— 200 грамів шинки, півкіло індичої грудки, якщо свіжа, — сусідка Еля забирає м'ясну нарізку з прилавка мережевого магазину в нашому районі. Ретельно принюхується до покупки, доки продавець і черга терпляче чекають. Зрештою, кладе продукти до кошика — тест пройдено.

— А молочка свіжа? — чую знайомий голос за спиною, вже у сусідньому відділі. Я беру домашній сир, а Еля — дитяче молоко у скляній тарі. Здогадуюся, що то для псів.

— Від такого Гошу пронесло, — шепоче мені, тицяючи на пакет молока у моєму кошику.

Елі за 60. Як її по батькові, ніхто у під'їзді не знає. "Називай просто — Еля, не додавай мені літ", — кокетувала вона, щойно ми в'їхали до квартири. На правах сусідки знизу давала рекомендації, як перекривати крани, щоб її не затопили. "У мене ж малі діти, стресу від ремонту не переживуть!" — кивала на два руді клубочки — пекінесів Гошу і Марту.

Бере дитяче молоко у скляній тарі. Здогадуюся, що то для псів

Улітку двічі напрошувалася на посиденьки, але до себе не кликала: "У нас карантин. Це ж собачки, дуже ніжна порода, зайвий протяг — і Марта вже чхає".

У кондитерському відділі Еля вибирає торт.

— Оцей, із квіточками, добрий? — чекає моєї поради. Нерішуче знизую плечима — на торті забагато декору: блакитні квіти, зелені листочки. Гошу не пронесе?

— Та я ж не собачкам, — махає руками Еля. — У мене день народження, онук прийде!

На Елине свято місто накриває дрібна мжичка. Виглядаю з вікна — іменинниця сидить на лавці у синьому дощовику, з букетом хризантем. Поруч високий чоловік і малюк у смугастому шалику. Тримають по шматкові десерту — блакитні квіти на пластиковій тарілці.

Напевне, Гошу таки пронесло. І в Елі в хаті знову карантин.

×