18 тисяч хлопців призовного віку переховуються щоосені від армії.

- І це дані тільки по центральній частині, - сказав нещодавно військовий прокурор Центрального регіону Микола Голомша. - Прийшов час зробити так, щоб до армії йшли із задоволенням.

Ми запитали в українців, яких демобілізували цього року: чого вони навчилися під час служби в армії.

"Рвати траву руками, раніше цього ніколи не робив. А ще матюкатися, як усі, іноді дуже брутально. Почав курити "Пріму" без фільтра, хоча до цього не палив узагалі ніяких цигарок.

Учився в інституті на стаціонарі. Військової кафедри там не було. Мав хорошу роботу, працював водієм. Возив великих начальників та іноземців, отримував 5 тисяч гривень. У якийсь момент мені набридла робота. А тут чергова повістка прийшла. Здалося, що армія врятує. Добре, хоч мама їжу приносить, бо годують тут паршиво".

Володимир МИНЕНКО, 21 рік, Біла Церква Київської області

"Одягатися за півхвилини. Почав більше за гігієною слідкувати. Носки сам стіраю. Мамі цього робити не даю, бо соромлюся. Демобілізувався цієї осені. Служив у Херсоні у Військово-Морських Силах. Чого пішов ? А що мав робити після школи?"

Михайло ЛУГОВИЙ, 19 років, Чортків Тернопільської області

"Натирати черевики до блиску. Для цього, як в армії, маю крем, щіточку й вовняну ганчірку зі старого шарфа. Ще навчився довго перебувати на ногах. Бувало стояв у наряді по 7 і по 10 годин, жодного разу не присів. Навчився мало спати, бо через добу спав. Завдяки цьому зараз більше встигаю зробити. Армія поганого навчить, якщо ти до поганого схильний. Я, наприклад, почав більше цінувати рідних. Було аж дев'ять місяців для переоцінки цінностей".

Олександр СІВАЧУК, 24 роки, ведучий програми українського радіо, Київ

"Керувати великими машинами. Зараз без проблем сяду за кермо "Урала" чи "КамАЗа". Навчили стріляти з автомата Калашнікова. Працював до армії на заводі "Арсенал" у Києві, мав можливість відкупитися. Пішов служити, бо хотів себе перевірити. Не жалію, що відслужив".

Ярослав ВДОВИЧЕНКО, 24 роки, працівник заводу, село Долинка Черкаської області

"Пішов до армії, щоб отримати військовий квиток, бо без нього важко влаштуватися на нормальну роботу. Планую працювати в правоохоронних органах. На держслужбу без квитка ніяк, а блату ніякого не маю. Удома під спідницею в мами краще. А в армії ти не улюблений син, а солдат, який зробить усе, що йому скажуть. Замість батьків, друзів і розваг - купа чужих людей у погонах. Я служив у військовій прокуратурі. Раніше мямлив, боявся рота відкрити, коли бачив якусь поважну людину. А тут виїжджав на слідчі операції. Навчився говорити на рівних із людьми різних професій. Мив підлогу, чистив унітаз, збирав руками опале листя. Не можу позбутися однієї армійської звички: намагаюся ходити в ногу з перехожими. Інколи це дуже смішно виглядає".

Іван ПРОКУРИЛО, 20 років, Суми

"Батьки хотіли, щоб відслужив. Кілька разів брав батькову машину покататися. Приходив інколи п'яним і накуреним із дискотеки. Розсердилися. Кричали, що не відкуплять від армії. Ну, а я пішов на принцип. Жалію про службу. Це ж цілий рік даремно пройшов. Нічого не навчили. Хіба що прибирати територію військової частини, копати картоплю начальнику, натирати берци не свого розміру".

Дмитро МАРЧЕНКО, 19 років, Дніпропетровськ

×