських січових стрільців формують духовий оркестр.

"Почалося моє музикування в 1916 році. Щоправда не на фортепіяні, бо на фронті над Золотою Липою не було де фортепіяну поставити, а на гітарі, – писав Купчинський у "Біографічних нотатках". – Поштовх до цього дала суперечка з Гайворонським, дириґентом оркестри, з приводу пісні "Їхав стрілець на війноньку". Слова до цієї мелодії Гайворонського зложили ми в один зимовий вечір в Гуднаці біля Бережан. Кожний щось докидав, а я вбирав це у вірш. За яких пару тижнів появився текст пісні в Львівськім журналі "Шляхи" з підписом "М. Гайворонський".

Вояки почали сперечатися, що головне у пісні – слова чи музика. Не дійшовши згоди, Роман Купчинський береться освоїти гітару й складати музику самостійно. Порівнює важливість цього інструмента з бандурою в козаків.

 

"На фронті майже тихо. Перед окопами річка Ценівка розлилася в озеро. Місяць виблискує на воді. Хорунжий вернувся з кулеметного курсу і весь час зітхає за якоюсь Катериною. Тільки гляне на місяць і вже: "Ех, Катрусю, чому тебе тут нема", – пригадує обставини створення пісні "Човник хитається серед води" Роман Купчинський. Складає її навесні 1917-го біля села Куропатник – тепер Бережанський район на Тернопільщині. Героя списує з хорунжого Василя Соловчука.

Сюжети пісень бере зі стрілецького життя. Після втрат кількох стрільців з його частини з'являється пісня "За­квітчали дівчатонька". Вона стає однією з похоронних для українських військових.

Пісня зі словами "Пиймо друзі, грай музико, нам вже все одно, бо правдиві тільки в світі музика й вино" шириться не лише серед стрільців, а й у колах інтелігенції. У збірнику пісень "Сурма" про неї пишуть: "Пісня зложена у вишколі УСС, на основі автентичної події. Співали її при чарці, коли був антифеміністичний настрій".

"Вишкільний курінь УСС дістав наказ відмаршувати на державну Україну. Отримав пропозицію зложити пісню з тієї нагоди і то за гонорар. Зложив "Зажурились галичанки" і дістав дві порції торта, – писав у "Біографічних нотатках" Роман Купчинський. – Пригадую, коли моя сотня маршувала крізь село Рудники (нині Миколаївський район Львівської області. – Країна), а селяни вийшли прощати її, сотня заспівала. При словах: "хто ж нас поцілує в уста малинові", якась дівчина крикнула: "Бігме правда!"

1918-го, після підписання в Брест-Литовську мирного договору Українською Народною Республікою з Німеччиною та Австро-Угорщиною, армії цих країн взялися очистити українські території від більшовиків. УСС дислокуються на околицях Єлисаветграда – сучасний Кропивницький.

"Зорганізоване в одно ціле твердою дисципліною та спільним життям упродовж світової війни, Українське січове стрілецтво, роздивившись навколо, взялося до праці. Незабаром серед селянства розійшлися чутки одні від одних чудніші: вони вчать… вони лікують… вони посилають своїх людей на роботу в поміч удовам і недужим… За все платять… Поводяться по-людськи… Позаводили свої крамниці, дають селянам світло, роздають книжки… Щось нечуване робиться доколи світ світом! – писала вдова письменника Івана Карпенка-Карого Софія Тобілевич. – За чотири місяці пробування січовиків на Україні ми бачили не буденних людей, а якихось казкових лицарів, що задля високої ідеї життя кладуть у жертву.

Ми бачили всі можливі заходи, щоб народ збудити з вікового, кам'яного сну, щоб затлити в ньому вогник самосвідомости, національного й людського чуття".

Восени 1918-го стрільці отримують наказ залишити Наддніпрянщину. Роман Купчинський пише пісню, "як стрільці йшли з України, то сльози тремтіли в очах, бо кожний кидав дівчину на тих широких, на тих розлогих степах".

"Жалували стрільці за вільною Україною, за Єлисаветградом, ну і за дівчатами. І дівчата жалували теж, – писав він у спогадах. – Коли потяг мав від'їжджати, дочка начальника станції зорганізувала дівочий саботаж. Дівчата поклалися на рейках і не пустили потяга. Батько пообіцяв задержати транспорт ще дві години – й саботаж скінчився".

У листопаді 1918-го Австро-Угорщина розпадається, а у Львові розпочинається польсько-українська війна. УСС стають частиною Української галицької армії, у складі якої півроку воюють на території Галичини. Не маючи боєприпасів, УГА переходить Збруч і спільно з армією УНР бореться з більшовиками. Роман Купчинський пише пісню "Ой та зажурились стрільці січовії", яка "пізніше стала дуже популярною, і співали навіть у кацапській забаві у Львові".

"Останньою піснею стрільців є зложена осінню в 1920 році в Тухолі в польському таборі полонених: "Ой зацвила черемха, зацвила ярим цвітом", – згадував Купчинський. – На тому й скінчилася стрілецька пісенна творчість".

