Усі воїни АТО, які загинули упродовж червня: імена, історії, фото

Нам відомо про смерть 56 бійців. 25 - бойові втрати. Інформація про деяких - неповна.

Наймолодшому із загиблих воїнів було - 20 років, найстаршому - 58.

Чотирьох бійців Україна втратила 10 червня - найбільше за добу.

Найчастіше обстрілювали позиції українських військових 6 червня - 85 обстрілів.

Найспокійнішими на фронті були 1, 26 і 27 червня. Як заявляє прес-штаб АТО, у ті дні обійшлось без поранень.

Найбільше бійців постраждали 8 червня - 14 за добу.

За даними зведень прес-центру штабу АТО, за червень 2017 року на Донбасі:

загинули 22 бійців, 119 - отримали поранення.

1463 рази російсько-окупаційні війська порушували режим "тиші".

БОЙОВІ ВТРАТИ

2 червня

Василь "Комод", "Циган" БУРАЧУК

років: 23

родом: із села Журавки Городищенського району Черкаської області

залишилися: батьки, дві молодші сестри, громадянська дружина і донька

Василь "Комод", "Циган" Бурачук

Коли розпочався мінометний обстріл, він з товаришами намагався заховатися в укритті. Поблизу Волновахи на Донеччині ворожий снайпер застрелив Василя у потилицю.

Сержант, командир відділення. Василь служив у складі 30-ї бригади. Його призвали на строкову службу 27 травня 2015-го, 30 вересня він підписав контракт.

"Свист "сто двадцяток" загнав хлопців у бліндажі. Залишилися лише спостерігачі. Вася, командир відділення, тільки прийшов з поста, як снаряди почали лягати поблизу його позицій. Зазвичай, під прикриттям таких обстрілів починають лізти невгамовні "орки", так сталося і цього разу. "До бою!!!" - дав команду сержант Бурачук Василь, побачивши ворожу диверсійну групу. Почала ляскотіти "стрілкотня", працював ворожий АГС, чулися поодинокі постріли снайпера. Повітря стало сивим, запахло порохом - це наші дають відсіч. "Комод" зрозумів, що треба зайняти зручну позицію для ефективного керування боєм. Як завжди, в бронежилеті і касці (незалежно від того чи було гаряче, чи велось тихе рутинне спостереження, Василь завжди відповідально ставився до засобів захисту; цього ж вимагав і від своїх підлеглих) він стрімко вибігав з бліндажа. Так було раніше і так мало бути цього разу. Втім, бій продовжувався вже без нього: ворожа куля влучила в найменш захищене місце – шию", - написали на сторінці 30-ї бригади у Facebook.

"Після підписання контракту Васю направили до нашого бойового підрозділу, - розповів санінструктор Геннадій. - Коли його призначили командиром відділення, то, зважаючи на те, що наша рота – механізована, він автоматично став КБМ – командиром бойової машини БМП".

В АТО це означало командувати спостережним постом – окремою позицією на лінії фронту.

"Командир позиції мав відповідальність найрізноманітнішого характеру. Робота для чоловіків. І Вася справлявся не гірше, ніж інші. На їхню позицію "шахтьори" лізли досить часто. Це була одна з трьох-чотирьох позицій, яка постійно вступала у вогневий контакт. Хлопці там, в Цигана,теж були всі молоді: усім до 30-ти років".

Геннадій каже, що Василь був з тих людей, які мають жити.

"Один той факт, що у 23 роки він уже відповідав за жінку і дитину, багато про що говорить. Класний, відкритий, незіпсований хлопець".

"Він був звичайним хлопцем зі своїми планами на життя, яке так раптово обірвалося Йому подобалося служити командиром відділення, хотів іти навчатися далі. Країна втратила одного зі своїх синів і, можливо, одного з хороших офіцерів. А він би ним став", - розповів товариш Денис Чигир.

3 червня

Михайло КОБЕЦЬ

років: 21

родом: із села Білошицька Слобода Корюківського району Чернігівської області

залишилися: матір, вітчим, троє братів і 4-річна донька

Михайло Кобець

Отримав важке поранення під час артобстрілу від шрапнелі поблизу села Чермалик Волноваського району на Донеччині, від якого загинув.

Був матросом, навідником башти БТР 137-го батальйону морської піхоти ВМС України.

Михайло закінчив школу у 2012-му. У листопаді 2015 року його призвали на строкову службу. Згодом він підписав контракт.

"Все, що можна було виконувати на позиції - виконували разом. У березні Мішці робили операцію. З таким здоров'ям він не мав би служити. Але все одно повернувся. Казав, що достоїмо до кінця, а вже коли нас виведуть, тоді він переведеться", - пригадує у розмові з кореспондентом gazeta.ua побратим 25-річний матрос Артур.

Розповідає, що після виходу з АТО хотіли разом з Михайлом і ще з друзями орендувати будиночок біля моря і відпочити.

"Він був бойовим. Можна сказати, що трохи не беріг себе. Часто, коли виконуєш бойову задачу, то за собою не слідкуєш як слід. Одного разу нас так поливали (ред.. - сильно атакували) з усього з чого лише можна було. Виглянути і подивитися що коїться по фронту було нереально. А Мішка виглянув. Уламок попав у магазин його автомату. Магазин почав взриватися. Але він тоді не поранився. Лише я йому потім пояснив, що так робити не варто".

Після звільнення з армії Михайло зі своїм найстаршим з молодших братів планували зайнятися спільною справою.

"Найстаршому з його молодших 19 років. Коли Мішку поховали, то підійшли до брата і сказали, що тепер він за старшого".

Михайла зустрічали починаючи з Покровська (колишнього Жовтневого), що у сусідньому з Корюківкою районі. А далі Мена, Величківка, Сахутівка, Тютюнниця, Корюківка, Наумівка, Перелюб де навчався Михайлик. І в кожному невеличкому селі люди з українськими прапорами.

7 червня

Володимир ЛАЙКОВ

років: 31

родом: із села Голубівка Новомосковського району на Дніпропетровщині

залишилися: батьки та сестра

Володимир Лайков

Загинув поблизу Жолобка Попаснянського району на Луганщині. Старший солдат, кулеметник у 93-й бригаді.

"Ти впевнений, що готовий битися до кінця?", - не одноразово запитував Володимира командир його роти. І кожного разу отримував впевнену відповідь: "Звичайно, так!".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ти готовий битися до кінця? - Так!" - загинув 31-річний український воїн

"Не у наших силах змінити те, що вже сталося. Але ми ніколи не забудемо, що зробив наш хоробрий воїн. Для нас, живих, найкращий спосіб вшанувати пам'ять полеглого героя – присвятити себе з подвоєною силою та відданістю завершенню тієї справи, якою він так благородно займався, за яку він воював і за яку з честю загинув, віддавши все, що міг. Його смерть не буде марною, й наш народ, наша Україна звільниться від окупантів, захистить свободу й право на гідне життя. Слава Україні! Герою Слава!" - сказав командир 93-ї ОМБр полковник Владислав Клочков.

