Інженерне управління Київської фортеці в липні 1909 року очолив генерал-майор Олексій Орлов. Й одразу зацікавився земельними ділянками укріплення. Тими, що його управління в минулі роки здало в оренду приватним особам. Законом це дозволено, але чому доходи ледь дотягують до 20 тис. рублів? Генерал підрахував. В оренді перебуває 236 десятин землі. Десятина - це 2400 квадратних сажнів. Ринкова вартість кожної сажні - від 10 до 125 руб. - залежно від місцини. Отже, надходження від оренди мали б сягнути 30 млн руб. Куди ж діваються гроші?

Протягом року начальник управління намагався розібратися в спадку, що залишив попередник, відправлений у відставку. Але виявилося, що зникла не лише більшість договорів оренди, але й плани землеволодінь фортеці. Орлов надіслав рапорт до Петербурга. 1910 року до Києва прибув з ревізією сенатор Микола Дедюлін. З'ясував: підприємці не раз скаржилися у штаб фортеці, що без хабара неможливо одержати землю в оренду. Фортечні діловоди клали їхні "прошенія" під сукно й казали: "Надо ждать!" Хтось це розумів як "Надо ж дать!" - і слухняно ніс підношення. Справа залагоджувалася миттєво. А в того, хто й далі ходив із порожніми руками, питання не вирішувалося роками.

Сенатор викликав скаржників на допит. Але вони, перелякані, що втратять орендовану землю, відмовилися від заяв про хабарі. Інженер-капітан Петро Касьяндер, від якого залежали дозволи на оренду, і його підлеглий діловод Володимир Соколенко потирали руки.

Але Дедюлін не здавався. Зацікавився, чому споруди, зведені на території фортеці, ледь не розвалюються. І виявив, що виконавців будівельних робіт визначали на конкурсній основі лише про людське око: підряди давали своїм.

Ревізор викликав підрядників, притиснув. І ті зізналися, що за підряди віддячували фортечним інженерам 3-10% від суми кошторису. Ще й на кожному етапі - закупівля будматеріалів, підведення комунікацій тощо - теж мусили "підмазувати". Адже держзамовник має право контролювати всі роботи, тож міг "вставити палиці в колеса" будь-якої миті. У результаті придбану за документами якісну цеглу підрядники штовхали наліво, а будували з дешевої. Ще й порушували технологію, бо інакше у власну кишеню нічого не покладеш. Одне слово, фортеця витрачала значні суми на будівництво, але споруди зводилися казна-як. Зате інженер-капітан Петро Касьяндер нещодавно придбав чималий маєток. Припертий фактами, він таки визнав, що брав хабарі.

У червні 1911 року на лаві підсудних опинився весь особовий склад інженерного управління Київської фортеці. За винятком генерал-майора Орлова, із призначення якого все почалося. Та капітан Касьяндер уже встиг "попрацювати" - і пряником, і батогом - із підрядниками-свідками. І ті заявили суддям, що сенатор-ревізор їх неправильно зрозумів. Не було ані відкатів, ані хабарів. А сам капітан Касьяндер сказав, що на слідстві навмисно обмовив себе, щоб зробити підніжку своєму начальникові. Мовляв, хотів, щоб шефа покарали за поведінку підлеглого.

Справа розсипалася на очах. Кінець-кінцем капітанові Касьяндеру й діловоду Соколенку суд призначив сплатити штраф і піти у відставку. Решту виправдали. Сенатор Дедюлін поїхав з Києва ні з чим. Доходи інженерного управління після процесу не збільшилися.

×