У селі Малий Раковець Іршавського району Закарпаття в кожній родині вишивають. Село має 850 дворів.
— Малораківчанки — великі ґаздині. У їхніх хижах така чистота, що муха би ся розчахла, — каже Марія Зейкан, 52 роки, із сусіднього села Білки. — Вони навіть у туалетах вішають коври.
Веде до місцевої жительки 38-річної Любові Повх. Жінка вчителює в школі. На стінах її оселі гаптовані вироби, ікони зі святими, на столах скатертини, серветки, на долівці вишивані доріжки.
— Ось наша сімейна реліквія, — показує господиня на килим з оленями. Він висить над ліжком. — Його вишивала моя мама ще дівчиною. Коли я з чоловіком перейшли жити окремо до своєї хати, подарувала нам. А я — своїй доньці Ганні. Вона прибила над ліжком. Хоча йому й 40 років, він зовсім не вицвів, бо вишитий натуральними нитками. Та й міль не поточила.
Любов Семенівна зауважує, що раніше в селі навіть чоловіки й діти вишивали.
На подвір"ї Ганни Грицищук, 53 роки, заходимо до вбиральні, яку жінка оздобила трьома килимами. Запевняє, що здавна так роблять, у туалетах висять вишиванки.
Присплю дітей, а сама до пізньої ночі вишиваю
— Гаптувати мене навчила мамка ще в юності, — згадує Ганна Василівна. — За своє життя зробила много. Побачу в когось файний узор, і собі хочеться мати такий. Присплю дітей, а сама до пізньої ночі вишиваю. Тепер хоч уже й роки не ті, й очі, й здоров"я, але з голкою не розлучаюся. У нас чи не щороку пасхальний кошик має бути прикритий новою серветкою. Я теж дотримуюся звичаю. Доньок навчила вишивати.
11-річний онук Назар із Мукачевого гаптує. Хлопець вишив ікону святого Миколая.
— Управно працювати з голкою неважко, — стверджує Грицищук. — А спробуй-но все повирізати й оздобити! На білому полотні білими нитками, аби не видно ані початку, ані кінця нитки. І без жодного вузлика! Процес потребує акуратності, терпіння. Бо якщо вишивати можна сидячи чи навіть стоячи, то оздоблювати — так, щоб стопи ніг мали під собою тверду опору, в напівзгорбленому стані, тримаючи тканину між колінами.
Жінка присідає, аби показати.
— Змалку люблю вишивати, — зізнається Єлизавета Кукуль, 54 роки. — Бувало, що впродовж зимового місяця встигала зробити два великих килими. Всі стіни в хаті були ними оздоблені. Замовляли й інші люди. Та коли прийшла мода на фабричні, почала з односельчанками возити до Угорщини, де із горіхами продавали. Мадярки не могли начудуватися нашим вишивкам, купували нарозхват.
4 
35413
Коментарі