Подруга шукає нове житло, а я складаю їй компанію. Ми обійшли вже п'ять квартир, а вона все крутить носом — то під'їзд брудний, то цигарками тхне. У тій — вікна на смітник, там — на шумний проспект. Посередники вже не хочуть із нами зв'язуватися, але подруга не втрачає оптимізму.

— Якби оселитися тут, було б зручно добиратися на роботу, — міркує біля наступного будинку. Це хороша тенденція.

Двері відчиняє простоволоса господиня у спортивному костюмі. Вибачається за підпухлі очі. Каже, алергія.

Квартира світла, простора, без старих меблів. Ми швидко погоджуємося на цей варіант, дістаємо завдаток. Жінка радіє й викладає нам усе, як на духу:

— Ми з малим до мами переїжджаємо. Утрьох тут живемо, з чоловіком. Але Коля зараз у СІЗО.

Її чоловік тягає когось за волосся

На останній фразі подруга впускає з рук гаманця. Я починаю розуміти, звідки ці заплакані очі. Ніяка то не алергія.

Подруга міцно стискає мою руку. Нам кортить вшитися звідси. Але ми вже встигли похвалити цей варіант.

— Дорогувато, — раптом бовкає подруга, хоча хвилину тому раділа з невисокої ціни.

Господиня здивована, але погоджується скинути кілька сотень. Повисає незручна пауза.

Тепер вступаю я. Пильно оглядаю всі закутки і зауважую плями на кухонних шпалерах, подерті штори, клубки волосся і пилу в кутках. Але господиня готова оплатити ремонт і прибирання.

Тим часом моя уява малює страшні картини. Ось її чоловік тягає когось за волосся, хтось опирається і дере шпалери. А бурі бризки на стінах — то зовсім не пролитий борщ. Йому заламують руки, одягають кайданки і доправляють у СІЗО. А потім він повертається і…

Я готова втікати. Подруга теж задкує до виходу. Господиня дивиться на нас перелякано. Напружену мовчанку порушує поворот ключа в замку. У дверній проймі вимальовується фігура усміхненого чоловіка у формі.

— Нарешті Коля з роботи повернувся! — радісно скрикує жінка. І ми усі втрьох зітхаємо з полегшенням.

×