Станом на 1 січня 2021 року заборгованість за комунальні послуги становила понад 73 мільярдів гривень. Упродовж січня вона зросла ще на 7 мільярдів. Якісь борги в українців були завжди, але вони несуттєві. У перші роки незалежності комунальна сфера дотувалася державними або місцевими бюджетами. Платежі були посильними. 1998 року, коли я був депутатом обласної ради, на такі дотації виділяли до третини бюджету.

Реальною проблема постала на початку 2000-х, коли Україна взяла зобов'язання перед МВФ щодо приведення тарифів до економічно обґрунтованих. Тобто заборгованість, якою оперують комунальники, це борги за останні 20 років.

Загальна сума нарахованих комунальних платежів за минулий рік становить приблизно 170 мільярдів. Фактично сплачено майже 160. Виходить, що комунальні підприємства недоотримують менше 10 відсотків. Решта - це борги за попередні роки. Комунальники постійно посилаютсья на неплатежі як на якийсь серйозний чинник дестабілізації. Але це некоректно.

Ситуацію з боргами складно назвати об'єктивною. Людина заплатила, а в розрахункових квітанціях ще довго залишаються старі дані. І служби ними оперують. Трапляєтсья, що двічі подають позов до суду, хоча що справу виграли і вже стягнули гроші.

Або такий приклад. 2006 року впродовж трьох літніх місяців Харківські тепломережі раптово стали фінансово збитковими. Хоча посеред року енергоносії не витрачаються так активно, як під час опалювального сезону. Так, у питанні з боргами є об'єктивний чинник - інфляційний. Але здебільшого є маніпуляції зі звітністю й тарифами.

Борги зросли на понад 10 мільярдів гривень. Пояснення просте. Було чергове підвищення тарифів перед опалювальним сезоном. У заборгованості сезонний характер: у зимові місяці вона зростає, у літні - зменшується.

Наприклад, у січні 2020-го зафіксували плюс 4 мільярди гривень боргів, у листопаді додалося ще 10, у грудні - плюс 8. А у квітні й травні навпаки - мінус 3 мільярди. У червні та липні - мінус 2. В опалювальний період суми за комунальні послуги у 2-2,5 рази вищі за літні. Люди беруть паузу, а всередині року активно сплачують борги.

 

Газовим компаніям винні 31 мільярд гривень. 24 мільярди становить борг за тепло, 5,7 - за воду. За керування будинками - те, що раніше вважалося квартплатою - винні 5,1 мільярда. За електроенергію - 6. Ще один мільярд - це борг за вивезення побутових відходів. У великих містах більше заборгували за тепло. А в сільських районах - за газ.

За даними Держстату, тарифи торік зросли на 14%. Уже один цей чинник забезпечив зростання боргів на стільки ж відсотків. Можна виправдовуватись інфляцією, що й роблять комунальники. Але це неправильно: темпи зростання тарифів обганяють її постійно. І не просто на якусь частку, а в середньому вдвічі.

Частина людей здогадуються, що тарифи завищені та що їх обманюють. І затягують з оплатою принципово. Такий собі мовчазний протест. Але загалом затримання плати - це національна традиція. За це ж нічого не буде. Так куди поспішати.

Приходять платіжки за тепло: за листопад - 2000 гривень, за січень - 4000, лютий - 3000. Але взимку в людини і так багато витрат, вона банально не платить. Накопичується борг у 9 тисяч гривень. Улітку людина його частково гасить. В Україні немає реальних механізмів покарання споживача за неплатежі. Звідси і зростання заборгованості.

Це лише гучні епізоди. Комунальники не здатні системно працювати з боргами. У них слабка юридична служба, часто позови подаються аби як. Знаю людину з двома квартирами, за кожною з яких є борги за тепло в 60 тисяч. Каже: "Чекаю, коли подадуть в суд, щоб визнати борги за три роки". В одній квартирі за 8 років позов не подавали жодного разу. В іншій суд був. Але позов тепломереж залишився без розгляду. Зазвичай тепломережі звертаються до суду, якщо споживач не платить мінімум рік.

Який стимул може бути в начальника юридичного департаменту комунальної компанії? Він показує купу позовів і все. А треба ще вибудовувати їхній пріоритет. Застосовувати різні моделі роботи зі споживачами, контролювати терміни заборгованості.

