Андрій Кісь вивчає судово-медичні експертизи часів Голодомору
Недоїдати можна роками. Але 1932-го мільйони людей повністю вичерпали свої фізичні можливості. До влади прийшли особи, які вирішили управляти за допомогою Голоду. Інакше як можна було зробити керованим українського селянина, коли в нього завжди були під рукою сальце, м'ясце і хлібчик?
Вивчаю записи про причини смертей і хвороб у той час. Порівнюю їх із журналами із загсів, що були фальсифіковані – вказували хибні дані про смертність. Особливо складно з відомостями про дітей. Часто по селах немовлят не реєстрували перший тиждень, а то й місяць після народження. Дивилися, чи виживе. Якщо помирало – про це в документах немає нічого. Тому демографи кажуть, що в Голодомор різко впала народжуваність. А насправді – мало реєстрували.
У Харкові на вулиці Артема був ізолятор "Комуністка". В ньому перебували сироти віком до 4 років. За листопад і грудень 1933-го там померли двоє дітей, за документами із загсу. Однак внутрішні звіти ізолятора вказують на 81 померлого протягом 15 днів. Показник смертності знизили в 40 разів.
2001-ГО В ОБЛАСНОМУ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ВИКИДАЛИ старі папери. Серед них знайшли вісім книг за 1932–1934 роки. Перша й остання були неповними. У тих документах вказана справжня причина смерті – голод. Лаборантка хотіла їх спалити, однак я забрав і сховав. 2007-го передав Службі безпеки України, а вони – в архів.
Статистику смертності під час Голодомору вели, але потім усю переписали. Голова Харківського облвиконкому Ілля Шелєхєс у травні 1934-го видав наказ про "вилучення та наведення порядку" в документах загсів. Передусім – у реєстрі смертей. У фальсифікаціях брали участь лікарі, статистики, демографи. Показники смертності занизили в десятки разів. Наступного року на місцях масових поховань у Харкові розбили парки. Так замітали сліди.
Невідомі братські могили є в кожному селі – під коліями, у лісах, біля кладовищ. Розривати їх не варто. Причини смерті вивчаю за документами.
Підготовка до Голодомору тривала з 1920-х. Тоді експерименти в науці проводили – мавп схрещували з людьми і пробували воскрешати мерців. З'явилася книжка Питирима Сорокіна "Голод як фактор". Її правильно називати "Голод як фактор управління людиною".
Тих, хто відбирав їжу в людей, моя бабуся називала комбєдами. Місцеві "лєнтяї і п'яниці" забігали в хату і заглядали в кожну шпарину в стінах, долівці – викопували зерно й буряки. Забирали всі харчі, а потім навіть речі: щоб люди не мали що продавати і міняти на продовольство. У 1980-х ішли з бабусею селом, то вона показувала на хати і казала: "Ось тут наші ікони, а тут – посуд".
Контролювати за допомогою голоду було легше в місті, бо там нормоване харчування. Давали по 700 калорій. При такій дозі людина стає слухняною й керованою. В нормативах харчування співробітників Південної залізниці в листопаді 1933-го помітили: їжа значно покращилася – виділяли 900 калорій на день. Щоб не вмерти, людині потрібно щонайменше 1400–1500. Для нормального життя – від 2200 до 2500 калорій.
Через втрату білка в організмі пухне живіт. Людину переслідує відчуття холоду, апатія, байдужість. Коли після постійного голоду настає найменше полегшення – починається стан ейфорії. Подивіться на обличчя людей у кінохроніках того періоду. З яким піднесенням вони будують заводи й греблі! Це можна ще назвати гормональним впливом.
Є так звана пряма смерть від голоду – людина опухає і вмирає від виснаження. Є непрямі форми з ускладненнями – дизентерія, холера. Статистики умисне не пов'язували їх із голодом. Не вносили людей із такими діагнозами у списки. Лікарі вказували причини смертей, а потім ці дані направляли у загси. Там записували не всіх – вибірково. Згодом із лікарень перестали подавати такі дані. Померла людина – її поховали й нікуди не повідомляли.
У довідках про смерть від голоду найчастіше писали: "смерть від безбілкового набряку", "кахексія (голод)" або "параліч серця". Біолог чи судмедексперт розуміє: від недоїдання.
Деякі медики писали листи в місцеві органи управління. Інші наважувались звертатися до вищого керівництва України і в Москву: "У нас Голод". Були й звіти протилежного змісту. Керівниця з охорони здоров'я Харкова Камінська зазначала, що відомості про недоїдання перебільшені. Мовляв, діти вмирають через брак вітамінів. Щоб це зупинити – треба давати лимони.
Найбільше постраждали Харків, Полтава, Вінниця, Кіровоград, Дніпропетровськ. Переважно – Центральна Україна, де родючі землі. Бо де багатші та працьовитіші люди – там довший спротив. Їх не зламали колективізацією, тому тиснули голодом. Владу – керівників колгоспів, бригадирів чи просто людей у шкіряній куртці і фуражці – почали боятися. Виробився страх голоду, а потім з'являвся рефлекс страху спогадів про нього.
Дослідникам іще належить розібратися з пусковими механізмами Голодомору та його медико-психологічними аспектами. Багато невідомого у процесі корекції даних, що робили у 1934–1939 роках. Архіви допоможуть відповісти на потрібні питання. Я єдиний вивчаю судово-медичні експертизи тих часів. Допомагають представники меморіалу пам'яті жертв Голодомору в Києві, а також робоча група Інституту історії. Кожен досліджує свій сегмент, а потім обмінюємося інформацією й обговорюємо її.
Не згоден із рішенням столичного Апеляційного суду, який 2010 року підтвердив висновки слідчих Служби безпеки України 2009-го щодо здійснення посадовими особами геноциду в 1932–1933 роках. Там перерахували всього шість причетних осіб: Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря й Хатаєвича. Потрібно згадати всіх виконавців.
1 
1
Коментарі