Тарас БЕЛОЦЬКИЙ

років: 38

родом: з Рівного

залишилися: батьки

Тарас Белоцький

Загинув від кульового поранення поблизу села Жолобок Попаснянського району Луганської області.

Військовослужбовець 146-го полку Сухопутних військ ЗСУ, в/ч А2562. В АТО служив навідником у 14-й бригаді. З березня 2015-го по квітень 2016 року проходив військову службу в ЗСУ за мобілізацією. Воював на Донеччині і Луганщині. У жовтні 2016-го підписав контракт зі ЗСУ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боєць АТО загинув наступного дня після 38-річчя

Навчався у 18-й школі, закінчив автотранспортний технікум та економіко-гуманітарний інститут. До служби в армії працював у Головному управлінні статистики у Рівненській області. Був майстром спорту з карате.

У переддень загибелі Тарас святкував своє 38-річчя.

"Він завжди був чесний, справедливий. Він загинув як герой, завжди був за Україну", - кажуть побратими.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам'ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у травні

Анатолій ПОТЄХІН

років: 48

родом: із села Висока Піч на Житомирщині

залишилися: дружина, 20-річна донька і 11-річний син

Анатолій Потєхін

Загинув від уламкового поранення голови поблизу Авдіївки на Донеччині. Капітан, старший офіцер відділення спецпризначенння 12-го батальйону "Київ" 72-ї бригади. До батальйону прийшов у лютому 2017-го.

"Ми пам'ятатимемо Тебе, Анатолію, живим. Свідомість відмовляється сприймати іншу - протилежну - реальність", - писав товариш Василь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойовики активізувалися на всіх напрямках: українська армія несе втрати

Закінчив Київське вище загальновійськове командне училище. У 1990-х служив у ЗСУ командиром розвідроти житомирської військової частини.

Займався підприємництвом, перевезеннями. Грав у сільській футбольній команді, представник ФК "Пак-Трейд". Коли почалася війна, став волонтером.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 93-тя бригада відбила 1,5 км "сірої зони" під обстрілами ворожої артилерії

8 червня

Михайло БЕРЕЗКА

років: 20

родом: із села Бринці-Церковні Жидачівського району Львівської області

залишилися: матір та сестра

Михайло Березка

Загинув унаслідок мінометного обстрілу поблизу Катеринівки Попаснянського району на Луганщині. Солдат, механік-водій 3-го батальйону 24-ї бригади.

У серпні 2016-го вступив на військову службу за контрактом.

"Мішка ніяк не любив берці. Завжди ходив у кросівках, черевиках. Найбільше, чомусь, любив у гумових чоботях ходити. Через те, що постійно біля машин, то будь-яка форма у нього за кілька днів ставала чорною, схожою на робу, - розказав 25-річний командир роти Захар. - Він був простим, товариським хлопцем. Не всі і не завжди його розуміли (зважаючи на його вік), але дружили з Мішкою всі. Він ніколи ні на що не скаржився. На мої зауваження завжди реагував спокійно і неухильно виконував".

Бійці, віком до 20 років включно, писали рапорти де б хотіли служити: у ппд (пункті постійно дислокації) чи на фронті. Михайло обрав друге.

"Він був готовий до цього. Юнацького максималізму у ньому вистачало, але до бою він рвався".

Прийнявши на себе усю ударну хвилю від міни боєць урятував життя своєму побратиму.

"Михайло йшов праворуч і весь удар прийняв на себе. Цілим у нього залишилося лише обличчя. Товариш, який був з ним, теж Михайло - ще у шпиталі. Йому сильно пошматувало черевну порожнину, вибило око і один з уламків потрапив у голову. Оперативність санітарів і лікарів, допомогла залишитися йому живим".

10 червня

Три години бою, з застосуванням з боку терористів забороненої зброї. Постійні обстріли. Успішно відбивши атаку, українські бійці зупинили наступ терористів в районі Павлополя. Коли все стихло, о 20:00 до окопів несподівано прилетіла міна.

Віталій ЗВЕЗДОГЛЯД

років: 24

родом: із села Косенівка Уманського району Черкаської області

залишилися: батьки та молодша сестра

Віталій Звездогляд

Загинув у результаті прямого попадання міни до бліндажу поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Військовослужбовець 10-го батальйону "Полісся" 59-ї бригади.

Закінчив Уманський професійний ліцей, заочно навчався у будівельно-економічному коледжі. Строкову службу проходив у в/ч 3009 Внутрішніх військ Сімферополя протягом 2011-2012 років.

"Умань втратила героя - загинув Віталій Звездогляд. Коли в центрі Києва починали святкувати безвіз, а депутати і Президент вітали з "перемогою", хлопці майже три години відбивали атаку терористів. Щоб радісні "святкувальники" раптово не прокинулися зранку під гіркі новини прориву і наступу ворога на Маріуполь. Земля пухом. Вічна пам'ять герою!", - написав Володимир Гамалиця.

"Які діточки гинуть!! За що?! Щоб кати наживались. Вічна пам'ять Герою України!", - сказала Євгенія Дятлова.

Сергій ГОРО

років: 35 років

родом: із села Зелений Під Горностаївського району Херсонської області

залишилися: батьки, дружина та двоє доньок віком 10 і 15 років

Сергій Горо

Загинув у результаті прямого попадання міни до бліндажу поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Молодший сержант 74-го батальйону розвідки, в/ч А0136.

У липні 2015 року Сергія призвали за мобілізацією, з вересня 2015-го до жовтня 2016-го служив у 74-му батальйоні. І лише 4 червня цього року, за 6 днів до загибелі, підписав контракт.

В серпні 2016 року відзначений Почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України "За взірцевість у військовій службі" ІІ ступеня.

"Останню дорогу Сергія Горо встелили трояндами до самого кладовища. Прощаючись із загиблим, говорили про відвагу тих, хто сьогодні захищає країну. Розповідали про Сергія, його відданість, доброту, відповідальність та товариську підтримку. Насправді, як говорять його односельці, він ніколи не говорив про патріотизм, та й взагалі не любив показухи. Він жив своїм простим сільським життям, думав про сім'ю, про майбутнє своїх доньок. Сергія пам'ятають у селі, як звичайного чоловіка, який жив поруч, ходив тими ж стежками, що й вони, порався по господарству. Добрий, уважний, щирий. А виявилося – справжній патріот, який захищав Вітчизну та мирне життя своїх земляків", - написала Любов Рудя, газета "Сільські новини".

Анатолій ДОВГАЛЬ

років: 58

родом: із села Перемога Дніпропетровської області

залишилися:

Загинув у результаті прямого попадання міни до бліндажу поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Старший сержант 74-го батальйону розвідки, в/ч А0136.