Вони працюють украй неефективно. Здебільшого виконують так звані "соцзамовлення" місцевої влади. У 99% випадків ухвалюють рішення на користь постачальників. Наведу цитату, яка найчастіше трапляється в судових рішеннях: "Відповідач не зміг довести, що йому не надавалася послуга". Хоча насправді це підприємство має довести наявність послуги. Усе перевернуто з ніг на голову.

Самі позови часто не витримують критики. Але суди ставляться лояльно. У ситуації, коли підприємство не може довести свої претензії, суд міг би відмовити йому в позові. Але на це жоден суддя ніколи не піде. Тоді ухвалюють рішення залишити позов без розгляду. Так би мовити - ні нашим, ні вашим.

Правила оформлення позовної заяви регулярно порушуються. Були часи, коли комунальники навіть мито не платили. І суди мовчки з цим погоджувалися. Якось був свідком, як секретар судді вручала представнику Житлокомсервісу бланки повісток. І той від імені суду їх оформлював.

Загалом ефективний. Але в більшості комунальних служб слабка юридична складова. Працюючи з масовими позовами, суди тривалий час штампували рішення. Коли з середини 2000-х почався певний опір населення, вони не змогли перебудуватися.

На одного боржника не подають до суду й 10 років. А щодо іншого звертаються через 3 місяці. Відчуття безсистемності в роботі. За моїми спостереженнями, з 80 мільярдів заборгованості менше як 10% пройшло через суд і підтверджено відповідними рішеннями.

 

Правила отримання субсидій постійно змінюються і соціальний механізм перетворився на формальність. Але він працює. А будь-які реформи, за логікою держави, це ризик і соціальна напруженість.

Завдяки субсидіям удалося законсервувати ситуацію. Ринку практично немає. Комунальна сфера - це хоч і трансформована, але радянська система: споживач не тільки не може обирати, але його ще й зобов'язують отримувати якусь послугу й платити за неї. Це навіть не монополізм, а обкладання даниною. У такій ситуації розв'язати проблему боргів неможливо.

Я не кажу про відносини між споживачами й постачальниками комунальних послуг. Вони абсолютно нерівноправні. Договорів на надання послуг немає: ти з тарифами не згоден, але платити зобов'язаний. Лічильника на тепло немає, але платити зобов'язаний стільки, скільки встановили тепломережі.

Від загрозливого листа до реального судового позову - величезна дистанція. Комунальній службі невигідно подавати позови щодо заборгованості, розмір якої менший за розмір судового збору. Сьогодні це 2000 гривень. У підприємства сотні тисяч абонентів і, відповідно, десятки тисяч боржників. Можна уявити, які суми потрібно витратити на позови.

Неодноразово стикався з випадками маніпуляцій з боку постачальників електрики. В один місяць показання лічильників зменшувалися. В інший - перевищували норму.

Інший приклад: людина купила квартиру, заселилася туди. Вона не зобов'язана відповідати за старі борги колишнього власника. Що роблять комунальні служби? Замість того, щоб відкрити людині новий особовий рахунок, вони переписують борги зі старого. Тобто, намагаються змусити заплатити чужі борги.

Є випадки навмисного завищення кількості послуг. У таких ситуаціях важливо від підприємства отримати реальні документи. Не квитанції без підпису й печатки, які розсилають. А звернутися із запитом для отримання пояснення щодо боргів від посадової особи. Інакше у споживача не буде фактичної бази, щоб домагатися правди. Якщо є офіційна відповідь, що підтверджує здогад про неправильність розрахунків, то тут є два варіанти. Перший - звернутися до державного органу контролю Національної комісії з регулювання енергетики й комунальних послуг (НКРЕКП) із повідомленням про те, що це підприємство порушує ліцензійні умови через неправомірне нарахування послуг. Другий варіант - із позовною заявою звертатися до суду.

На порушення закону про облік можуть закрити очі, інша справа - явні фальсифікації. Також можна звернутися в правоохоронні органи, є стаття - обман споживачів.

Регулятори, які мають стежити за підприємствами-монополістами і їхніми цінами частіше займають позицію: "чого бажаєте?". Комунальному підприємству достатньо дотриматися формальності й надати потрібний пакет документів. А наскільки це економічно обгрунтовано - зазвичай не перевіряють. Перевіряння починаються тільки за наказом згори. Нормативних актів, які хоча б частково зняли супермонополізм коммунальних підприємств, немає.

Після введення так званих температурних коефіцієнтів - винаходу газівників - НКРЕКП оштрафувало кілька облгазів. Наказали зробити перерахунки. І що? Газівники оскаржили ці рішення, у деяких випадках справи виграли. Склалася парадоксальна ситуація: з питання законності застосування коефіцієнтів сьогодні діють прямо протилежні рішення різних судів.

