Станіслав Лем любив фільми жахів

"Високий Замок був для нас, наче небо для християнина. Ходили туди завжди, коли скасовували урок. На алейках можна було зустріти когось із наставників, тому там не прогулювали. "Дезертири" бігали до ям Кайзервальду та околиць за Пісковою горою. Там у хащах донесхочу смалили "Сілезькі особливі" чи "Юнаки". На Високий Замок приходили відкрито, галасливо, в солодкій аурі легального байдикування, сп'янілі від надлишку свободи", – описував своє дитинство у Львові письменник Станіслав Лем в автобіографічній повісті "Високий замок" 1966-го.

 

Він народився, коли місто й уся Галичина входили до складу Польщі. Батько був отоларинголог, мати – домогосподарка. Жили в триповерховому будинку на вул. Браєрівській – тепер Богдана Лепкого, неподалік собору Святого Юра й університету.

Станіслав змалечку часто хворіє – ангіна, бронхіт і метаморфопсія – спотворення зорового сприйняття. Батьки роблять усе можливе для єдиного сина. Мати дбає про його освіту, у 4 роки навчає писати.

"Перший лист я написав батькові зі Сколе, куди поїхав із матір'ю, – згадував письменник. – Повідомлення лаконічне, про самостійне випорожнення у справжньому сільському кльозеті з діркою у дошці. Але я приховав, що тоді ж у мене випали в лайно ключі господаря".

Росте непосидючий. Щоб поїв, батько мусить розважати, вилізши на стіл. Привертає увагу сина відкриванням і закриванням парасольки. Залишившись без нагляду, хлопець шукає і їсть всі знайдені в домі солодощі. Любить кавові карамельки, обрізає ножем випічку. З батькової скриньки з грошима тягне шоколадки, які той привозив із Варшави.

"Вабила цукерня Людвига Залевського, – писав у "Високому замку" про заклад на Академічній. – Ніде у світі не бачив вітрин, оздоблених з таким розмахом. Наче велика сцена, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації. Рубенси цукерництва втілювали на ній свої фантазії. Особливо перед Різдвом і Великоднем. За вітринами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та шоколаді. Цукрові Миколаї мчали на санях із переповненими мішками смаколиків".

"Багато переживав через нещасливе кохання. Спершу була Міля, наша праля. Мені було років зо п'ять, і згідно з тодішніми звичаями, я негайно збирався одружуватися, – згадував Станіслав Лем. – Потім я закохався в учительку з початкової школи. Якось вона відлупцювала мого сусіда по парті. Коли було 8 років, зненацька завітавши до кухні, батько захопив мене за щипанням задка нашої служниці. Знічений, він лише сказав: "Ой, перепрошую!" – й одразу ж вийшов".

У 10 років закохується у старшу дівчину, яку часто зустрічає в Єзуїтському парку. Підійти й заговорити не наважується.

Батьки віддають до гімназії імені Кароля Шайнохи. Станіслав іде з плачем, бо бриджі муляють під коліном. Вивчає військову підготовку, історію, географію, фізику, латинську та польську мови.

На уроках починає складати оповідання. Вони подобаються вчительці польської мови, дозволяє писати й не викликає до дошки.

"Математики навчав професор Зарицький, – ідеться у книжці Станіслава Лема. – Ми страшенно його боялися, але був він із фантазією і поводився часом оригінально. За добру відповідь бувало пропонував вийти й прогулятися. Будучи в доброму гуморі, ставив важкі запитання. За правильну відповідь дарував папіросу".

 

Батьки наймають Станіславу репетиторів. Він помічає, що викладачка французької любить пліткувати. Хлопець часто розповідає їй про родичів і сусідів, аби тільки не вчитися. У гімназії на перервах грають у бридж. Лем не дуже азартний й не докладає зусиль, щоб запам'ятати карти. Тому однокласники називають розумово відсталим. Та він не зважає.

На тиждень батьки виділяють 50 грошів. Витрачає їх на цукерки та східні солодощі. За коробку халви віддає 20 грошів. Любить ходити в кінотеатр, особливо подобаються жахи "Кінг-Конг", "Чорна кімната", "Вовкулака", "Мумія". Із друзями буває у "Веселому містечку", де катаються на атракціонах, фунікулері, дивляться блошиний цирк.

"Учасники перегонів стартували біля засипаного Пелчинського ставу, – писав інженер Артем Атоян у "Нарисі з історії автомобільних перегонів Гранпрі Львова". Гонки стають однією з улюблених розваг Станіслава Лема. – Там по обидва боки вулиці встановлювали глядацькі трибуни з дерева. Могли прийняти до тисячі людей. Учасники розганяли автомобілі Пелчинською, виїздили на площу Пруса, звідти – на Стрийську. Потім спускалися знову на Пелчинську. Це була найатракційніша ділянка траси, водночас – найнебезпечніша. Водії на спортивних машинах мчали перед глядацькими трибунами".

"Подвір'ями кружляли фокусники, поглиначі вогню, акробати, співаки, музиканти та шарманщики. У деяких були папуги, які витягали білетики із передбаченнями, – передає атмосферу Львова 1930-х Станіслав Лем. – Водночас тоді були часи великих злиднів. Вони виштовхували на вулицю мистецтво, ремісників і торговців. Хмари гендлярів снували з гребінцями й люстерками. Не бракувало й циганок-ворожок, а то й звичайних жебраків, єдиним крамом яких була власна біда".

