"На Володимирській завтра може майоріти російський триколор": експерт про Донбас і вибори

Загострення носить тимчасовий характер і не призведе до наступу бойовиків чи регулярних частин РФ, якими нас лякають довгий час. Зазвичай, ескалація відбувається напередодні міжнародних зустрічей і використовується Росією як важіль політичного та військового тиску на керівництво України.

Це жест розрахований більше на українців, ніж на західних партнерів. Деякі політики використовують лякалку про наступ, щоб відволікти населення від провалів у внутрішній політиці та заробити очки на президентських перегонах. Росія зараз не піде на пряме військове вторгнення з кількох причин. По-перше, тоді санкції проти будуть далеко не економічного характеру. По-друге, кількість регулярних військ РФ на кордоні недостатня для повномасштабного наступу. Їх не більше 50 тисяч. Це - своєрідний загородзагін від самих бойовиків, яких, за найскромнішими підрахунками, до 40 тисяч. Путін створив санітарний кордон, щоб 1 та 2 армійські корпуси, розчарувавшись в обіцянках Москви, не пішли штурмом брати Кремль.

 

Так. Із цим напряму пов'язана нещодавня ліквідація Захарченка (ватажка бойовиків ДНР Олександра Захарченка підірвали у Донецьку 31 серпня – Gazeta.ua) та зачистка інших одіозних командирів бойовиків. Це дає можливість Росії, яка наполягає на виконанні пункту Мінських домовленостей про вибори на Донбасі, протягнути у Верховну Раду своїх людей. Українці ніколи б не прийняли Захарченка, Гіві чи Моторолу в якості народних обранців. У Кремлі сказали: "Немає питань. Не хочуть бачити цих – будуть інші". Заради цього взяли на себе брудну справу з їхньої ліквідації. Боялися, аби ті не почали свідчити проти справжніх організаторів війни.

Тепер роблять усе, аби ті найманці, які залишилися живими, не об'єдналися довкола одного лідера. Навіть у самій Росії існує кілька громадських організацій так званих "ветеранів війни на Донбасі". Це робиться для того аби створити штучний конфлікт. Подивіться на протиборство Гіркіна та Бородая, чи Гіркіна й Безлера. Вони ненавидять один одного, хоча усі троє – громадяни Росії, які воювали на Донбасі. Як тільки Гіркін заявив про створення своєї політичної сили, у гру зі своєю критикою вступив Бородай. Безлер взагалі заявив, що Гіркін тікав у Росію в жіночій білині.

Скоро на сцену вийде Ходаковський (Олександр Ходаковський, зрадник, колишній офіцер СБУ – Gazeta.ua), якого тримали як противагу Захарченку. Цілком можливо, що тепер реалізують луганський сценарій, коли на зміну Плотницькому (Ігор Плотницький, колишній ватажок бойовиків ЛНР, якого усунули під час перевороту – Gazeta.ua) прийшов зрадник-силовик Пасічник.

Пасічник був завербований явно до 2014-го. Велике затримання контрабандної валюти, на якому Пасічник зробив кар'єру, - це спланована спецоперація російських спецслужб. Сам Пасічник не брав участі в операції - сидів у кущах і чекав, доки його підлеглі знайдуть гроші. Найцікавіше, що потім рішенням суду їх повернули власнику.

Серед українських силовиків була масова зрада. Із Криму не вийшло 1,5 тис. СБУшників. Не менше залишилося їх і на Донбасі. Не випадково, що управління СБУ у Луганську та Донецьку здавалися без опору.

А у підвалах лежала зброя, яка в рази перевищувала кількість штатних співробітників. Її готували до військового перевороту заздалегідь. І не факт, що на Володимирській завтра не замайорить російський триколор, якщо десант противника висадиться десь поблизу Києва.

Будуть діяти за відпрацьованими схемами. Донбас використовують як полігон для відпрацювання методик ведення диверсійної роботи, атестування нових зразків техніки. Ротація відбувається безперервно, окуповані території перетворили на табір для вишколу російських спецпризначенців. Донбас – це відволікаючий маневр. Путін поставив питання руба : вивожу війська з Донбасу, якщо визнаєте Крим федеральним округом Росії. Найдивніше, що Європа прийняла цю позицію. В один голос говорять про те, що спочатку потрібно врегулювати ситуацію на сході України, а потім переходити до всього іншого.

Донбас – це великий гнійник на тілі України, який Росія у будь-якому зручному для себе випадку буде використовувати як подразник. І тут велике питання, чи необхідно повертати ці території та що з ними робити далі. Бетон, кордон і до побачення. Повертати свої території будемо, але маємо спочатку захистити український інформаційний простір і зміцнити армію. Інакше замість держави отримаємо болото.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто і чому готовий взяти участь у миротворчій місії на Донбасі

Потенційно, так. Переважають за кількостю танків. Тим паче, що кістяк – це вже вишколені люди, які мають за плечима 4 роки війни й навчені кращими російськими інструкторами. Говорити про те, що там зараз тільки алкоголіки, наркомани й слабоумні – це недооцінювати реальний масштаб загрози. Їх постійно муштрують. Порядка 80 тис. бойовиків за 4 роки війни брали у руки зброю та вбивали українських громадян. Як їх інтегрувати у мирне життя – незрозуміло.