 

"Роман Купчинський, який ділить своїх знайомих на інтелігентних інтелігентів і неінтелігентних інтелігентів, – настільки сам інтелігентний інтелігент, що компліментів не терпить. Як ставиться до своєї творчости, найкраще свідчить факт, що він не видав ні одного збірника своїх пісень, ні одного збірника своїх віршів, ні одного збірника своїх фейлетонів", –

сказав редактор Іван Кедрин на творчому вечорі, присвяченому поету 25 грудня 1966 року в Нью-Йорку

82 пісні ввійшли у збірник "Ми йдемо в бій. Пісні Романа Купчинського", виданий 1977-го в Нью-Йорку. Має позначку "повний збірник пісень". За підрахунками композитора Михайла Гайворонського, під час війни Купчинський написав 21 пісню. "Пісні є вічні, довголітні, коротколітні, сезонові і мертвонароджені. Між моїми піснями нема вічних, але є три інші категорії, – писав в автобіографії, яку опублікували 1983-го у книжці з його поезіями. – До довголітніх – "Ой та зажурились", "Боже Великий", "Як стрільці йшли", "Човник хитається" і, може, ще кілька. Коротколітніх, сезонових є багато, але й мертвонароджених немало. Нема ради. Так буває з усіми родами мистецтв"

Заробляв на життя фейлетонами

1894, 24 вересня – Роман Купчинський народився в сім'ї священика у селі Розгадів – нині Зборівський район на Тернопільщині. Дитинство проводить у селі Кадлубиська – тепер Лучківці Бродівського району Львівської області, куди переводять служити батька.

"У моїй родині спів і музика були традиційні – як по батьковій, так і по матірній лінії. Тато співав гарним тенором, а по мамі в домі Підсонських гра на фортепіяні й гітарі дзвеніла в кожнім поколінні, – писав в автобіографії. – Моя тітка Софія знаменито грала на фортепіяні. Була акомпаніаторкою молоденької, 16-літньої Крушельницької, коли відбувався її перший публічний концерт у парохіяльній стодолі в Білій біля Тернополя".

1905 – вступає до гімназії у Перемишлі – тепер Польща. Там 1913-го складає іспит зрілості. Тоді ж іде навчатися до Духовної семінарії у Львові. Записується до Товариства студентів вищих шкіл "Україна". Під час змагань у Львові здобуває перемогу в метанні диска та штовханні ядра. Стає рекордсменом козацьких ігрищ і чемпіоном Галичини з легкої атлетики.

1914 – записується до Українських січових стрільців. Проходить війну – від рядового до сотника. 1918-го командує вишколом УСС на Буковині. Наступного року командує пішим полком Української галицької армії. Бере участь у боях проти поляків за Львів.

1919 – одружується з Оленою Ходоровською. Знайомиться на стрілецьких забавах на околицях Львова. Наступного року інтернують до польського табору в місті Тухоля. Повертається до Львова. Разом із багатьма колишніми українськими вояками неодноразово відбуває арешти в місцевій в'язниці Бриґідки. "Минула війна, минув табір полонених, я вернувся в рідні сторони, а згодом до Львова, – згадував. – Здавалося, що моя пісенна творчість закінчилася. Але ні. Арештування, ювілеї, "Пласт", кооперативний союз і так далі. Перша пісня після війни постала в криміналі на Бриґідках, на прохання в'язнів склав для спільного виконання – молитву "Боже, великий творче всесвіту".

1921 – вступає на філософський факультет Віденського університету. Наступного року – в Таємний університет у Львові. 1924-го у газеті "Діло" починає вести рубрику "Відгуки дня", пише фейлетони під псевдонімом Галактіон Чіпка. Складає вірші. "Він ніколи не жив з поезії, а як діставав бувало інколи, між двома світовими війнами, від якоїсь газети чи календаря 5 злотих за вірш, то показував той гонорар як дивогляд, – згадував в еміграції редактор політичного відділу газети "Діло" Іван Кедрин. – Вже трохи краще було з його фейлетонами, бо в "Ділі" він мав за них місячну платню "аж" 120 злотих, що дорівнювало 24 долярам".

1934 – очолює Товариство письменників і журналістів імені Івана Франка – ТОПІЖ. Входить до редколегії видавництва "Червона Калина" і стає організатором літературно-мистецької групи "Митуса". 1939-го виїжджає до Кракова, а з наближенням радянських військ 1944-го – до Німеччини.

1949 – емігрує до США й оселяється в місті Оссінінг неподалік Нью-Йорка. Виступає співорганізатором і керівником Спілки українських журналістів Америки. На початку 1950-х в україномовній газеті "Свобода" веде рубрику "Відгуки дня" із Галактіоном Чіпкою".

1964 – видає збірку "Мисливські оповідання". На сторінках гумористичного часопису "Лис Микита" тоді ж пишуть: "Роман Купчинський готує до друку співаник тих стрілецьких пісень, яких він є автором, і котрі в Совєтській Україні називають тепер народними". Наступного року публікує поему "Скоропад", яку написав ще в часи визвольних змагань 1918–1921 років. У ній ідеться про сотника УСС Івана Цяпку-"Скоропада" – одного з найколоритніших стрільців, героя численних жартів.

1976, 10 червня – помирає в місті Оссінінг. Похований в українському пантеоні в Баунд-Брук біля Нью-Йорка. Наступного року видавництво "Червона Калина", засноване колишніми вояками УСС, видає повне зібрання його пісень.

×