Недільного вечора сусід із своїм другом зайняли лавку біля гойдалок. У руках — по пиву, пакетик арахісу на двох.

— Хто-хто, а я на Донбас не поїду, — чоловік із другого поверху закидає горіхи до рота. — Я зразу рапорт на стіл: получи-розпишись.

Він — даїшник. Четверо його колег записалися в добровольці, патрулюють на Донбасі. "Хлопці з яйцями", — коментує сусід.

— Вот моя робота, — вмикає відео на мобільному телефоні. Демонструє другові з будинку навпроти. Той розпливається в посмішці. У ролику несамовито волають чоловіки з пейсами. — Це ми хасидів охороняли.

— Та чьо туди їхать? Хто заварив, той хай розхльобує, да? Оліграхи, не олігархи, євреї, не євреї, да? — погоджується друг, за кожним словом шморгає. — А чув, Вітьку загребли?

— Вітьку загребли?! Нашого Вітька? — б'є себе по коліні сусід. — І шо, не відмазали? От мій малий не дурак — три місяці з дому не виходить, телефон поміняв. А вдруг повістка? А ще ж є бабло, якісь связі, пальця відрубати на крайняк? Хе-хе.

— Та він вроді сам хотів, — знизує плечима той, що шморгає.

Сусід вже не сміється. Мружиться, заглядаючи в напівпорожню пляшку.

— От ето да… Вітьку загребли, — чеше лоба.

Посьорбують мовчки. Спостерігають, як із під'їзду виходить юнак у камуфльованому однострої. Над серцем — нашивка із групою крові.

— Ей, танкіст! — підхоплюється сусід. Махає рукою камуфльованому. Той не бачить. — Ну нічого, вернеться, пивка поп'єм. Він же — комп'ютерщик, а я — настоящий танкіст. 1992‑го в "Десні" служив. Пиво з мене, чув, братішка?

Камуфльований не чує. Вкладає об'ємного рюкзака до "пиріжка".

— Ми п'єм за вас, рєбята! — підносить пляшку той, що шморгає.

"Пиріжок" рушає.

На лаві заїдають арахісом тост за танкістів.

×