Київські художники Володимир Манжос та Олексій Бордусов 2004 року створили проект Interesni kazki.

Володимир Манжос, 29 років:

- Ми теж колись були школотою з маркерами, писали скрізь свої закарлючки. Потім була команда Ingenious kids із 10 чоловік. Це можна назвати періодом вандалізму: розмальовували вагони, займалися стріт бомбінгом - це коли швидко розмальовуєш вулиці вночі. Бувало, і при 20 градусах морозу. Від міліції тікали. Страшно було, але азарт переважав. Один із наших два тижні за це в СІЗО сидів. Але з 2003-го графіті-райтинг перестав нас задовольняти. Ми з Олексієм почали малювати в іншому жанрі. За рік улітку з'явилася назва - "Інтересні казки".

Те, що ми робимо - не графіті. Це - муралізм, чи стріт-арт. Графіті в класичному розумінні -  райтинг, тобто "писання" свого імені, шрифтові композиції. Муралізм не має жодного натяку на тиражування чи рекламу імені. Це розпис стін повноцінними сюжетами. Графіті розуміє лише вузьке коло людей. А це послання адресоване всім, незалежно від віку й достатку.

Графіті - це вже індустрія, але не в нас. Російська графіті-сцена значно розвиненіша: періодично виходить декілька видань, знімають фільми, проводять виставки, фестивалі. Тому там художники більше й частіше малюють, заробляють більше.

Голодування позитивно впливає на розумову діяльність. Піфагор голодував по 40 днів, і того ж вимагав від своїх учнів

Західним стріт-артистам легше. Вони навіть не здогадуються, що хтось витрачає більше сил і часу на вибивання в чиновників дозволів, ніж на саме малювання. Їх влада сама запрошує. А наші бюрократи щоразу посилають до наступного кабінету. Навіть чиновник, від якого залежить дозвіл на оформлення стіни, вимагає хабара. Сприймаю це нормально, бо наше головне завдання - змінити не цей світ, а себе в ньому.

Художник має бути голодним, це допомагає в творчості. Голодування позитивно впливає на розумову діяльність. Піфагор голодував по 40 днів, і того ж вимагав від своїх учнів.

На вулицях малюємо понад 10 років. Почуваємося там на своєму місці. Станкові роботи теж виконуємо, але вони не дають такого задоволення. На вулиці віддача відбувається одразу.

Маємо дипломи монтажників-висотників. Це необхідно для безпеки.

Те, що ми робимо - законне наполовину. У Києві з 50 наших робіт легальних набереться дві-три. Ми пропонували розмалювати деякі стіни в метро. Наш помічник Олександр Тимченко ходив домовлятися, але далі розмов не пішло. Мріємо розмалювати столицю і тим зробити її жителів щасливішими.

Олексій Бордусов, 30 років:

- Із 27 вересня будемо на фестивалі мурал-арту в Іспанії. Учасникам надають будинки в спальному районі для розмальовування. Для нас виділили три будинки, хочемо створити єдиний простір. Було б чудово щось подібне в Україні зробити. Не обмежуватися однією стіною, а об'єднати малюнком низку об'єктів. Наприклад, заповнити простір шаром фарби - малюнок на стінах усього району або містечка, разом із асфальтом.

Через тупий бюрократизм і корупцію чиновників, у яких ми добиваємося права малювати на стінах, бажання виїхати з країни стає дедалі виразнішим. Але можна їздити малювати по всьому світу, а жити тут. Хотілося б малювати для співвітчизників, надіючись, що це їм допоможе.

Маємо "Подяку від мера". Нам її вручили, а права малювати на стінах міста не дали. Тобто, це - подяка за нелегальне малювання.

Якщо до нас попроситься хтось третій, відмовимо. "Інтересні казки" - не спортивна команда, в якій можна міняти склад. Можемо спільно працювати з іншими художниками, чи просимо друзів допомагати у масштабних роботах. Але "Інтересні казки" - це тільки ми вдвох, це наша з Вовою спільна справа і ідеологія. Ми "змалювалися" вже.

Вулиця - місце спілкування між нами і глядачем. Це та ж галерея просто неба. Спілкуємося з людьми мовою образів, сюжетів і кольорів. Якщо її розуміють, тоді це "діалог", якщо ні - "розмова із самим собою".

Балончик фарби коштує 3,5 євро.

Намагаємося знайти спонсорів для проекту з розпису київських будинків. Але наші бізнесмени хочуть, щоб ми малювали їм рекламу. Усім необхідна вигода, причому негайно. У цивілізованих країнах компанія, що вкладає в соціальну сферу міста, отримує підтримку влади й повагу городян. А в нас усе місто заліплене рекламою, про вигляд вулиць ніхто не думає.

В Іспанії познайомилися з викладачем мурал-арту. Там цього навчають, студенти практикуються в місті.

Найбільш незвичне, що доводилося розмальовувати - бетоновози. За 12 бетоновозів отримали 10 тисяч доларів. Місяць працювали.

Сильно змерзли, коли ковзанку в столичному "Більшовику" розмальовували. Я ще й захворів. На вулиці було тепліше, ніж у приміщенні.

Малювали на корпусі університету, який через рік мали знести. До такого ставимося спокійно. Вуличне мистецтво не може жити довго.

У Севастополі в бухті є напівзатоплений батискаф. Ми підпливли до нього на човні й розмалювали. Дозволу ні в кого не брали. Не знаємо, чи є він ще там, чи вже остаточно потонув.

Малювали у Маріуполі, то багато людей обурювалися, кричали. Напевно, у них просто жити в місті важко.

Є пропозиція надрукувати наші малюнки на футболках. Може, скоро вийдуть. Але нам це нецікаво.

Хочеться весь час малювати на стінах будинків і більше заробляти.

×