Ілля КИРИЧЕНКО

років: 29

родом: із міста Жовті Води на Дніпропетровщині

залишилися: батьки та молодший брат

Ілля Кириченко

Загинув поблизу села Кримське Новоайдарського району Луганської області. "Знову очі з неба", - написала Наталя Лютікова.

"Приблизно о 21:30 солдат Ілля Кириченко піднявся до бруствера, аби оглянути периметр. Пролунав вибух - терористи зненацька розпочали мінометний обстріл. Бронежилет і шолом цього разу не допомогли - солдат дістав поранення, несумісне з життям", - писали на сторінці 93-ї бригади у Facebook.

Стрілець, помічник гранатометника у 93-й бригаді.

Ілля навчався у школі №3, потім - у Севастопольському університеті ядерної енергії та промисловості. Працював головним інспектором міста по радіаційній безпеці. Але, грошей не вистачало, у батьків просити не хотів, тому поїхав на заробітки.

"Поїздив по Європі, приїхав і сказав, що ніде ми нікому не потрібні, - розповів батько Іллі Олександр Кириченко, - Сказав: я тут, нехай бідний, але почуваюся людиною".

Повернувшись з заробітків, Ілля спробував відновитись на колишній посаді у Державній екологічній інспекції. За словами батьків, його попросили зачекати місяць. Але чекати довелося набагато довше.

"Він почекав кілька місяців, а потім прийшов щасливий, обняв мене і сказав: тато, я підписав контракт. Сказав, що потрібно захищати Батьківщину, нас - батьків"

Ілля пішов служити добровольцем у лютому 2017-го. На момент загибелі знаходився в АТО лише місяць. До тридцятиріччя не дожив. Останній свій день народження зустрічав вже в "учебці". 13 травня поїхав в зону АТО.

"У неділю до нас прийшли і сказали, що Іллі більше немає. Він захищав нашу Батьківщину усього двадцять вісім днів. Надзвичайно сильно любив життя, але більше за життя - свою Батьківщину. Він загинув, захищаючи нас усіх", - каже батько героя.

11 червня

Євген ЯЛОВЕЦЬ

років: 28

родом: із села Созонівка на Кіровоградщині

залишилися: батьки

Загинув поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Авто, у якому перебував Євген, потрапило під обстріл протитанкової ракети.

Старший сержант, кодувальник 10-го батальйону "Полісся" 59-ї бригади. Закінчив Кіровоградський професійний ліцей №2, після строкової служби в армії працював верстатником. У березні 2014-го Євгена призвали за мобілізацією до Кіровоградського об'єднаного міського комісаріату, у вересні 2015-го перевели до районного військкомату на посаду начальника служби захисту інформації. 11 березня 2017 підписав контракт і поїхав до базового табору в/ч пп В4050 з направленням у зону АТО.

"Від початку існування Кропивницького районного військового комісаріату Женя знаходився в ньому, поставив комісаріат "на рельси". Це була дійсно талановита, гідна, порядна і чесна людина, яка завжди приходила на допомогу іншим. Батькам хочу сказати слова вдячності, що виховали такого справжнього чоловіка", - сказав військовий комісар Андрій Гриценко.

"Я недовго служив з Євгеном, всього три місяці. Ми разом пішли в батальйон, спали в одному наметі. Він був дуже щедрою, вдячною людиною. За час проходження служби у 10 батальйоні зарекомендував себе як грамотний товариш, який виконував всі накази командирів і свою роботу.. Старався допомогти кожному. Багато людей з батальйону хотіли сьогодні приїхати сюди, провести його в останню путь. Але ми зараз в АТО, тому приїхав лише я один, привіз його провести в останню путь", - розповів військовий Олександр Кривий.

Юрій СОРОКА

років: 42

родом: із села Гмирянка Ічнянського району Чернігівська область

залишилися: сестра з племінником

Загинув під час обстрілу поблизу села Кальчик Нікольського району Донеччини. Авто Юрія потрапило під обстріл.

Старший солдат, командир відділення взводу технічного забезпечення 59-ї бригади.

3 роки воював в АТО. У 2014-му пішов служити добровольцем, а 2016-го - підписав контракт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські військові розбили опорний пункт бойовиків на Світлодарській дузі

"До 14 років виховувався в інтернаті, за 200 км від рідного села. Потім повернувся додому і працював у колгоспі. Тоді була строкова служба в армії", - розповіли у Чернігівському комісаріаті.

Останніми роками жив у Новокам'янці Каховського району Херсонської області.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські військові просунулися вперед в зоні АТО

12 червня

Олег МАЙСТРИШИН

років: 47

родом: із села Підгірне Старокостянтинівського району Хмельницької області

залишилися: матір і син

Загинув у Волноваському районі на Донеччині унаслідок артилерійського обстрілу. Військовослужбовець 30-ї бригади. У зоні АТО був удруге.

Підполковник Сергій Жмурко розповів, що це мав бути останній день перебування Олега на ротації у зоні бойових дій. Чоловік планував йти у відпустку. Але їхній загін потрапив під ворожий артобстріл.

"Бригада Олега виходила на ротацію останній день. Їх уже змінили. Але вони таки потрапили під артналіт. Під час обстрілу зі 152-міліметрових самострільних артилерійських установок снаряд потрапив просто в розташування частини. Олегу відірвало ноги і він помер".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Слава Україні, покидьки" - український боєць з окопу подзвонив на радіостанцію в окупованому Донецьку

13 червня

Микола ГАЙДУК

років: 42

родом: з Нікополя на Дніпропетровщині

залишилися: матір, брат, дружина та двоє синів

Загинув унаслідок артилерійського обстрілу поблизу селища Луганське Бахмутського району на Донеччині.

Старший солдат батальйону "Патріот" 53-ї бригади. На фронт пішов добровольцем 2014 року. Після повернення додому займався волонтерством. Згодом підписав контракт і знову вирушив на передову.

"Він завжди усміхався. Не зміг залишитися осторонь, почав волонтерити - він був патріотом. Не зміг залишитися вдома, повернувся на фронт - він був сильним і сміливим", - згадувала волонтер Дар'я Андрусенко-Якотюк.

Очолював "Асоціацію учасників бойових дій Нікопольщини". Був майстром спорту з кікбоксингу.

Рідні, друзі, побратими по службі і навіть незнайомі з Миколою залишають десятки коментарів і історій на його сторінці у Facebook.

"Твої соколята - два твоїх крила, залишилися без годувальника. Ти тепер на небесах і дивитимешся на всіх нас живих зі своєю скромною усмішкою. Тепер мені доведеться, проходячи повз обеліск пам'яті воїнів АТО, дивитися вже і на тебе, на твоє фото. І я ніяк не зможу змиритися із цим", - написав друг Віктор Каракуша.

"Прощавай, друже. Ми наздоженемо", - сказав Олексій Савченко.