У домі Лемів життя триває розмірено й забезпечено. Батьки дозволяють сину купувати й колекціонувати шоколадні прапори держав і картки міст. Хлопець має можливість конструювати моделі танків, літаків і протигазів.

 

Хоче зробити дирижабль і піднятись у небо. Йде на площу по заповнені гелієм кульки. Обирає ранню пору, щоб знайомі не побачили й не сміялися. Для винаходів на ринку вживаних товарів за театром купує дроти, конденсатори, клей, парафін, гвинти.

Складає електродвигун, трансформатор і електромагнітну гармату. Створює прилад для розтинання зернят вареної кукурудзи. Працює над фонографом Томаса Едісона, але невдало.

Навесні 1939 року складає випускний іспит у гімназії. Подібно до батька хоче стати лікарем і вступає до медичного університету. Навчання мусить перервати через Другу світову війну. Залишає Львів. В одному з інтерв'ю у 1950-х відзначає "Я залишатимуся львів'янином до смерті".

15 речей передбачив Станіслав Лем у своїх творах. Прилади на зразок планшетів, електронні книжки, які автор називав оптонами, з'явились у романі "Повернення з зірок". У ньому ж згадував про популярність аудіокниг. У "Діалогах" описав об'єднання комп'ютерів в єдину мережу – як сучасний інтернет. В його романах були речі, подібні до смартфонів, 3D-принтера, генератора віртуальної реальності, біотехнології

9250 німецьких марок коштував автомобіль AWZ P70 Zwickau, який Станіслав Лем придбав 1954-го у Східній Німеччині. Середньомісячний дохід німця тоді становив майже 265 марок. Письменник захоплювався автомобілями. Водійське посвідчення отримав у Львові 1939 року. Пізніше володів Wartburg 1000, Fiat 1800, Fiat 125p та Mercedes-Benz W126. Обожнював випереджати інших і розганятися до великої швидкості

"Лем не відносив себе до фантастів, вважав філософом. У його творах наукова фантастика була тільки приводом, щоб сказати про суттєві речі", –

Андрій ПАВЛИШИН, 57 років, дослідник польсько-українських відносин

Під час студентської практики в пологовому будинку почав боятися крові

1921, 13 вересня – у Львові в заможній родині поляків єврейського походження Самуїла Лема та Сабіни Волнер народився син Станіслав. Через забобонне ставлення до числа 13 датою народження записали 12 вересня. Мати була домогосподарка й займалася початковою освітою сина. Батько-лікар забезпечував родину.

1932 – Станіслав вступає до Другої державної гімназії імені Кароля Шайнохи. Дослідження інтелекту учнів показують, що Станіслав Лем – один із найрозумніших. Захоплюється моделюванням і конструюванням. 1939 року отримує атестат зрілості.

1940 – радянська влада відносить родину до "середньої буржуазії", Станіславу навчатися у вузі не дозволяють. Хочуть забрати в армію. Батьку вдається влаштувати на медичний факультет Львівського університету. Наприкінці червня 1941-го місто захоплюють нацисти, євреїв відселяють у гетто. Леми підробляють документи й залишаються на волі. Станіслав працює помічником механіка та зварювальника у гаражі німецької військової компанії Rohstofferfassung. Співпрацює з польським рухом опору.

1945 – виїздить до Кракова. Навчається на медичному факультеті Ягеллонського університету. Під час практики в пологовому будинку розуміє, що боїться крові, відмовляється бути медиком. Навмисно погано складає випускні іспити, залишається без диплома. За рік у журналі "Новий світ пригод" публікує науково-фантастичний роман "Людина з Марса". Пише сатиричне оповідання "Коріння" – про Сталіна. Ховає його.

1948 – стає молодшим асистентом у дослідному центрі Ягеллонського університету. Захоплюється кібернетикою. Публікує статтю з критикою переслідувань учених у Радянському Союзі. За це виганяють з роботи. Видавець Єжи Панський пропонує писати фантастичні твори. Станіслав Лем створює роман "Астронавти". Стає членом Спілки письменників Польщі.

1954 – одружується зі студенткою медичного факультету Барбарою Лесняк. Живуть у будинку письменників "Асторія" в Закопаному. Любить кататися на лижах. Пише романи "Едем" і "Вторгнення з Альдебарану". 1961-го видає "Повернення із зірок", "Книгу Роботів" і найвідоміший твір – "Соляріс". Сам найбільше цінує роман "Кіберіада" 1965-го.

1968 – польська влада підтримує арабів у конфлікті з Ізраїлем. Місцевих євреїв називають п'ятою колоною. Станіслав Лем хоче емігрувати. Дружина народжує сина Томаша, і письменник вирішує залишитися. За два роки виступає з лекцією про майбутнє цивілізації на запрошення архієпископа Кароля Войтили – майбутнього Папи Івана Павла II.

1976 – друкує збірку оповідань "Маска" та розповідь "137 секунд", в якій передбачає комп'ютерну революцію. Підтримує дисидентський рух, стає членом організації "Польська незалежна угода". Протестує проти включення до конституції положень про "провідну роль Польської робітничої партії" та "дружбу із СРСР". Видавництвам забороняють співпрацювати з письменником.

1983 – у Польщі запроваджують воєнний стан, Станіслав Лем емігрує до Відня. Публікує статті під псевдонімом Експерт. За чотири роки пише останній роман "Фіаско". Повертається до Польщі й займається журналістикою.

2006, 27 березня – помирає в лікарні Collegium Medicum Ягеллонського університету. Мав проблеми з серцем, страждав на цукровий діабет. Урну з прахом розмістили на кладовищі Сальватор у Кракові.

×