2 квітня 1966 року радянський супутник уперше у світі облетів Місяць. Це стало значним кроком у підкоренні космосу.
31 березня з космодрому Байконур здійснили пуск ракети-носія Молнія-М, яка вивела на траєкторію польоту до Місяця супутник "Луна-10". І саме "Луна-10" уперше у світі вийшла на орбіту навколо Місяця. А вже 29 травня АМС "Луна-10" впала на поверхню Місяця.
На початковому етапі й до підльоту на Місяць рух АМС "Луна-10" принципово нічим не відрізнявся від руху "Луни-9" та інших станцій, на яких відпрацьовували м'яку посадку. Спершу АМС вивели на орбіту штучного супутника Землі. За допомогою розгінного блоку швидкість станції довели до 10,9 км/с. При такій початковій швидкості тривалість польоту до Місяця становила б 3,5 доби. Для попадання "Луни-10" в задану точку навколомісячного простору скорегували траєкторію, після чого станція ввійшла до сфери дії Місяця, тобто в ту область космічного простору, в якій Місяць своїм притяганням здатен істотно впливати на політ станції. Радіус цієї сфери близько 66 тис. км.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Озоновий шар Землі відновлюється
Так, "Луна-10" досягла розрахункової точки, віддаленої від поверхні Місяця на 1000 км. У момент проходження через цю точку швидкість станції становила 2,1 км/с, а після роботи гальмової рухової установки її знизили до 1,25 км/с. Таке зменшення швидкості забезпечило перехід станції під дією тяжіння Місяця з пролітної траєкторії на селеноцентричну орбіту. За 20 с після вимкнення рухової установки власне автоматична місячна станція !Луна-10" відокремилася від рухової установки і відсіків системи управління і перетворилася на штучний супутник Місяця (ШСМ).
Вода на Марсі могла з'явитися через падіння метеоритів як і з Землі, так і з околиць Сонячної системи.
Коментарі