"Сьогодні особисто для мене не просто день жалоби. Сьогодні день мученицької смерті нашого фундатора першого у місті храму на честь полеглих воїнів захисників Вітчизни - святого праведного Петра Калнишевського. Для мене Микола Гайдук це приклад жертовності і неосяжної любові, вірянина, смиренної людини з великою душею і чистим серцем. Не можу я осягнути його смерті. Не можу, тому що смерть буде переможена, тому що земна смерть була не марною, тому що після смерті буде воскресіння!" - написав диякон Святослав Скороход.

"Я завжди поважав твій вибір. Вибір такого шляху - шляху воїна. Ті, хто одного разу стали на цей шлях, хто живуть із честю, вірять тільки в перемогу. У перемогу життя над смертю. І життя воїнів, віддані заради цієї перемоги, роблять їх безсмертними героями. Пам'ять про яких житиме у серцях поколінь. Спочивай з миром, брате мій", - розказав Констянтин Пиляєв.

14 і 15 червня у Нікополі оголошені днями жалоби.

15 червня

Євген "Юджин" САРНАВСЬКИЙ

років: 27

родом: із Кам'янця-Подільського на Хмельниччині, жив у Білій Церкві на Київщині

залишилися: матір, вагітна дружина

8 червня Євген отримав важкі вибухові поранення під час розмінування поблизу Новоселівки Волноваського району на Донеччині - травматична ампутація ніг, пошкоджені внутрішні органи черевної порожнини, легені. Тиждень перебував у комі, переніс дві складні операції. Помер у Дніпропетровській лікарні імені Мечникова, не приходячи до свідомості.

Капітан, командир інженерно-саперної роти у 72-й бригаді.

Євген Сарнавський був відомий своєю ефективною та швидкою роботою. Йому були вдячні мешканці Волновахи, Гранітного, Авдіївки та інших прифронтових населених пунктів, де підрозділ капітана Сарнавського проводив розмінування та демонтаж нерозірваних боєприпасів.

"Я покладав на Євгена великі сподівання, але, на жаль, ворожа міна обірвала його високий політ. Він був дуже хорошим воїном і ніколи не ховався за спинами своїх підлеглих", -попрощався зі своїм бойовим побратимом командир бригади полковник Андрій Соколов.

"Сьогодні ми зібралися на траурний мітинг, щоб вшанувати пам'ять нашого бійця, який все своє життя рятував чужі життя від смерті. Багато років він служив у нашій бригаді і весь цей час намагався зробити так аби ніхто не постраждав від вибухів. Ще довго мешканці Донбасу згадуватимуть Євгена, називаючи його своїм ангелом-рятівником. На його рахунку тисячі знешкоджених снарядів, мін та інших вибухонебезпечних предметів. Це дійсно людина, яка достойна вшанування і військовими, і цивільними", - сказала прес-офіцер 72-ї бригади Олена Мокренчук.

Всі завдання, які ставилися по розмінуванню і замінуванню, Євген виконував завжди сам, особисто.

"Із перших днів поїхав на війну. І був патріотом. У травні він приїжджав у відпустку і дзвонив. Розмовляли. Знову шуткували, говорили, може це треба закінчувати. І знову та сама фраза: "А хто ж, як не я?" Там "салабони" приходять, а я досвідчений. Я повинен їх навчити", - розповіла вчителька бійця Світлана Гаращук.

З командиром "Юджином" прощалися на київському Майдані незалежності, а потім в останню дорогу провели у Білій Церкві.

"Хочу попросити вибачення у дружини, рідних та близьких Жені за те, що мені не вдалося зберегти його. Жені сказати, щоб він відпочивав з миром і запевнити всіх, що ми обов'язково помстимося", - сказав командир Соколов.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Насадка робить постріл беззвучним" - українець створив для бійців АТО унікальний автомат

Сергій ЯРЕМЧУК

років: 40

родом: із міста Калинівка Вінницької області

залишилися: дружина та 16-річна донька

Загинув поблизу Маріуполя між селищами Талаківка та Гнутове від кульового поранення легень ворожим снайпером. Сергія Яремчука не стало через 2 місяці після свого Дня народження.

Сержант, десантник. У 2014-му пішов на фронт добровольцем, 2015-го - підписав контакт на службу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сергія Яремчука убив снайпер

"Ще увечері дружина розмовляла з чоловіком. А на ранок їй повідомили, що його убив снайпер, - розповіла місцева жителька Вікторія. - Приїхало дуже багато його хлопців, з якими він служив. В очах біль і сум. Скільки ця війна має продовжуватися?! Стільки горя приносить ця війна".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам'ятаємо: імена усіх бійців, які загинули на Донбасі у березні

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам'ятаємо: імена усіх бійців, які загинули на на Донбасі у квітні

16 червня

Михайло МОЧЕРНЮК

років: 42

родом: із селища Борівське Шевченківського району на Харківщині

Загинув від кулі снайпера поблизу селища Новотошківське на Луганщині. Старший солдат, механік-водій у 93-й бригаді.

"Тяжка втрата. Приблизно о 4:20 ранку пост був обстріляний снайпером путінських терористичних сил. Від майже 50-грамової кулі калібром 12,7 мм, яка зазвичай використовується для боротьби з бронетехнікою, старшого солдата Мочернюка не зміг врятувати бронежилет: він отримав поранення, не сумісне з життям", - написали на сторінці бригади у Facebook. - Михайло був відмінним механіком-водієм, відповідальним та хоробрим воїном, надійним товаришем".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На честь загиблого в АТО капітана назвали вулицю

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ім'ям загиблого героя АТО назвали вулицю

21 червня

Андрій Луців і Володимир Іваник були товаришами, разом пішли на фронт.

Володимир "Фофа", "Ірокез" ІВАНИК

років: 30

родом: із міста Стебник Львівської області

залишилися: батьки, 26-річний брат, дружина та 8-річний син

Загинув поблизу Авдіївки на Донеччині. Доброволець 8-го батальйону "Аратта" УДА. Активний учасник Революції Гідності. Воював у Бахмуті, Лисичанську, Пісках, Луганську, Донецькому аеропорту.

Службу в армії проходив у президентському полку. Працював на будівництві у Києві.

Мав три ротації в зону АТО. На останню приїхав за два тижні до фатального бою.

"Коли почався той обстріл, Володя міг залишитися живим. Один снаряд перелетів, другий не долетів, третій долетів. Він відчував себе воїном, марив службою. Казав, що з дитинства хотів бути солдатом і коли працював на будівництві, то почував себе не на тому місці. За пів години до початку його останнього бою ми розмовляли і він казав мені, що відчуває, що загине на війні. Він був воїном, таким було його життя. Я пишаюся, що маю такого друга. А його батьки мають пишатися, що їхній син був таким", - розповів gazeta.ua побратим розвідник "Метис".

І додав, що Володимир міг і сапером бути, і розтяжку поставити, і з кулемета постріляти.

"Я стояв ліворуч, поруч з Володею і Андрієм Луцівим, але відійшов вправо. Мене вберегло чудо. Усі ми – ті, хто залишилися тоді живими – вбереглися чудом", - сказав розвідник.