Росія продовжує постачати їм зброю через 400 км неконтрольованого кордону. Танки, снайперські гвинтівки, автомати - уся новітня зброя, яку згодом будуть постачати у збройні сили РФ, проходить попередню обкатку на Донбасі в умовах реального бою. Основний потік іде не "гумконвоями", а залізницею. Потяги з технікою та паливно-мастильними матеріалами заходять і до Донецька, і до Луганська.

Другий рік ідуть розмови про миротворчу місію, але не визначилися навіть з її складом. За найскромнішими підрахунками, на неї мають витратити 1 млрд доларів. США вже заявили, що не потягнуть таку суму. До того ж, Трамп зараз хоче швидше налагодити економічні стосунки з РФ. Німеччина готова на все, аби припинити військове протистояння в центрі Європи. У тому числі й на те, аби Україна виконала фактично смертельні для себе Мінські угоди.

Це відбудеться за рік-півтора До урядів Німеччина та Італії прийшли проросійські сили, які прямо чи опосередковано фінансуються Росією. Роблять це для того, аби внести розбрат між європейськими країнами й так домогтися зняття із себе санкцій. Європа займає прагматичну позицію, таку ж, як і 1918-го, коли здали українську державність більшовикам.

Сподіватися на те, що на Путіна вплинуть санкції, марно. Економічного спаду в Росії не відбулося. Будують газогон "Північний потік–2", купили 3 газосховища – 2 у Німеччини та 1 – у Австрії. На це все потрібні величезні гроші. Знизився рівень життя населення, але тут потрібно враховувати менталітет росіян. Вдома у деяких досі немає електрики, але пишаються тим, що Путін лякає увесь світ. Їхня національна ідея : "Не треба нас поважати, потрібно боятися".

Погрожують "червоною кнопкою" та вимагають, аби весь світ годував їх за свій рахунок. Із грошима розпоряджаються просто : пропивають і вкладають в ядерну зброю, щоб лякати всіх ще більше. Російський ВПК недорозвинений. Протиракетна оборона пропустила "Томагавки", танк "Армада" не завівся на Червоній площі, у автомобіля "Патріот" відвалилася ручка. Це все – показник.

Вміло використовують радянську риторику. Війну у Сирії Путін перетворив на свою перемогу. Мовляв, Росія здатна вирішувати проблеми по всьому світу. На виборах набрав 85 відсотків, бо залякав виборців війною із США. Імперії для процвітання потрібен зовнішній ворог, без нього вона гине. Намагається побудувати біполярний світ. Грається живими людьми та цілими країнами у шахи, поставивши під питання безпеку усього цивілізованого світу.

Не зацікавлені у розпаді Росії, бо на її теренах народяться нові 20 республік, які отримають у спадок ядерну зброю. Спеціально не посилюють санкції, аби не спровокувати громадянську війну та розпад. Путін свої гроші тримає на Заході. Але персональних санкцій до нього чомусь не застосовують, а б'ють по оточенню.

Говорити, що звільнимо Донбас і повернемо Крим із відходом Путіна на пенсію чи його смертю безглуздо. Путін – це вже навіть не конкретна людина, а ціла система. На його місце посадять правонаступника й імперія існуватиме далі.

Росія плекала свої імперські амбіції ще у складі СРСР. Слово "Новоросія" вперше з'явилося у працях Олександра Солженіцина наприкінці 80-х. Уже тоді закладалися територіальні претензії до України та Казахстану. Писав, що Росія ніколи не віддасть Донбас. Його праця стала дорожньою картою і для Єльцина, і для Путіна.

Якщо цього не відбулося у перші місяці війни, то зараз сподіватися на такий розвиток подій марно. Найкритичніше налаштовані люди виїхали у перший рік війни. Залишилося відсотків 7 умовно проукраїнського населення. Не можуть кардинально впливати на ситуацію. Крім того, активно діє так зване МГБ. Залишилося населення з відверто російською ментальністю : будуть до останнього терпіти над собою знущання. Якщо ж і буде " бессмысленный и беспощадный русский бунт", то знищать не всю систему, а якогось цапа-відбувайла. Одного негідника замінять на іншого. Навіть, якщо там вибухне атомна бомба, то навряд чи хтось вийде з протестом. Вони навіть на мітинги за збільшення зарплат підіймаються повільно й неохоче.

Буде залежати від того, хто прийде. Теперішня ситуація багатьом політикам вигідна – танцюють гопака на місці й торгують із окупованими територіями. Гібридна війна – найкраща умова для їхнього бізнесу.

Ахметов чудово інтегрувався у нову владу. Збільшив свою частку бізнесу на окупованих територіях в Єнакієво та Макіївці. Ніхто не трощить його офіси й не зазіхає на маєтки в Донецьку. Він і досі Ренат Леонідович, на "Ви" та пошепки. Севастопольський судоремонтний завод контролюється Порошенком, але отримує замовлення на ремонт бойового флоту країни-окупанта.

Оберемо президентом якогось Івана Івановича. Він бачив, як 4 роки налагоджувалася й працювала схема торгівлі з ворогом, яка приносила гроші. Не тільки не зважиться її ламати, а ще й буде намагатися на ній заробити.

Деякі кандидати вже їздять на Донбас і штовхають полум'яні промови про те, як звільнять Донецьк і розгромлять Москву. Перетягнуть на себе голоси патріотів, а після перемоги сидітимуть за одним столом із Путіним. У такому випадку навіть Януковича можна назвати патріотом. Він виграв вибори за обіцянку зробити російську другою державною, а прийшов до влади та витіснив росіян із ринку, щоб не заважали заробляти.