"Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течение трех суток горел"

Олександр Грушевський одружився зі студенткою брата

"Сашенька хоче вінчатися – тихенько, щоб ніхто не чув. Чому, я й сама не знаю, але такий вже в нього характер скритний", – пише Глафіра Грушевська в ­листі до сина Михайла влітку 1908 року. Повідомляє про шлюб молодшого сина Олександра.

Приват-доцент Новоросійського університету 31-річний Олександр Грушевський і на рік молодша слухачка Вищих жіночих курсів у Києві Ольга Парфененко вінчаються 22 жовтня 1908-го в церкві Різдва Богородиці у селі Снігурівка – тепер мікрорайон Фастова на Київщині. Свідками стають брат молодого Михайло Грушевський, видавець Павло Лавров, брат молодої потомственний дворянин Олександр Парфененко і вчитель Костянтин Кельвич. Обирають снігурівську церкву, бо там служить дядько Грушевських – Андрій Мизецький.

Парфененки переїхали в Київ із Польщі 1901 року, після відставки батька – генерал-майора Олександра.

"Не дуже молода, але інтересна курсистка. Мала миловидне кругле свіже обличчя. Була гарно одягнена, носила широкого капелюшка з великим страусовим пером. Мала хист до гуртування навколо себе свідомої молоді, – писала про Ольгу Парфененко її подруга Наталя Полонська-Василенко. – Одного разу вона мені оповіла, з великим захопленням, як вона від гуртка курсисток-­українок ходила до Михайла Сергійовича Грушевського. Хотіла просити його взяти на себе керівництво їхнім гуртком для вивчення історії України. Вона не застала його вдома, але прийняв її брат професора, молодий приват-доцент Олександр Сергійович. За рік після того вона одружилася з ним".

 

Того ж року Михайло та Олександр Грушевські із сестрою Ганною купують у Києві в купця Павла Богатка садибу на вулиці Паньківській.

"Досить порядна з фруктовим садом садиба, яка трохи нагадує по положеню Вашу Львівську. Тут теж два доми, – писав до Грушевських друг сім'ї Павло Лавров, який допомагав із пошуком і купівлею садиби. – Перший на один поверх виходить на вулицю і вже старенький. Другий – у дворі на 2,5 поверхи і всього сім літ, як построєний. Вражіння робе вся усадьба дуже гарне. Помешкання в домах по п'ять кімнат кожде. Крім того, є прачешня. Ціна крайня 50 000 руб. Вид навкруги дуже гарний, а найбільш те, що садок є і двір не закиданий ріжними постройками".

Старий одноповерховий будиночок за місяць зносять. У флігелі живуть Олександр і Ганна з сім'ями. Займають другий і третій поверхи відповідно. Михайло приїздить зі Львова періодично. Новий шестиповерховий дім зводять за проектом художника Василя Кричевського. Будівництво триває протягом двох років. Коштує 165 тис. руб. Половину отримали у спадок від батька, решту – позичили в банку. На перший Великдень у новому домі Михайло Грушевський робить запис у щоденнику: "А я так люблю сей дом, і пишний ним, як дарунком краси Київу, людям. З полудня зачали переноситися до нової хати, і до обіда перенеслися, без усяких оказій. Дуже нам весело і мило в новій хаті. Перший нічліг випав не особливо, але се, мабуть, з новости місця тільки. Але дуже тут мило і гарно".

Більшість квартир у будинку здавали в оренду.

Олександр і Ольга залишають Київ та їдуть до Москви, а потім – до Петербурга. Чоловік викладає в університетах, а жінка навчається на правничо-історико-літературних курсах. Повертаються до Києва 1917-го.

– Я зажег снарядами огромный дом Грушевского и он в течение трех суток горел, как яркий костер, – хвалився командир групи військ більшовиків Михайло Муравйов, коли 25 січня 1918 року знищив дім на Паньківській.

Олександр Грушевський із дружиною залишаються в місті.

"Помешкання досі не маємо, живемо тимчасово у своїх, по ріжних кутках, от уже п'ятий місяць, від чого особливо терпить Марія Сильвестрівна (дружина Михайла Грушевського. – Країна), – пише 1924 року Михайло Грушевський до поета Олександра Олеся. – Кулюня (Катерина – донька Михайла Грушевського. – Країна) працює по примітивній культурі та фольклору. Ольга Олександрівна мала посаду в університетській бібліотеці, але розхворувалась – простудилась у непаленім приміщенні зимою і не знати, чи працюватиме далі. Олександр Сергійович зайнятий роботою, уроками, лекціями. Трудне житє, тільки що почали якось підійматись, аж тут новий неврожай".