Дядько Володимира Степан розповідає, що родичі умовляли його більше не їхати на війну.

"Раз поїхав – все минулося, другий – теж. А третій – став фатальним, - сказав чоловік. – А ще Володя дуже мотоцикли любив, був байкером. Техніку любив, розбирався добре".

Син Сашко, за словами дядька, "маленька копія тата".

Андрій ЛУЦІВ

років: 38

родом: із міста Борислав Львівської області

залишилися: дружина та донька

На фото зліва - Андрій Луців, - праворуч - Володимир Іваник

"Хлопці билися до останнього. До останнього світлої пам'яті мій побратим, Андрій Луців, якого зараз будемо хоронити, тримав в руках кулемет. Хоча виїхав танк, він стріляв по танку з кулемета. Хлопці були надзвичайно відважні, виховані у патріотичному дусі. Це були справжні патріоти нашої держави, бійці УДА, які добровольцями пішли на фронт. Їм не було потрібно ані грошей, ані нагород, ані пільг, яких ми на сьогодні не маємо, хоч воюємо з 2014 року", - сказав командир групи УДА Руслан "Єгер" Щерба.

"Воювали з самого початку. Коли прийшла команда, що треба допомогти побратимам, вони зібралися і поїхали на фронт в Авдіївку. Там і поклали своє життя. Володя був будівельником, займався декоративною штукатуркою. Андрій - таксував, працював в охороні. Коли треба було їхати на Схід, брали відпуску за свій рахунок або відпрошувалися", - пригадував бойовий побратим, товариш обох хлопців Ігор "Сарган".

22 червня

Микола СТАРИКОВСЬКИЙ

родом: з Харківщини

За даними прес-центру штабу АТО, 22 червня поблизу селища Луганське на Світлодарській дузі у результаті підриву на вибуховому пристрої один український військовослужбовець отримав важкі поранення, від яких згодом помер у лікарні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Надлюди": показали чуттєве відео про життя поранених ветеранів АТО

24 червня

"Саме Луганський напрямок лінії зіткнення став епіцентром вогневої активності противника, про що свідчать 27 зафіксованих впродовж минулої доби фактів застосування противником зброї", - повідомили у прес-центрі штабу АТО.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переправа танків через річку: у мережі з'явилося видовищне відео

Олексій ІЩУК

років: 27

родом: із села Заслучне Красилівського району Хмельниччини

залишилися: батьки та молодший брат

Загинув від розриву міни на Луганщині. Військовослужбовець 8-го полку спецпризначення.

"На групу мали один тепловізор, - розповів 37-річний головний старшина Віталій. - Там же обличчя не видно, лише силует. Можна навіть помилитися і, побачивши противника, подумати, що це свій. А рації, гарнітури були у кожного. Одного разу Олексій, на обході вночі, каже по рації "Підніми ліву руку", той другий піднімає. Значить – свій. Через деякий час знову каже, щоб руку піняв, а той вже не піднімає. Повторює "Підніми ліву руку", той вже підняв. Олексій запитує "Ти мене чуєш?", той відповідає "Так, я ж піднімаю". І тут Льоха розуміє, що дивиться на когось іншого і що там, мабуть, ворог сидить, а не товариш. Потім виявилося, що той товариш/противник, то борсук. Ми того борсука без сміху згадати не модна, весела була історія".

У молодшого брата Олексія саме 24 червня був випускний у школі.

"Льоха ще розказував. що свій білий костюм дав брату на випускний. Бо, мовляв, йому він і так не треба ,все форма і форма, немає куди костюми носити".

"Це була світла людина. З усіма товаришував, і з ним усі дружили. Він був надійний, добрий, порядний, вихований, чесний, доброзичливий, міг підтримати в любу хвилину, за потреби був готовий прийти на допомогу. Це велика втрата не тільки для нас, а й для усієї України, бо він був справжнім героєм", – казав побратим "Марик".

Василь ЛАВРИСЬ

років: 29

родом: із Стрия на Львівщині, жив у Хмельницькому

залишилися: матір, двоє сестер і дружина

Загинув від розриву міни на Луганщині. Сержант, розвідник 8-го полку спецпризначення.

"Два роки послужив по контракту і ми його стали відправляти вчитися у школу сержантів. Він все казав "Як я поїду, тут такі самі пацани як я. А мені їх потім ганяти?". Не поїхав він раз, не поїхав другий. З третього разу я таки пояснив йому, що він достойний цього звання і він таки вивчився", - згадував 37-річний головний старшина Віталій.

Василя разом з Олексієм Іщуком призвали на службу по мобілізації 20 червня 2014-го.

Відслуживши мобілізацію Василь працював на кондитерській фабриці у Хмельницькому.

"А потім якось подзвонив і запитав чи візьму його знову до себе. Я сказав, що для такого хлопця точно знайдемо місце, - говорив Віталій. - Коли нас по тривозі піднімали їхати на Дебальцево, то він зразу погодився їхати. З чужою групою, іншим командиром. Не зважаючи на те, що тоді було лише тиждень як він з АТО повернувся".

Страшина розповідає, що Василь був і з підвищеним відчуттям справедливості. Завжди робив те, що йому казали.

"Цими червневими днями у Василя саме закінчувався піврічний контракт і в день, коли нам повідомили, що він загинув – прийшли рапорти на продовження на контракту. То верхній рапорт був його. Командир рапорт підписав. Сказав, що раз Вася хотів служити, то так і буде".

Загалом, у Валися Лаврися було щонайменше 7 ротацій у зону АТО, кожна по 2-3 місяці.

"Він усі рази ходив у головному дозорі. Це і фізично важко, і морально. Бо ти мусиш все оббігати, обдивитися, перевірити і тоді всі йдуть по вже перевіреній території. Будь-коли може трапитися так, як сталося 24 числа", - сказав Віталій.

"Спочатку чувак вчить користуватись підствольним гранатометом, потім грати в настільний теніс, потім допомагає вийти з-під обстрілу в Лутугіно . А потім тобі пишуть, що його вже немає", - написав Артем Князь.

26 червня

Ігор ШТУНИК

років: 45

родом: із села Скородинці Чортківського району Тернопільщини

залишилися: дружина та дві доньки, 1997 і 2000 р.н.

Ігор Штуник

Загинув у Луганській області. Молодший сержант, стрілець-зенітник 14-ї бригади, в/ч пп В0259. Контакт на військову службу підписав улітку 2016 року.

"Був дуже доброю людиною, майстром на всі руки. - розповіли у сільсьікй раді. -Що його не попросиш, він все міг зробити. Був хазяйновитим. Минулого року перед зеленими святами Ігор підписав контракт і пішов в АТО".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Боги війни": як зустрічали бійців АТО

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Морпіхи повернулися з АТО - Одеса зустріла своїх героїв

29 червня

Максим КЕРНИЧНИЙ

років: 1978 р.н.

