Вагон зупиняється на котрійсь зі станцій з одним ліхтарем. Чути вереск:

— Молодежь ХХІ века, всегда и везде мы добьемся успеха. У-у-у!

Провідниця шикає, на пальцях пояснює, у плацкарті багато дітей.

— Окей, мать! — лунає чиєсь басисте, і браві молодики заскакують у напівтемний вагон.

Закидають на треті полиці велосипеди — над сплячими людьми. Не зовсім вдало, бо із гуркотом падають колеса.

— Вашу мать! — зривається зі сну дядько на другій полиці.

— Миру — мир, войны не нужно, наш отряд зовется "Дружба", — каже хлопчина у пластиковому шоломі. Решта велосипедистів заливисто регочуть.

— Чорт-і-що! — відгаркується з нижньої полиці дядькова пасія.

2 год. тому вона робила зауваження молодій парі з наплічниками. Ті зайшли до вагона з пивом. Тітку обурив перегар.

Три відсіки плацкарту ближче до туалету зайняли малолітні спортсмени. Поверталися з тренувань на Світязі. Їхні тренери засіли за пиво. Тітка 2 год. у їхній бік крутила носом. Ахала-охала. Пиво залишилося недопитим.

Велосипедисти до ранку не склепили очей. Часом вибухали реготом. Тоді за ними починав плакати котрийсь із малюків.

— Вагон — общий, всем надо ехать. Мамаши, простите! — час від часу вступався за компанію хлопець у шоломі. Додавав:

— Зато не бухаем, пьем газировку. Мы ребята-кока-кола, жить не можем без прикола.

На ранок у всіх — квадратні голови. Поспати не вийшло.

— Алкаші чим хороші — напилися і сплять! — голосно обурювалася тітка в черзі до туалету.

— Ненавиджу кока-колу, — написав хтось на запітнілому вікні.

Дядько з другої полиці тим часом тихенько відкорковував пиво. Пасія не перешкоджала.

×