Наприкінці 1920-х в Олександра і Ольги Грушевських починаються проблеми з роботою. Літературознавець Леонід Білецький у книжці "Мої спомини" описує подробиці звільнення чоловіка з міністерства освіти: "Пам'ятаю засідання, коли розібрався доклад професора Олександра Грушевського, який завідував відділом охорони пам'яток старовини. Доклад остільки був бідний фактичними даними і наслідками діяльности. Докладчик у відповідь почув гострий осуд своєї діяльности чи властиво бездіяльности майже від усіх членів колєгії. Внаслідок такої критики голосування дало негативний вислід і заяву докладчика про вихід з міністерства освіти".

Вченого відстежують агенти Державного політичного управління. Фіксують висловлювання і вчинки у щотижневих звітах.

"О боевом настроении группы Грушевского свидетельствуют слова его брата Александра, который по поводу юбилея Багалея говорил: "Пусть себе празднуют, как хотят. Из нашей компании никто на юбилее не был. Я вообще не понимаю той глупой обстановки, которая у нас существует, – зазначено в одному зі звітів. – Один бьется, бьется, трудится с пользой для государства, а ему ни благодарности, ни уважения. Других же чересчур чествуют. Но приходится терпеть. Украинцы всегда терпели от Крымской орды (намек на группу Крымского). Там бездарности Левченко и Ефремов делают, что хотят, а Крымский танцует под их дудку. Но мы-то танцевать под эту дудку не станем. Я считаю, что скоро этой анархии придет конец".

1931 року влада примусово виселила до Москви Михайла Грушевського. Там він помирає за загадкових обставин. Олександрові у спадок перейшов будинок на вулиці Паньківській, 9 – флігель, що вцілів після нападу більшовиків на садибу. Частину квартир у ньому відвели для інших мешканців.

"Олександр Сергійович був дуже трудящий. Він працював з ранку до ночі, – згадувала Галина Шапран, яка з батьками жила в одному домі з Грушевськими. – Був дуже добрий чоловік. Багато бідних до нього приходили. І він так ув бумажці то два яєчка винесе, то бутерброд – всім старався допомогти. Я пам'ятаю жебраків. Боже, скільки приходило, він же нікому не відмовляв – щось тихенько сував у руки, щоб ніхто не бачив. Його дуже любили студенти: він читав лекції в Київському університеті. Були скорочення, а він уже був немолодий і хворий. Це по ньому сильно вдарило".

Від сусідки залишився і спогад про дружину вченого: "Ольга Олександрівна познайомилася з Олександром Сергійовичем і женила його на собі, бо він не дуже хотів женитися. Вона – легковажна жінка".

Тоді ж у домі на Паньківській жила Вікторія Слупська. Ольга Грушевська видавалася їй занадто гоноровою: "Кімнату сусідам не дала, якби була добра, то дала б. Жили в маленькій комірчині в кінці коридору. І татко просив, і мама просила, щоб дали Магдусі з Галею, так вони не дали. Дядя Сашенька хотів, а тьотя Оля не дала. Тримали ту кімнату як кладовку з холодильником, у них там була їжа. Мали ще три кімнати, так можна було одну віддати".

У подружжя Грушевських не було дітей. Після смерті брата Олександр підтримував племінницю Катерину. Фактично, замінив їй рідного батька й наукового наставника. 1937-го Катерину Грушевську беруть на роботу в Інститут історії української літератури. Але через рік разом із дядьком майже одночасно арештовують і засуджують до висилки, де вона загинула.

Після арешту чоловіка Ольга Грушевська зосередилася на збереженні бібліотеки, записників та інших особистих документів чоловіка і його брата Михайла.

"За часів німецького панування вона почала грати велику ролю в київському науковому світі як представниця родини Грушевських. На жаль, ця роля не завжди була позитивна, – писала Наталя Полонська-Василенко. – Особисті образи і невдоволення жінка віддзеркалювала у громадську роботу, фактично налаштовуючи проти себе інших".

 

Отримав догану за викладання українською

1877, 12 серпня – Олександр Грушевський народився у Ставрополі – тепер центр краю Російської Федерації. Туди сім'я переїхала з Холма – нині Польща – за рекомендацією лікарів. Батько Сергій був директором народного училища. Організовував школи та музеї. Мав чин статського радника. Мати Глафіра доглядала дітей – Захара, Ганну, Федора, Михайла. Для життя винаймали частину будинку із семи кімнат.