родом: із Жмеринки Вінницької області

залишилися: дружина та син

Загинув поблизу селища Піски Ясинуватського району Донеччини. Прапорщик ЗСУ.

30 червня

Анатолій МЕЛЬНИКОВ

років: 48

родом: із Кривого Рогу на Дніпропетровщині

Загинув на Світлодарській дузі внаслідок прямого попадання міни. Солдат 43-го батальйону "Патріот" 53-ї бригади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Довгі роки батьки не вірили в загибель сина" - поховали 32-річного воїна Іловайського котла

Протягом червня Дніпропетровщина втратила чотирьох воїнів.

Львівщина - чотирьох.

Харківщина - двох.

Черкащина - двох.

Чернігівщина - двох.

Хмельниччина - двох.

Вінниччина - двох.

Рівненщина - одного.

Житомирщина - одного.

Херсонщина - одного.

Кіровоградщина - одного.

Тернопільщина - одного.

НЕБОЙОВІ

3 червня

Віталій КАЛІБАБА

років: 40 років

родом: із Степанівки Менського району Чернігівської області

залишилися: дружина та син

Помер від онкозахворювання. Служив розвідником 2-го батальйону "Горинь". Мобілізований навесні 2015-го. Виріс у родині військового льотчика, строкову службу проходив у десантних військах. Працював у Степанівському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті.

Рік, два місяці й десять днів перебував у зоні АТО, на Луганщині. Коли отримав контузію, навіть за медичною допомогою не звертався - не було до кого.

"Хлопці вкололи знеболювальне, трохи полежав в окопі, - пригадував чоловік. - І на бойовий пост. Війна є війна".

Коли допікав нестерпний головний біль, стискав зуби і терпів. Влітку минулого року повернувся додому. Після повернення з фронту виявили рак нирки на ранній стадії та пухлину голови.

Контузія обернулася пекучим болем, німіла рука, покидали сили. Віталій терпів, бо думав, що контузія нагадує про себе.

"Наче вдруге на світ народився, повернувшись додому. Вночі прокидався - і шукав вікна. На ліжку, в чистій постелі, відвик спати. Стільки під землею пробув, наче вросли з хлопцями в окопи, - згадував Віталій. — Шукав і двері, не міг звикнути до тиші. Пташки щебечуть, а мені — ніби кулі свистять. Тоді втиснув емоції всередину, щоб дружина не плакала і сина не лякав".

4 червня

Микола СИЛІН

років: 25

родом: із села Копитів Корецького району Рівненщини

залишилися: батьки

Розбився на мотоциклі "Kawasaki" у Корці на Рівненщині. Від отриманих травм помер у Корецькій лікарні.

"На його мотоцикл вилетів джип. Микола приїхав до нас на Рівненський полігон знайомитись із курсантами, які мали відбути до його батальйону. Високий, красивий, серйозний, справжній десантник. Втрачати таких зразкових українських хлопців особливо важко, тому що незрозуміло чому й за що. Бог забрав до себе, в особисту охорону", - написала у Facebook інструкторка 199-го Навчального центру ВДВ Маруся Звіробій.

Десантник, капітан у 13-му батальйоні 95-ї бригади. Нагороджений орденом "Народний герой України". На війні був з 2014-го.

У 2013-му закінчив факультет бойового управління військами Академії сухопутних військ ім. Сагайдачного.

На війні був з 2014-го. Учасник боїв у районі Слов'янська, Степанівки, Тельманового (нині Бойківське), рейду 95-ї бригади до тилу противника. Один з героїв фільму "Рейд".

"95-та бригада на початку серпня стала частиною військової історії. Вона прорвала лінію оборони терористів. Здійснила марш до Маріуполя. Повернулася вздовж кордону. Знищила кілька російських артилерійських батальйонів, розташованих на українському боці кордону, забрала їхню зброю і обладнання. Російські танки проїхали аж до Луганська і повернулися до Слов'янська. І це - найдовший рейд збройного формування у військовій історії світу. Це неймовірна робота. На жаль, це сталося за два тижні до російського наступу", - розповідав у інтерв'ю ТСН американський військовий експерт Філіп Карбер.

Олексій ЧИСТЯКІВ

років: 42

родом: із Горностаївки на Херсонщині

залишилися: батько та сестра

Помер у зоні АТО. Механік-водій розвідувальної роти у 28-й бригаді.

Працював на сільськогосподарському підприємстві. У 2015 році Олексій служив по мобілізації. Після закінчення терміну мобілізації підписав контракт на службу.

"Цього року у Олексія трапився інсульт. 5 днів він був у комі, дихав за рахунок апарату штучної вентиляції легень. Як вийшов з госпіталю, то трохи побув вдома і повернувся на фронт, - розповідає товариш. - Напередодні смерті у них були навчання по бойовому злагодженню так званий "перехід водних перешкод". Його БТР заглох під водою. Олексій нервував через це. Бо наступного дня вони мали їхати на позиції, а у нього проблеми з технікою. Він і до батька тоді дзвонив. Казав, що переживає, щоб машина в бою не підвела. У передсмертній записці Олексій написав, щоб нікого у його смерті не винили, що він сам прийняв таке рішення. Писав, що погано себе почуває після інсульту".

6 червня

Любомир СТЕФАНИЦЯ

років: 51 рік

родом: із міста Мостиська Львівської області

Помер від хвороби серця. Служив у десантних військах. Мобілізований 17 лютого 2015 року. Демобілізували Любомира за станом здоров'я 16 листопада 2015-го.

7 червня

Євген КОРНІЧЕНКО

років: 33

родом: з Харкова

залишився: батько

Євгена знайшли вбитим на будмайданчику. Воював в АТО 2 роки у складі 81-ї розвідувальної бригади. Батько – інвалід III групи, колишній військовослужбовець 22-го батальйону.

На фронті був двічі. Вперше поїхав після хвилі мобілізації у 2015 році, наступного разу - підписав контакт на службу в армії. Додому повернувся півроку тому.

"Підробляв на будівництві, планував вступати на юридичний", - розповів батько Євгена.

У поліції обставини справи поки не розголошують. Йдеться про умисне вбивство, причиною якого стала неприязнь до Євгена як до учасника АТО, чи про нещасний випадок, аж до отруєння алкоголем, з'ясовують слідчі. Кримінальне провадження відкрили саме за статтею вбивство.

"Ми зі свого боку беремо це під особистий контроль. Задіємо голову Харківської областної адміністрації, якщо подобиться і президента України. Будемо організовувати свою комісію. Будемо задіювати наших побратимів - учасників бойових дій, щоб таких ситуацій більше не було в Україні", - сказав голова Союзу ветеранів АТО Харкова Олександр Сєргєєв.

8 червня

Микола СИДОРЧУК

років: 1993 р.н.

