Такий сорт

Принесла додому трикутник зіпсованого сиру. Липкий і смердить дохлятиною. Перед тим у магазині, де постійно купую, попросила найсвіжішого. Продавщиця люб'язно всміхнулася і відрізала на свій розсуд.

Із сиром повертаюся до магазину. Адміністратор Галя без зайвих питань віддає мені гроші. Кусень жбурляє під прилавок. Чек її не цікавить. Усе вирішуємо за 5 хвилин.

На сходах магазину замислююся. Не дають спокою ще дві головки продукту на вітрині. Прямую у сирний відділ і здаля бачу, як продавець ладує повернутий трикутник до сирної голови.

— У вас продукт зіпсувався, — кажу до неї. Але вона не чує. Саме накладає покупцям м'ясний салат під майонезом. Він теж із сиром.

Ну що ж ви скандалите? Він должен смердіть

— Ваш сир смердить! — кажу вже голосніше. Продавець дратується й киває на покупців. Я терпляче чекаю.

— Ну, шо вам нада? — нарешті черга дійшла й до мене. — Обичний продукт. А смердить, бо такий сорт.

Я прошу не плутати дорогих французьких сирів із залежалим зіпсованим продуктом.

— А ви в курсі, що вкуси в людей бувають різні? А ви мішаєтеся, заважаєте работать. Я так бачу, вам нічим заняться.

Кажу, що не піду звідси, доки не прибере шматок з вітрини. Продавець обтирає руки в спідницю і гукає з підсобки якогось Гришу. Виходять одразу двоє посібників.

Вони довго крутять мій кусень перед очима, нюхають.

— Нормальний сир! — виголошує перший дегустатор. Він у розтягнутому светрі, від нього тхне перегаром. Продавець зиркає на мене переможно. Я починаю сміятися.

— Ну що ж ви скандалите? Це ж, відімо, такий сир, що должен смердіть, — невпевнено вступає другий, трохи нижчий. У нього синюватий ніс і борошно на штанях.

— От і я кажу – у нас просто вкуси не совпадають, – підсумовує продавщиця й гукає: — Слєдующій!