Миколою мого сусіда по вулиці, здається, тільки в школі й називали. Більше по-простому: Колька. Хоч нині підіть на базар у Самборі - це на Львівщині - кожен покаже, де Колька стоїть із запчастинами. Просидів тиждень на підприємницькому Майдані в Києві. Не вистояв і поїхав застуджений. Бухикає і досі.
- Написав син листа Святому Миколаю. Пише: "Хочу вертоліт, годинник з трьома циферблатами та іграшковий касовий апарат", - згадує Колька цьогорічне синове замовлення святому. Його Тарасик закінчує початкову школу. - Ну добре - вертоліт. Для пацана кожна машинка - то скарб. Але на дідька касовий апарат? Мабуть, виросте такий самий торгаш, як я. Або піде робити в податкову, Боже борони.
Дякувати Китаю, усе знаходимо за 10 хвилин
Колька закриває ятку, разом ідемо отоварювати листа до Миколая. Дякувати Китаю, усе знаходимо за 10 хвилин.
Вручав Тарасові презенти кум Кольки.
- Іван раз на рік у нас буває, то син його точно не спізнав, - розповідає Колька через кілька днів. - Кум убрався в білого кожуха, обмотав палицю срібним дощиком, на високу шапку наклеїв хрестика з позлітки. Гугнявив, як піп, урешті спитав: "Чи чемні дітки в господаря?" А малий підходить до нього й запитує: "Котра година?" Той очима лупає, знімає рукавицю, показує руку й каже, що святі годинників не насять. Малий далі як уріже: "А Кирило годинник носить, бачили який?"
2 
35413
Коментарі