Я згодна, що переміщення військової техніки відбувається всі ці сім років. Те угрупування, яке накопичене на кордонах України та РФ налічує 20 бригад.

Це приблизно 280 тисяч військових, що по своїй кількості дорівнює нашій армії.

Занепокоєння викликане стягуванням польових шпиталів та військової техніки. Ці дії можуть свідчити про підготовку до наступу. Однак чи він буде – невідомо.

Але українське військове керівництво має виходити з ситуації, коли наступ може відбутися і готуватися.

Україна має бути готовою до всього, бо ми не знаємо про те, що коїться у голові Володимира Путіна. Його дії ірраціональні.

Його останні вчинки – окупація Криму та війна, яку він розв'язав на Донбасі нелогічні. Але що є, то є і куди Російська Федерація піде далі – це питання. В Сирії Путін використав хімічну зброю і на засіданні Ради Безпеки ООН Сполучені Штати Америки прямо про це заявили. Однак для Росії нічого не змінилося і вона досі є членом ООН. Ця безкарність призвела до того, що росіяни творять все, що їм заманеться, але не несуть за це відповідальності.

28 батальйонів – величезна кількість людей. Це здебільше офіцери. Вони мешкають хто в Рязані, а хто у Воркуті. Перекидання означає, що ці люди мають квартируватися кілька місяців, рік. Вони потребують забезпечення, розміщення, а це шалені гроші.

Для просто "полякати" це дорогувато, тому відкидати, ігнорувати та просто не звертати увагу на їх переміщення – небезпечно. Тим більше ми знаємо, що росіяни всі ці роки будують бази біля наших кордонів.

Знаючи про це ми зобов'язані теж готуватись. Не істерити, звісно, але й не забувати що РФ – це небезпечний та підступний ворог.

Однак певна істерика є і вона, на мій погляд, зосереджена на тому, щоб налякати українців. Росіяни хочуть збільшити кількість еміграції, лобізму ідей про домовленості та капітуляцію.

Цей лобізм підсилюють вкидами про те, що російського наступу Україна не витримає, але це брехня. В нас є адекватна кількість сил, тероборона, резервісти.

Усвідомлюючи цей факт можна сказати, що напад на Україну для РФ не буде прогулянкою. Так, в разі наступу буде бій, будуть руйнації інфраструктури, але нападники втратять багато всього.

Такий варіант можливий і болючий. Володимир Путін програє, якщо наважиться. Він дійде лише туди, куди його допустить проросійська місцева влада та інертно налаштоване суспільство. Далі, туди де люди активні і не хочуть жити під чоботом окупанта, він не пройде. Це буде задорого для нього.

Росія не має таких коштів, щоб вести війну проти регулярної армії, шукати партизанів та диверсантів з рядів місцевого населення. Вона цього не витримає. В такому разі для агресора стане логічним почекати кращих часів. А Путін це робить постійно – на Крим він напав вдало, але на Харків запалу не вистачило.

Тут все просто – пропаганда будується на правді. А реальним фактом є накопичення російських військ на нашому кордоні.

В ситуації, про яку ми говоримо, пропагандою є заперечення загрози.

Друга теза, яку вкидають – ЗСУ не витримає російського нападу. Дурня, бо витримає. Нелояльну до окупанта територію важко утримати, як приклад – Харків та Дніпро у 2014-му. Сім років тому невелика кількість проукраїнських завзятих людей зупинила російських диверсантів. Це показало, що РФ не може собі дозволити більше.

Так що розповсюдження тези про слабкість ЗС є брехнею. Особливо усвідомлюючи що нам допомагатимуть наші Західні партнери. І в разі російського наступу ми отримаємо ще більше зброї. Більш того вона буде леати в руках досвідчених солдатів. До того не треба забувати, що проти РФ та її бойовиків воювали жителі абсолютно проросійських регіонів.

Тим паче зараз ми не голі-босі.

Третя теза, яку проштовхують – домовляння з Росією. Але власний досвід показує нам, що всі майданчики, на яких ми намагаємося домовлятися не працюють. Все зривається і Мінський формат тому доказ. Ми бачимо, як роками росіяни перетлумачують всі тези, як зривають умови.

А от там, де ми готові боротися, де Україна стоїть на своїй позиції – РФ відступає. Як, наприклад з військовими моряками – Росія виконала всі умови та не тяфкала. Нам повернули і військовополонених, і кораблі.

Теж саме стосується й рішення Стокгольмського арбітражу по газу – ми отримали відсуджені гроші.

А нам намагаються нав'язати думку, що пручатися їй небезпечно. Ні, от як раз воювати, пручатися й стояти на своїй позиції значно безпечніше, ніж домовлятися.

Там, де ми даємо відсіч – Росія йде.

Ні, це три тези, які мають просувати наші чиновники. А у нас є така невизначеність – спочатку Генштаб говорить, що загрози нема, а потім що є.

Вони забули, що ми звертаємося до влади не для того, щоб вони щось аналізували. Чиновники мають пояснювати алгоритм дій в тих, чи інших обставинах і вселяли в людей відчуття безпеки та контрольованості процесів.

Це називається пограничний дискурс.

Завдяки йому в період кризи суспільство розуміє що трапилось. Під час військової кризи завдяки йому люди розуміють, що є вороги, а є наші.

