– У Вербну неділю найбільше люблю дивитися на обличчя людей. До церкви приходять насуплені. Та як тільки крапля свяченої води впаде на лице, одразу усміхаються, – каже киянин 34-річний Валентин Фенченко.
Минулої неділі з букетом вербових гілок іде до столичного Володимирського собору
Із самого ранку люди в три ряди шикуються навколо храму. Жінка, на вигляд років 70, у квітчастій хустці, дістає з пакета літрову банку з водою та з десяток вербових гілок.
– Свячені гілочки можуть од всякої напасті врятувати: рану загоять, головного болю позбавлять, – розповідає. – А щоб узагалі не хворіти, треба з'їсти дев'ять освячених бруньок. Вербу після освячення викидати не можна. Вдома гілочки слід тримати під іконами. А вже за рік їх можна пустити по проточній воді чи посадити, якщо коріння пустять. Краще в лісі чи на березі – вдома не садіть. Кажуть, як верба у дворі велика виросте, господар померти може.
Із собору виходять двоє священиків. Прямують у різні боки і кроплять людей. Від холодної води люди морщаться, але облич ніхто не закриває.
– Синові сподобалося, – жінка в короткому пальті тримає за руку 3-річного хлопчика. – Казав, ще б під таким дощиком постояв.
В одного зі священиків вода в алюмінієвому відрі закінчується за 25 хв.
– Так ви б гідрант тут поставили, – радить чоловік із натовпу. – Всіх би зразу окропили і жодного разу по воду не бігали б.
Священик голосно сміється. Бере в помічника нове повне відро й продовжує освячення.
7 
35413
Коментарі