Голлівуд

Безвусий дільничний, ретельно вимовляючи кожне слово, цідить, наче герой фільму: "Я інтерв'ю не даю". На вигляд йому років 20. Це могло б бути перше в його житті інтерв'ю. Але мені потрібен хтось старший.

Ми зустрілися в його селі. Тут трагедія — вбивство старости. Я писатиму репортаж із місця події, дільничний вийматиме речові докази з вигрібної ями туалету. У кожного своя робота. Доки я опитую сусідів, він плюється й загинає триповерхові. Бо сморід нестерпний.

Загалом на Голлівуд було схоже: смугаста стрічка, журналюги, диктофони. Я майже й не здивувалася, що на простеньке запитання цей хлопчина зверхньо відрізав: "Я інтерв'ю не даю". У фільмах так кажуть.

Дільничний вийматиме речові докази з вигрібної ями

Учора я сиділа на шкіряному дивані відтінку "топленого молока", чекала аудієнції в генерального директора однієї компанії. Його секретарка ліниво пудрила носа, позіхала і бризкала в повітря сумішшю з пляшечки "Для медитацій". Охоронець — на вигляд років 20 — стояв бовваном коло дверей, хрустів суглобами, грізно супив брови. Нагадував мені бодігарда з голлівудського фільму.

Я знудилася чекати годину, вглядаючись у морський пейзаж на стіні навпроти. Тому звернулася до охоронця:

— А ваш директор завжди такий пунктуальний?

Секретарка вмить підняла на мене загрозливо витатуйовану брову, щось зашипіла під ніс. А хлопчина відчеканив:

— Інтерв'ю не даю!

А я візьми й бовкни:

— Спокійно, я розмовлятиму лише зі старшим за званням.

Ця відповідь у мене два роки на язиці крутиться.