— Лаваш, лєпьошки — то їжа бідних, хоч коштують вони удвічі дорожче наших рідних батона і хліба, — каже 65-річна киянка Маргарита Марківна. — У лаваші ж ні маселка, ні яєчка, ні молочка нема. Лише прісне тісто. А як полежить, зовсім не вкусиш.

Маргарита Марківна купує товстий лаваш тільки тоді, коли в сусідньому кіоску на вул. Маршала Гречка розкуповують увесь хліб. Щоб не викидати зачерствілий шмат, половину одразу віддає сусідці.

Киянка Олена Сіра, 26 років, вдома пече товстий лаваш із дріжджового тіста.

— Звичайно, не такий виходить, як продають у ресторанах і супермаркетах, — ділиться Олена. — Тандира (східна піч. — "ГПУ") ж у мене нема, то запікаю в духовці хвилин десять.

Олена замішує м"яке тісто на воді з борошна, дріжджів і солі. Залишає на півгодини чи на годину підходити. Далі відриває від тіста шматочки й на посипаному борошном столі розкачує пласкі коржі. У середині круга жінка робить невеличкі заглибини, а широкий обідок по колу протикає виделкою.

— Верх можу змастити збитим яйцем або збризнути оливковою олією, — додає Сіра. — Випікаю по одній-дві штуці — і одразу з"їдаю. Бо швидко черствіє і стає несмачним.

Залишки тіста Олена ділить на рівні частини. Кожну загортає в поліетиленовий пакет і зберігає у морозилці. За необхідності тісто розморожує, надає форми й випікає в духовці.

×