"Баба сортувала дітей у концтабір": як живуть родичі нацистів

96-річну Ірмґард Фурчнер із німецького Гамбурґа судять за нацистські злочини. В роки Другої світової війни була секретаркою в концтаборі Штуттгоф неподалік польського ґданська. Звинувачують у співучасті в убивствах 11 тисяч людей.

Ірмґард живе в будинку для літніх. На попереднє засідання суду мала з'явитися в місто Ітцеґо. Замість цього спробувала втекти. Її затримали за 3 години. Намагалася купити квитки й виїхати. Пояснила, що їй морально важко бути на слуханні, з нею не спілкуються сусідки. До наступного суду 19 жовтня перебувала під вартою. Щодня її оглядає лікар

 

Стефані БРЕМЕР, 45 років, скрипалька, Берлін:

– Коли помер батько, бракувало деяких документів, щоб оформити спадщину. Брат поїхав до бабусі по архів. Подзвонив серед ночі, сказав: треба терміново вранці поговорити. По-перше, складалося враженя, що татове народження оформили, коли йому було 3 роки. По-друге, знайшли фото діда у військовій формі. Все життя батько розповідав, що дід був музикантом і під час війни сидів без роботи.

Вирішили з'ясувати правду. За народження тата назвали Адольфом. 1946 року змінили ім'я. В архіві нам порадили групу для тих, у кого родичі були нацистами. Збираються раз на кілька місяців. Є психолог, історик і спеціалісти з архівів. Розказують, де шукати якусь інформацію. Ми перетиналися з понад сотнею людей. У жодній родині про це не розказали відкрито й до кінця.

Показали фотографії історикам. Ті допомагають розібратися з уніформою. З'ясували підрозділ. Дід служив у СС. Займався документами. Пізніше ми з'ясували, що попередив дві родини сусідів про арешти. Ті встигли продати все й утекти. Листи з подякою знайшли в архіві.

На зустрічах сімей колишніх нацистів розповідають, що треба знайти золоту середину. Не відмовлятися від минулого родини, але й не виправдовувати сліпо. Наш дід був м'якою людиною. Не уявляю, чого йому коштувало піти й урятувати ті дві родини. Але не хочу рахувати, до скількох він не пішов.

Теодор МАННЕЙ, 78 років, юрист, Тель-Авів, Ізраїль:

– У післявоєнні роки допомагав клієнтам отримувати компенсації за втрачене майно. Зверталися й ті, хто встиг утекти, та їхні родичі, якщо вся родина загинула. Спочатку списувалися з тими, кому належало нерухоме майно чи земля на той момент. Багато людей були готові доплатити необхідну суму. Одним ми писали, що магазин продали за 18 тисяч марок, хоча він коштував 40 тисяч. Але власники розуміли, що більше пропозицій не буде і треба тікати. Німці заплатили ще 50 тисяч, хоча на той момент магазину вже не було.

Але більшість людей листи ігнорувала або відписувала, що не розуміє суті претензії, бо купили чи отримали все законно. Тоді зверталися в суд. Всі процеси ми виграли, хоча деякі тривали роками.

Едґар МІУССЕН, 56 років, фармацевт, Гамбурґ:

– Мама ніколи не робила таємниці з батькового минулого. Доки тривали суди над нацистами, він підтримував їхні родини. Допомагав виїхати дружинам і дітям.

1964 року батька судили. Але прямих доказів забракло. Не було свідчень, що розстрілював чи віддавав такі накази. Одна родина підтвердила, що допоміг їм утекти. Також попередив про облаву знайомих, які переховували євреїв. Це його врятувало.

Мене записали на материне дівоче прізвище. Так наполіг тато. Припускав, що рано чи пізно його судитимуть.

Батька забили до смерті 1972-го. Нічого не вкрали. Мені було 7 років. Мама казала, що перед тим отримував погрози.

Досі не знаю, якими були його обов'язки в ті часи. Не намагався цього з'ясувати. Лише недавно дізнався, що батько мав брата. Але ті родичі не хочуть з нами спілкуватися через татове минуле.

Тереза ГЕЙНЦ, 59 років, хірург, Берлін:

– 2018-го отримали документи, що нашу бабу викликають у суд. Мали докази, що допомагала нацистам. Для нас це стало шоком. Але сумнівів не було – працювала на сортуванні дітей. Відбирала тих, хто не пережив би відправлення в концтабір. У справі були фото, свідчення, документи.

Бабусі було 96. До суду вона не дожила. Навіть якби її судили, отримала б умовний термін.

Мати каже, що нічого не знала про бабине минуле. У будинку після її смерті знайшли скриньку з чотирма медальйонами. Всі мали гравіювання і фотографії всередині. Через спеціальні сайти розшукали нащадків їхніх власників. Одні живуть у США, інші – в Канаді, двоє – в Ізраїлі.

Мої діти важко переживали цю історію. Зараз багато волонтерять. Донька наймає на роботу сирійських біженців.

Кілька разів пішли на зустрічі родичів нацистів. У багатьох їхні батьки, баби й діди прожили довге й успішне життя. Складно осягнути, що зло залишилося непокараним, але цим злом була людина, яка пекла для тебе торт на день народження.

×