Суд на практиці виносить рішення на підставі документів. У них має бути автор, вихідний номер, підпис. Спочатку потрібно звернутися до комунальників із вимогою зробити перерахунок. Якщо компроміс не знайшли, це має бути зафіксовано в офіційних документах. І тільки після цього варто звертатися до суду.

Є інша проблема: поки ви готуєтеся, можете стати жертвою заочного судилища. Це незаконно, але на практиці трапляєтсья часто: можна бути відповідачем у справі, про яку навіть не здогадуєтеся. І в один момент може з'ясуватися, що ваші рахунки арештовані. Звичайно, можете апелювати, але це буде потім. Зовсім недавно почала функціонувати система автоматичної взаємодії між реєстром боржників і банківською системою. Якщо у виконавче провадження внесено відповідний запис, то рахунок людини блокується миттєво.

У результаті, спочатку треба десь узяти гроші й погасити борг. А вже потім іти в суд, скасовувати відповідне рішення. А це мінімум тиждень. Подібна річ торік сталася з моїм другом. Він перебував у Сполучених Штатах, коли йому заблокували банківські картки. Виявилося, що є судовий наказ, який йому ніхто не надіслав. Потім було відкрито виконавче провадження, про яке теж не повідомили. І оскільки він як злісний неплатник не відреагував на те, що комусь щось винен, то його додали до реєстру боржників. А його рахунки заарештовані.

Арешт квартири за борги. Але за законодавством це настільки складний процес, що в країні зафіксовані поодинокі випадки.

У деяких випадках ціла низка державних і комунальних служб удаються до свавілля. Був період, коли перекривали в певній квартирі каналізацію, відмикали воду. Для цього були створені спеціальні прилади.

За моїми підрахунками понад половини комунальних боргів мають термін давності понад три роки. Чому? Бо комунальні служби зацікавлені не подавати в суд. Вони чекають, коли громадянин захоче продати квартиру. І тоді вже вимагатимуть від нього все.

 

Переглянути методику формування тарифів. Держава має не тільки оцінювати комплектність документів, але й строго аналізувати їхній зміст. Наступний момент - посилення контролю щодо кількості та якостіпослуг. У західних країнах на кожній батареї є регулятор і лічильник. А в нас до цього часу тепло в квартирах рахують за квадратними метрами, а не за кількістю теплоносія. Те ж саме з водою. Кабмін для обліку субсидій установив соціальну норму - 4 куби на людину. А комунальні підприємства нараховують 8-11 на місяць.

Високі тарифи не забезпечують ефективності роботи підприємств, а навпаки - розбещують їх. Навіщо щось міняти в роботі, реформувати? Простіше піти на уклін до НКРЕКП і попросити збільшити тарифи. Сьогодні вони завищені в середньому в 1,5-2 рази.

2006-го мені вдалося дістати повну документацію з формування тарифу на тепло в Харкові. Це приблизно 100 сторінок. Виявилося, що банку, в якому обслуговуються комунальники, віддавали за обслуговування 3% від обігу. Хоча це мали б бути десяті частки. Адже підприємство з мільярдними обігами. Взірцевий приклад корупційних схем.

Почати варто з нормальної інвентаризації. Є борги в межах 3 років. Якщо термін більший, то вони мають бути списані в розряд сумнівних або безнадійних. Чому комунальні служби цього не роблять? Бо їхній стан не буде на вигляд таким страшним. Друге - створити політику щодо боржників. Не допускати, щоб споживач залишався без судового позову понад пів року. Ідеться про систематизацію як з боку обсягу, так і терміну боргів. Але комунальні служби не зацікавлені підвищувати ефективність своєї роботи.

Комунальні служби є не суб'єктом, а є об'єктом реформ. Самі вони реформуватися в принципі не будуть. Але вони можуть стати серйозним чинником саботажу цих реформ, як уже неодноразово було. Десятиліттями постачальники тепла й води пручалися реальному обліку їхніх послуг. І в держави не було політичної волі змусити їх виконувати закони й нормативні акти. Аналогічна картина щодо укладання договорів зі споживачами.

На рівні місцевої влади є чинник зацікавленості: перенаправити на себе й контролювати якомога потужніші фінансові потоки. І неважливо, що це: платежі населення або субсидії. Зі свого боку державні структури поводяться як звичайний бюрократ: поки щось хоч якось працює, немає сенсу нічого міняти.