родом: із села Малі Вікнини Збаразького району Тернопільського району, жив у Києві

Загинув на станції Київського метрополітену. Кримінальне провадження розпочато за ст. 115 (Умисне вбивство) з додатковою правовою кваліфікацією "самогубство". Старший лейтенант, командир взводу 101-ї бригади охорони Генштабу

9 червня

Вадим ПОЛОЗОВ

років: 21

родом: із міста Тростянець на Сумщині

залишилися: батьки та молодша сестра

Помер у Бахмутському районі Донецької області. Сержант з матеріального забезпечення 300-го полку навчального центру "Десна".

Вадима призвали на службу у листопаді 2015-го року. У червня 2016-го підписав контракт.

"Будь проклята вiйна i всi, хто, її організував проти українського народу! Зовсім юний хлопець віддав своє життя за майбутнє України. Вічна Слава герою!" - написав міський голова Тростянця Юрій Бова.

"Мій брат - ти найкращий! Я тебе дуже сильно чекаю! Ми з тобою з самого дитинства були поруч, зараз мені тебе дуже не вистачає. Тобі в армії важко, я знаю. Але ти повернешся скоро,і я буду рада. Армія - лише 5 букв і нічого не значать. Комусь горе принесли, комусь - удачу. Я про тебе кожен день думаю. Рахую дні, хвилини і секунди до відпустки. Кожен день уявляю що ти вдома", - 4 травня писала молодша сестра Вадима Діана.

Після школи, хлопець закінчив технікум за спеціальністю "фінанси та кредит". Займався кік-боксингом, грав у футбол.

"Завжди посміхався. Не було такого, щоб він сумував, - розповідала дівчина. - Коли нам повідомили, що його не стало, ми навіть не повірили в це. Але зараз теж ми не віримо. Ми його чекаємо. Чекаємо, що він подзвонить, приїде".

Кохана дівчина теж не дочекалася свого Вадима.

"Брат хотів одружитися зі своєю дівчиною Планував, що вони разом підуть вчитися у школу офіцерів".

Олег БАБЕНКО

років: 33

родом: із міста Червоноград на Львівщині

залишилися: дружина та двоє дітей

Загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, вбило струмом.

Демобілізований учасник АТО, старший механік танкової роти 128-ї ОГПБр. Після закінчення ПТУ у 2003-му прийшов працювати на шахту "Великомостівська".

Мобілізований у серпні 2015 року, до жовтня 2016-го виконував завдання в зоні АТО, учасник бойових дій. Олега нагородили нагрудним знаком НГШ "За взірцевість у військовій службі" ІІІ ст.

Після демобілізації повернувся на попереднє місце роботи, машиніст гірничих виїмкових машин.

10 червня

Віктор СВЕНТИК

років: 47 років

родом: із селища Мар'янівка Горохівського району на Волині

залишилися: дружина, діти, онуки

Мобілізований у 2015 році. У червні 2017-го поїхав на навчальні збори на Старичівський полігон. Помер від серцевого нападу. 11 червня

Олексій КАЗАКОВ

років: 23

родом: з Мелітополя Запорізької області

залишилися: батьки та сестра

Помер від ураження струмом під час перевірки ешелону з військовими. Старший лейтенант, командир взводу 55-ї бригади зв'язку.

Володимир ТКАЧЕНКО

років: 43

родом: із Кропивницького

залишилися: дружина та двоє дітей

На фронт пішов добровольцем у 2014му. Двічі лікував контузії. Після повернення додому діагностували пухлину мозку, її видали, але за рік хвороба повернулася.

12 червня

Володимир "Товстий" ВЛАСЕНКО

років: 1977 р.н.

родом: з Києва

залишилися: дружина та двоє доньок

Помер від серцевої недостатності (інфаркт/інсульт). Служив у батальйоні "Айдар". Поблизу селища Новгородське на Донеччині під ногами розірвалася граната, у грудні 2015-го Володимиру ампутували ногу.

14 червня

Іван МИХАЙЛОВ

років: 25 років

родом: із села Першотравневе Овруцького району Житомирської області

залишилися: матір, старша сестра і молодший брат

Помер поблизу міста Новогродівка Донецької області.

16 червня

Максим БАЧИНСЬКИЙ

родом: з Дніпра

залишилися: матір та брат

Зник 16 червня. Телефоном повідомив, що з кимось посварився на тему сепаратизму і їде додому потягом Одеса - Костянтинівка. Родичі знайшли Максима 21 червня у морзі Верхньодніпровська. За попередньою інформацією, чоловіка побили і скинули з потяга на перегоні Вільногірськ - Верховцево біля села Дубове Дніпропетровської області.

Максим - десантник служив у 25-й бригаді.

17 червня

Олег СТОВБОВЕНКО

років: 23

родом: із Снігурівського району Миколаївської області, жив у Миколаєві

залишилися: батьки і двоє братів

Помер від серцевого нападу під час навчань у зоні АТО. Солдат, водій взводу матеріально-технічного забезпечення в/ч А0641. Олега призвали на строкову службу у травні 2015 року. Потім він підписав контракт.

18 червня

Василь ДУБЕЙ

років: 48

родом: із Снятина на Івано-Франківщинці, жив у Коломиї

Помер від ураження електричним струмом. Полковник СБУ, учасник АТО. 23 роки свого життя присвятив захисту державної безпеки України. Виконував завдання у зоні АТО. Нагороджений відомчими відзнаками, медаллю "За заслуги перед Прикарпаттям".

20 червня

Володимир ФЕДОРЧУК

років: 52

родом: з міста Підгайці Тернопільської області

залишилися: дружина, 26-річна донька, 24-річний син, онуки

Загинув, рятуючи свого 14-річного вихованця, якого закрутило у водяний вир, у Дністрі на Тернопільщині. Учень і його наставник потонули.

Володимир - учасник Революції Гідності. Після Майдану пішов добровольцем на фронт, воював кілька місяців.

Працював викладачем різьби по дереву у Підгаєцькій художній школі народних ремесел, різьбяр, художник. Керівник туристично-краєзнавчого гуртка в районному Центрі дитячо-юнацької творчості. Пластун-сеніор, член куреня "Сіроманці", з 2005 року працював з дітьми-пластунами на громадських засадах.

"Володя - це позитив. Дуже вихована і порядна людина. За 12 років роботи Володя зробив надзвичайно багато. Щодо дітей – де їх тільки не возив. Це і Лисоня, і Рогатин, Галич, Говерла. Батьки йому дуже довіряли. Це Людина з великої букви, яка дітям присвятила всього себе", - розповів начальник Підгаєцького відділу освіти, молоді та спорту Володимир Слюзар.

21 червня

Володимир ХРОЛ

років: 20

родом: із села Волинка Сосницького Чернігівської області

Місце й обставини смерті поки не уточнені. Служив у 92-й бригаді.

22 червня

Антон ДОРОСЕВИЧ

років: 25

родом: із села Іванівка Очаківського району Миколаївської області

залишилися: матір та донька

Загинув рятуючи 3-річну доньку, якавпала у каналізаційний люк. Головний старшина військово-морських сил ЗСУ, служив у 73-му морському центрі спеціальних операцій.

