18 грудня 2016-го у районі Світлодарської дуги на Донеччині відбувся бій між підрозділами 54 бригади Збройних сил України та московськими окупантами. Терористи задіяли важку артилерію, величезну кількість техніки. Наші хлопці мужньо боролись і відбили контратаку ворога.
Бойовики втратили до 30 своїх бійців убитими. Ще декілька десятків отримали поранення. Українські бійці теж понесли втрати. 6 хлопців загинули, ще 20 – поранені.
Кістяк втрат у ЗСУ становили колишні бійці Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", які за кілька місяців до бою підписали контракт - Роман Радівілов із позивним "Гюрза", Андрій Широков із позивним "Сім'янин", Дмитро Клименко з позивним "Санич" та Андрій Байбуз із позивним "Ефа".
Також загинули лейтенант Микита Яровий та солдат Сергій Степаненко.
"Підготовка до бою була погана. Нам ніхто не дав нормальних розвідданих. Був якийсь листок паперу і намальована на ньому схема. Хоча, як потім стало відомо, над лісом, який ми мали штурмувати, літали наші розвідувальні апарати. Яка на них була інформація, невідомо", - згадує бій колишній боєць 54 бригади ЗСУ із позивним "Змій".
"У бій пішли 3 групи. Проте зразу все пішло чогось не так. 3 полк спецназу, який мав взяти російську позицію "Хрест", попав у засідку. Там зав'язався бій, відповідно, наші хлопці почали отримувати кулі з флангу. Подальші намагання виправити ситуацію були марними, - говорить "Змій".
"Московські найманці підтягували резерви живої сили, працювала важка артилерія. Навкруги нас все свистіло, тріщало, шуміло. Просування вперед було неможливим. Я і ще 2 побратима майже 800 метрів повзли, піднятись було нереально. Знайшли місце, куди можна заховатись, і звалились туди. У той момент неподалік нас розірвалось кілька мін 120 калібру. Вони упали в тому місці, де ми нещодавно повзли.
Уже пізніше ми почали дізнаватись про втрати. "Шайтан" (командував військовою операцією молодший лейтенант Микита Яровий - Gazeta.ua), "Ефа"... Інформація була неточна. Всі багато говорили, суперечили одне одному. Були версії, що" Ефа" підірвав себе гранатою, як потім виявилося, він встиг зателефонувати матері. Я не знаю, чи дізнаємось ми правду про цей бій колись? Але те, що у ньому багато темних плям, це очевидно", - додає боєць.
"Наприклад, дивно було, що величезна група людей іде наступом на ліс і не має карти мінних полів. Дивно виглядало, що там взагалі мін не було. А окупанти далеко недурні, щоб просто так залишати такі позиції відкритими".
Роман Радівілов
"17 грудня 2016-го він із хлопцями приїхав на позиції. Довгий час були на полігоні. Але повернулись, щоб прийняти участь у запланованій військовій операції. Цього дня ми розмовляли декілька разів. Близько дев'ятої вечора поговорили і він ліг спати", - згадує Анна Костенко, дружина Романа.
"18 грудня я поїхала, щоб купити йому вишиванку. Роман дуже мріяв про сорочку з червоно-чорною вишивкою. Знайшла, яку хотіла і повернулась додому. Думала, що за тиждень приїду до нього до Бахмута".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волонтери назвали імена загиблих на Світлодарській дузі
"О 16:00 скинула запит, щоб він зателефонував – телефон мовчав, за декілька годин знову кинула запит – мовчання. Пізно ввечері почула про важкі бої на Світлодарській дузі. Не могла заснути, хвилювалась. Зранку 19 грудня прочитала, що Рома загинув.
Снайпер поцілив йому спочатку в руку, а друга куля попала збоку, там, де не було броні. Від тоді час для мене зупинився. Ходжу до нього на могилу і не можу повірити, що таке сталось".
Андрій Широков
Дружина "Сім'янина" Гана Счасна теж не вірить у загибель коханого. Вона живе спогадами про чоловіка, які її зігрівають і вбивають одночасно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Світлодарській дузі загинув батько 5 дітей
"Усе було, як завжди. Розмовляла з ним 17 грудня напередодні бою. Наші розмови тривали зо 2 три хвилини. Андрій не розказував, що вони збираються у бій. Обговорювали побутові дрібниці. Я нічого не відчувала. О п'ятій вечора він відключив телефон і більше я його не чула. Я ще йому раз зателефонувала, але телефон був поза зоною", - каже Счасна.
18 грудня почала прибирати ялинку з дітьми, щоб святкувати День святого Миколая. Висилала йому фото у Viber, щоб він бачив. Але ніхто не відповідав. Я зателефонувала дружині "Подолянина" Тетяні Чудинець. І вона почала розказувати, що мій Андрій, напевне, попав у полон".
"Звістку від Тетяни сприйняла неоднозначно. Була віра в те, що все обійдеться і він справді в полоні. Я навіть пішла до садочка до сина Іллі, там російськомовний Дід Мороз намагався веселити дітей. Не розуміла, що відбувається. Тіло було в садочку, а думки біля Андрія", - каже дружина "Сім'янина".
