Мало лі

- Достали вже! - випалює жінка, виходячи з маршрутки Київ-Житомир біля метро "Житомирська". Замість 25 грн до Коростишева водій попросив у неї 35.

- Страх потіряли. Їм неважно, що від Коростишева до Житомира ще цілих 40 кілометрів! Як можна брати однакові гроші? Ставлять ціну, яку хочуть! - не заспокоюється.

- Ну то йдіть на трасу, там вас повезуть і безплатно, - відрубує водій.

За хвилину він крутить у руках мою передачу - завернуту в непрозорий пакет і старанно перемотану скотчем коробку.

- Не візьму. Або ж пишіть усі дані. Кому і від кого, і обов'язково вкажіть свій мобільний. Хоча ні, краще відкрийте і покажіть, що там. Чого дивуєтесь? Ви що газет не читаєте, телевізор не дивитеся? Не чули про вибухи?

Не візьму. Або ж пишіть всі дані. Кому й від кого

- Ага, на їх місці ще знайшли записку "Достала эта власть", - безуспішно намагаюся розмотати скотч.

Водій виймає із кишені розкладний ніж і одним жестом зрізає кілька шарів намотаного скотчу разом із пакетом. Не вибачається.

- Там точно печатка? - підносить до вуха коробку із малюнком печатки підприємства і мотиляє туди-сюди. Сердиться, що не може зазирнути всередину, бо вона заклеєна заводськими етикетками.

- Ще нова, друг замовив для своєї фірми, - пояснюю.

Водій кидає печатку у дірявий пакет і скручує в трубочку.

- З вас 15 гривень. Хай ваш друг орієнтується за номерними знаками. Мобільний свій не даю. Мало лі...

Передавати в Житомир передачки доводиться часто. Зазвичай водії просили червонець, інколи вистачало "на каву". Маршрутники охоче роздавали саморобні візитки з кількома номерами своїх телефонів і ніколи не цікавилися вмістом пакету.

А може, мені попався водій, який раптом згадав, що міг когось дістати? Мало лі.