Серед снігових кучугур до нашого під'їзду проклали таку вузьку доріжку, що годі й розминутися. Тож я терпляче тупцяю на морозі, вичікуючи, доки дістануться порога мої сусіди. Позаду везе дитячий візок молоде подружжя, дихають мені у спину, дратуються.

Дід Петя й баба Ганя не поспішають. Прасують сніг височенними валянками. Аби не посковзнутися, ніг майже не переставляють. Баба, щоб перепочити, час від часу висне на дідовому плечі.

— Ясочко, став сюди ногу, — направляє дід. У нього в руках носовички. Ясочка важко крекче, спираючись на ціпок. Зупиняється серед стежки, голосно сякається, серветку кидає в сніг.

Я часто бачу їх із вікна — вони гуляють за будь-якої погоди. Дід Петя виходить із мискою в руках, завжди має щось для дворових собак. Вони біжать до нього з усіх шпарин, щасливо махають хвостами. Коли дід із бабою, собаки не підходять. Баба не церемониться, може поцілити ціпком і в хазяйського пса. "Моя Ганя хороша, просто життя важке", — вибачається перед собачниками дід.

Заморозите дитину, паразити

За моїм плечем покахикує молодий тато.

— Кицюню, хай молодьож собі біжить, уступимо лижню, — сходить убік дід.

— Хай молодьож дома сидить, щоб я їм уступала, — баба вростає серед стежки, застигає в бойовій позі, зіпершись на ціпок. Важко дихає, загрозливо шморгає носом.

Молодим чекати ніколи — переносять рожеву коляску в руках. Поряд зі стежкою у снігу залишають глибокі сліди.

— Заморозите дитину, паразити! — грозить ціпком баба. Нога їй підкошується, і вона повисає на дідовому рукаві.

— То ти мене вивів, щоб руки-ноги поламала? — звівшись на свої дві, баба щосили лупить старенького кулаком у груди. Той намагається ухилитися від ударів. Баба кидає ціпок на стежку і чимчикує у під'їзд. Щодуху мчить сходами нагору. На другому поверсі голосно грюкає дверима.

— Моя Ганя хороша, просто життя важке, — розводить руками дід.

×