Дмитро СМИРНОВ

років: 37

родом: з Києва

залишилася: дружина та дитина

Загинув унаслідок падіння з 9-го поверху. Командир 12-го батальйону "Київ" у 72-й бригаді. На фронті з 2014 року, вже вдруге уклав контракт і служив у зоні бойових дій.

Сергій "Вікінг" ОЛІЙНИК

років: 57

родом: з Києва

залишилися: дружина, син

Вбили у центрі Києва. Чоловік заступився за свого сина, внаслідок чого отримав смертельні ножові поранення в серце.Капітна, начальник розвідки 1-го батальйону 14-ї бригади. Засновник Всеукраїнської профспілки ветеранів АТО і волонтерів.

24 червня

Олександр "Рижий" МИХАЙЛОВ

родом: з міста Синельникове на Дніпропетровщині

залишилися: матір та сестра

Гранатометник 43-го батальйону "Патріот". Три роки воював на фронті. Повернувся додому у травні 2017-го.

25 червня

Роман САЧКО

років: 1962 р.н.

років: із села Черемхів Коломийського району на Івано-Фраківщині

Демобілізований учасник АТО, військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

26 червня

Юрій "Наум" ПОМАЗАН

родом: із села Чупахівка Охтирського району Сумської області, жив на Харківщині

залишилися: дружина та донька

Загинув внаслідок побутового нещасного випадку у зоні АТО, місце й обставини не уточнені. Служив у 36-й бригаді морської піхоти.

Надія МОРОЗОВА

років: 23

родом: з міста Окни на Донеччині

залишилися: батьки та 4-річний син

Померла поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Служила кухарем у 59-й бригаді.Закінчила Білгород-Дністровський економіко-правовий коледж. З 2013 до 2016 року допомагала в сімейній справі. Вступила на військову службу за контрактом, пройшла підготовку в навчальній частині за спеціальністю "кухар".

27 червня

Максим ШАПОВАЛ

років: 38

родом: із Вінниці жив у Києві

залишилися: матір, вітчим, дружина, донька 2012 р.н. та син 2015 р.н.

Загинув у Солом'янському районі Києва внаслідок потужного вибуху автомобіля Mercedes-Benz (під час руху). Подію кваліфіковано як терористичний акт.

Генерал-майор (посмертно), командир загону розвідки при МО України. З 2014 року брав участь в АТО. Був командиром групи спецпризначення, яка звільняла Донецький аеропорт: став першим, хто проводив зачистку аеропорту у 2014 -му.

Народився у сім'ї льотчика, був єдиним сином, рано втратив батька. Випускник Військового інституту. З того часу служив у в/ч ГУР, брав участь у миротворчій місії в Сьєрра-Леоне. У 2010—2012 роках служив в УДО. Повернувшись у ГУР служив на командирських посадах.

Звання полковника йому присвоїли у неповних 40 років. Отримав його за участь у виконанні непростих завдань. Його називали одним з кращих військових розвідників.

Максим Шаповал був командиром підрозділу глибинної розвідки і забезпечував докази причетності Росії до збройної агресії проти України.

"Це завдяки йому Україна обґрунтувала свою позицію в Гаазі про причетність Росії до збройної агресії, а перед цим надала всі такі задокументовані факти через дипломатичні канали і канали обміну розвідувальною інформацією з розвідувальними органами союзників", - йдеться у матеріалі видання LB.ua. - Максима знищили вороги демонстративно, в тому числі як елемент залякування і як елемент інформаційної операції з дискредитації найвідданіших синів України".

Юрій ВОЗНИЙ

років: 41

родом: з Житомира

залишилися: батьки, сестра, дружина та троє дітей, найменшому 1,5 місяці

Загинув унаслідок підриву автомобіля у Костянтинівському районі на Донеччині. Полковник, керівник відділу Департаменту контррозвідки СБУ.

30 червня 2017 нагороджений орденом "За мужність" (посмертно).

Ігор "Адамович" ДОМІН

років: 51

родом: з Ірпеня Київської області

залишилася: дружина

Помер від хвороби. Демобілізований учасник АТО, зв'язківець 128-ї бригади.

Воював у Чечні. На фронт пішов добровольцем, воював більше року — у Станиці Луганській, Щасті, Дебальцевому. Після контузії лікувався у шпиталі. На передовій морально підтримував бійців, за що отримав грамоту "За душпастирську діяльність".

"Без гумору на війні важко. І на передовій читав хлопцям вірші, оповідання, розповідав анекдоти. У шпиталі теж підтримував моральний дух поранених. Навіть маю грамоту "За душпастирську діяльність". Без такої душевної допомоги бійцям надзвичайно важко. В таких випадках важлива підтримка родини. Дуже вдячний своїй дружині Тетяні, яка розуміє моє рішення піти в зону АТО добровольцем. Так записано у військовому квитку, що в разі складних умов у державі, йти її захищати. Я — солдат і не хочу, щоб чиїсь діти там гинули. Для багатьох хлопців на Сході у свої п'ятдесят був за батька", - говорив чоловік.

Володимир ОСАДЧИЙ

років: 48

родом: з Кременчука на Полтавщині

Загинув внаслідок ДТП. Переходив дорогу близько 23:00 поза межами пішохідного переходу, від удару автомобіля Opel загинув на місці. Учасник АТО, молодший сержант, військовослужбовець 30-ї бригади.

28 червня

Олександр ПОПОВ

років: 39

родом: із села Кобзарці Снігурівського району Миколаївської області, жив у Миколаєві та Одесі

залишилися: дружина та троє дітей

Помер поблизу Волновахи на Донеччині. Старшина, головний сержант 1-ї роти 28-ї бригади.

Олександр 15 років служив у армії, 13 з яких у рідній мехбригаді, за контрактом. Протягом двох років служив в Іраку. На фронті воював з 2014-го. Пройшов бої у прикордонній зоні: Маринівка, Степанівка, Савур-могила.

Окрім служби в ЗСУ, займався волонтерською діяльністю. Передавав у зону АТО автомобілі від громадських організацій.

"Ніколи не забудемо його добре серце, з яким він ставився до підлеглих. А також його вимогливість до підлеглих. Адже його посада - головний сержант роти. Це дуже відповідальна посада. Бо сержантський склад - це основний склад, який веде безпосередню боротьбу на зіткненні з противником. А він відповідав за усіх сержантів цілої роти", - розповів начальник прес-служби 28-ї бригади Олег Сидоренко.

29 червня

Леонід ГЕРАСИМЧУК

років: 34-36

родом: із села Майдан Дубенського району Рівненської області

залишилися: дружина, двоє дітей

Журналісти Gazeta.ua підсумували втрати серед воїнів АТО протягом весни 2017 року. У березні Україна втратила 46 військових, у квітні - 42, у травні - 35. Загалом нам відомо про смерть 123 військовослужбовців весною цього року.