— Цієї зими знову мінятиму котел, — каже 37-річний Віктор Мельник із села Могилівка Жмеринського району Вінницької області. — Це вже буде третій. Але треба брати, щоб економити.
Раніше користувався газовим котлом. Кілька років тому встановив електричний.
— Топити було дешевше, ніж газом, — згадує. — Але тільки вітер повіє, у селі світло пропадає. Система відключається, хата швидко холоне. Зрозумів, що треба ще й твердопаливного котла.
У магазинах продаються твердопаливні котли різних потужності, типу горіння, палива.
— Зараз люди хочуть котли тривалого горіння, щоб не часто заправляти, — розповідає 40-річний Михайло Браженко, менеджер фірми, що виготовляє котли. — Рекомендую піролізні, їх треба заправляти рідше за інші.
Такий прилад працює за принципом піролізного горіння. Має дві камери. У верхню завантажують паливо — дрова, пелети, брикети, вугілля, горючі побутові відходи. За високої температури й браку кисню воно тліє й розкладається на газ. Той надходить до нижньої камери, де змішується з повітрям і горить, виділяючи тепло. Частина теплової енергії іде на обігрів системи опалення, решта — на підтримання піролізу у верхній камері.
— У такому котлі закладки вистачає на 48 годин, — продовжує Михайло Браженко. — Тобто заправляти треба тричі на тиждень. Це зручно людям, які допізна працюють і не мають змоги робити це щодня.
Корпуси й теплообмінники піролізних котлів виготовляють із котельної сталі завтовшки 4–5 мм. Топки — з чавуну, кераміки та шамотної цегли.
Усі піролізні котли обладнані електронним блоком управління температури. За теплої зими можна виставляти пристрій на 5% потужності. Витрати палива будуть мінімальні.
8 
35413
Коментарі