Уночі наснився сон, в якому був мій Андрій. Зрозуміла, що він загинув. Я іду зеленим полем, кругом ліс, усе цвіте. Бачу Андрія на червоній машині. Підходжу до нього і кажу: "Де ти був, тебе всі шукають"? Він відповів, що мене не треба шукати, мене там не було. Мені дали завдання і відправили на машині виконувати його. Я навіть уві сні розуміла, що ми розмовляємо про бій".
"Полем текла річка, дуже бурхлива. Там люди сиділи, москальські пісні співали. Я кажу до Андрія: "Дивись на них – це жах". А він каже, щоб я "забила" на них. Ми сіли на березі річки і розмовляли на різні побутові теми. А потім він сказав: "Ти ж розумієш, що мені треба повертатись до своїх хлопців. Вони там чекають на мене". Я прокинулась і подумала, що він загинув. Інакше б не говорив такі слова.
Дмитро Клименко
Мати вбитого воїна, пані Ніна - не дуже пам'ятає ці дні, проте пригадує останню розмову з сином.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойовики повернули українським військовим тіла закатованих бійців - Сурков
"Я бачила його за 3 тижні до загибелі. Намагався часто приїжджати додому. Ніщо тоді не віщувало біди. За тиждень до бою розмовляла з ним телефоном. Дмитрик казав, що лежить у госпіталі – лікує шлунок. А потім мені повідомили, що його немає в живих", - каже пані Ніна.
Андрій Байбуз
"Востаннє бачила Андрія в далекому 2004 році. Оскільки проживаю за кордоном, тому не мала змоги приїжджати часто", - розповідає його сестра Аміна.
18 грудня 2016-го мені зателефонувала сестра з України і сказала, що у нас немає більше брата. Я спочатку не зрозуміла змісту її слів. Адже навіть не знала, що він воює. Але пізніше мені відкрили всю правду. Терміново прилетіла в Україну, щоб попрощатись".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перед смертю поранений на Світлодарській дузі солдат устиг зателефонувати мамі
"Виявилось що тіло брата перебуває у так званої другої сторони. Тиждень намагались договоритись на обмін", - каже сестра.
"Боляче про це згадувати. Я лише хочу, щоб пам'ятали про нього. Адже він відмовився від евакуації заради молодого хлопця! Щоб той жив.
"Він не тікав, навіть не залишив свого вже мертвого на той час командира. Мужньо, до останнього патрона прикривав відхід своїх поранених побратимів. Тому що йому сказали, що за ним повернуться!!! Він чекав. Навіть встиг зателефонувати мамі".
"Андрій прийшов у листопаді 2015-го. Ми стояли на блокаді Криму. Після закінчення блокади Андрій залишився у нас інструктором. Був професійним розвідником, тому мав, що показати і розказати", - каже побратим "Ефи" із ДУК ПС Сергій "Кулемет".
"Востаннє його бачив у десятих числах грудня. Він приїжджав до мене в Нову Каховку і ми відвідували могилу нашого спільного друга Валерія Вахненка. Андрій мав шкіряний браслет, який потім подарував мені, і прапор 79 бригади ЗСУ, який Андрію подарували волонтери. На цьому прапорі розписалися деякі бійці 1 ОШР ДУК ПС, які пізніше перейшли до 54 бригади ЗСУ".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Втрати ЗСУ на Донбасі: скільки бійців загинуло у боях 2018-го
"Я потім Андрія з дружиною проводжав до Херсону. Уже прощаючись, він обняв мене і запитав, чи візьму до себе в батальйон, коли він повернеться із ЗСУ. Я теж обійняв і пообіцяв, що візьму, не забуду його", - розповідає Сергій Кулемет.
16 грудня ми з ним дуже довго спілкувались телефоном. А 18 грудня, о четвертій ранку, зателефонувала дружина "Ефи" і сказала, що він у полоні. Я того дня приїхав у Київ і спробував набирати його номер телефону. Хтось відповів. Я привітався, мені відповіли. Сказав, щоб покликали Андрюху. Слухавку поклали. Вже пізніше, коли дізнався, що мій побратим убитий, зрозумів, що це були росіяни".
"В останні хвилини бою, коли він лежав поранений в обидві ноги, Андрій зателефонував мамі. Він прощався, розказував, що дуже холодно, не має чим перев'язати рани, оскільки віддав свої джгути "Шайтану", який був поранений у перші години бою. І в нього залишилося тільки 4 патрони. Мати чула, як пролунало 4 вистріли, а потім перервався зв'язок. Не дай Боже хоч одній матері в Україні щось подібне пережити".
Ще дві втрати
Командир операцією молодший лейтенант Микита Яровий з позивним "Шайтан" першим загинув у бою. Його тіло з тілом "Ефи", пізніше довший час знаходилось в московських окупантів..
6-м бійцем ЗСУ, який віддав своє життя за Україну 18 грудня, був Сергій Степаненко з позивним "Паштет". Гранатометник 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь".
Також на інших позиціях в цьому бою загинули - Василь Панасенко, Сергій Степаненко, молодший сержант Володимир Андрешків.
3 
25817
Коментарі