1888 – вступив до другого класу гімназії у Владикавказі – тепер столиця Північної Осетії у складі Російської Федерації. Захоплювався математикою і фізикою, багато читав історичної літератури. Батьки часто переїжджали, тому Олександр не мав друзів-однолітків. Влітку їздив із братами до своїх дідів Федора Грушевського в село Лісники під Києвом та Захарія Оппокова у селі Сестринівка – тепер Козятинський район на Вінниччині. Обидва були священиками.

"Хата діда була прикрашена старосвітськими меблями березовими та мальованнями церковного майстра. Ними були завішені стіни всіх світлиць, – описував Михайло Грушевський перебування в Сестринівці у "Споминах" 1918 року. – Велика півтемна комора – освітлена тільки невеличким віконечком під стелею, звідки проходив таємничий півсвіт. В нім ледве можна було розрізнити різні прецікаві предмети – бачілку з грушняком, з котрої ми тягали настояні горілкою груші, великі макітри з медом, в'язки сушених груш і яблук й інші тому подібні прегарні речі. Життя було одним неустанним святом. Тільки з страхом зоставалося рахувати тижні й дні, які зоставалися до кінця сього свята – до Успенія. Тоді витягалися куфри, пакувалася всяка всячина і треба було їхати на козятинський двірець".

1899 – із золотою медаллю закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Відвідував семінари Миколи Костомарова. Під керівництвом Володимира Антоновича досліджував історію Русі домонгольського періоду. Рік працював у архівах Австрії та Німеччини. Шукав матеріали для розширення своєї дипломної роботи про Турово-Пінське князівство ХІ–ХІІІ ст. Склав університетські іспити на ступінь магістра російської історії. Став приват-доцентом Новоросійського університету в Одесі. Лекції читав українською мовою. На них збиралися переповнені аудиторії. За це міністерство освіти дало йому догану. Надалі викладати матеріал слід було тільки російською. Грушевський не погодився і був звільнений. Переїхав у Київ, де розробляв статут Українського наукового товариства.

1909 – приват-доцент у Московському університеті. Наступного року отримав місце викладача університету у Петербурзі. Разом з етнографом Едуардом Вольтером очолював гурток українознавства. Брав участь у виданні журналу "Український студент". Створив і очолив кафедру історії українського письменства при Бестужевських курсах – вищий навчальний заклад для жінок. ­Обраний дійсним членом Російського географічного товариства.

1917 – переїхав до Києва. Обраний членом Української Центральної Ради. Став професором Українського державного університету. Розробляв проект створення Українського націо­нального архіву, концепцію архівно-археологічного інституту, входив до комісії із заснування Національної бібліотеки. Був директором постійної комісії з укладання Історично-географічного словника українських земель.

1920 – професор Київського інституту народної освіти, керівник бібліотечно-архівного відділу. Під час Голоду в 1921–1922 роках очолював Київську філію Комітету допомоги голодуючим України, який діяв у Відні. Розподіляв між ученими й діячами мистецтва надіслані із закордону одяг, взуття й харчі. За це на нього завели кримінальну справу як на "учасника петлюрівського руху". Через брак доказів – закрили. Пізніше очолив педагогічний музей. Увійшов до комітету охорони пам'яток старовини і мистецтв. В Академії наук очолював історично-географічну комісію.

1933 – "за повний саботаж у науковій роботі" звільнений з усіх академічних посад. Його перестали друкувати. 1938 року – арештований як один із керівників "української терористичної організації", що "проводив підривну роботу на ідеологічному фронті". Винним себе не визнав і нікого не обмовив. Понад рік тривало слідство. Особлива нарада НКВС СРСР засудила до п'яти років заслання до міста Павлодар у Казахстані. Працював там рахівником. Останній лист до дружини в Київ написав у серпні 1941-го.

1942 – помер у сільській лікарні у селищі Іртиськ Павлодарської області. Точні дата смерті і місце поховання не відомі. 1989 року реабілітований.

150 наукових праць написав Олександр Грушевський. Досліджував історію культури, етнографію, устрій Великого князівства Литовського, суспільне та економічне життя Гетьманщини. Робив розвідки творчості Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Григорія Квітки-Основ'яненка, Івана Котляревського.

×