Без нього в кризові моменти росте рівень паніки та ненависті до самих себе. Але завдання держави цього не допустити, спокійним тоном продемонструвати, що є вороги, що держава та армія, спецслужби роблять все можливе, щоб убезпечити громадян.

А в нас чиновники та владні мужі на цілком серйозно розповідають, що винен Порошенко, марсіани, хтось ще. Це все нагнітає додаткову істерику, паніку. Люди розуміють, що контролю за ситуацією нема.

Щоб далеко не ходити я просто згадаю радянські зведення з лінії фронту в часи Другої світової війни.

Теж радянське інформбюро тоді писало: ворог пішов у наступ, червона армія пішла у контрнаступ ситуація стабільна. Це так має звучати – військові та держава спокійним тоном пояснюють людям, що все знають, все контролюють і все бачать.

А наші чиновники, гранд-військові поводять себе так, наче вони експерти та сиплють власними думками з будь-якого приводу. Але собою вони символізують державу і мають демонструвати не власне ставлення до проблеми і її вирішення, а позицію Держави України, яка цілком здатна розібратися з проблемою. Не применшувати загрозу, але й не доводити суспільство до стану паніки та істерики.

Ні, рейтинг нашого президента він сам знищує. Зеленський повністю зірвав систему влади, знищив парламентаризм, толерує монополізацію та вестернізацію української судової гілки влади. Те, що провели в рамках судової реформи – а саме реформу вищої кваліфікаційної комісії суддів знищили, перетлумачили.

В нас країною керує хто, канцелярист – це дуже дивно. На сьогоднішній момент нашими військовими моряками згідно з одним законом керує головнокомандувач, а за іншим – міністр оборони та Генштаб. Тобто в принципі навіть в армії та в армійських структурах в нас існує ряд неузгоджень, який передбачає двовладдя. Це якесь божевілля, яке і знищує рівень довіри до президента.

В Маріуполі, який був окупований, обстріляний росіянами та відбитий від них, з причалів виганяють прикордонників. Їм кажуть, що вони мають піти.

Нам що не потрібні військові прикордонники, моряки, які прикривають море? Поруч окупований Крим та Росія. Це божевілля та хаос який посіяв Володимир Зеленський.

І ще гірше, що він пояснив свою стратегію: ти приходиш, якщо ти хороша людина – роби що хочеш.

Ми бачили призначення та посадові обов'язки цих людей. А тепер в нас ВМС керує одночасно два органи влади, а значить це безладдя. Тому Володимир Зеленський сам знищує свою легітимність і цілком вдало.

А щодо Майданів та революцій – вони збираються, коли є реальна загроза державності як елемент останньої спроби суспільства змусити державу йти на діалог.

Ігнорування держави ведення діалогу з українським народом призводить до того, що люди виходять на вулиці. І будуть виходити, бо якщо ми сядемо терпіти й мовчати, то перетворимося на Росію.

Я нагадаю, що Путін та його авторитаризм з'явився, коли на території Російської Федерації підривали будинки. І ця загроза тероризму, що змусила суспільство мовчати як раз і призвела до того, що в РФ встановився цей огидний режим.

Тому я б не звинувачувала людей, що виходять на вулиці. Масовий протест неможливо зімітувати та викликати штучно.

Якщо люди масово виходять на вулиці, то це означає, що в держави є проблема.

А імітовані. Невеличкі акції не мають масової підтримки. Ми бачимо Міхо-майдани й що? Постояли та розійшлися, половина сидить в Слузі Народу.

Ц буде смішно, але це не "геніальні технологи" Росії прочитали нас. Те, що ми бачимо – традиційна інформаційна війна.

На початку Першої світової війні панічні повідомлення передували наступам та призводили до міграцій, що заважало армії діяти.

Але в нашому разі купа народу рушить до кордонів Європи.

Можливо, але є певні елементи, коли на реальну ситуацію неможливо вплинути. Путін чи піде в наступ через російські кордони, або ні і на це не впливають наші панічні атаки.

Наш президент вирішить чи капітулювати, чи битися з ворогом, що напав на державу. І на це ми теж не впливаємо, бо це рішення в його голові.

Але не треба нав'язувати людям думку про неприпустимість мітингів і акцій протесту. І не варто казати, що Майдани треба Путіну, вони йому зовсім не треба.

Якщо буде підписана капітуляція люди вийдуть, бо вибір буде не великий – або ганьба, або боротьба. І варіанта "не вийти" не буде, як і у 2013-мму, коли була зірвана асоціація з ЄС.

Наразі люди виходять на акції через незадоволення роботи судів. Як в справі Шеремета, де троє невинних людей під звинуваченням. Ми так само бачимо, як наші суди випускають винних з найближчого оточення Зеленського.

Це нечувано, що прокуратура попри всі заяви продовжує замовляти експертизу чинного президента США Джозефа Бадейна через плівки екс-регіонала Андрія Деркача( екс-регіонал навесні 2020 року опублікував ніби-то записи розмов п'ятого президента України Петра Порошенка та колишнього віце-президента США Джозефа Байдена - Gazeta.ua) за його поданням.

Однак коли адвокати Петра Порошенка подали заяву проти Деркача, бо він є російським шпигуном генеральний прокурор України Ірина Венедиктова відповіла, що не бачить підстав починати карну справу.

Тобто США бачить, а Венедиктова ні. І як результат – люди вийшли на вулиці.

Наша небезпека не Путін, а чиновники, які не знають свого місця в історичному процесі.