Ольга Малиновська розповіла про власний досвід вступу в університет Манчестера, складнощі проживання, лайфхаки із заощадження грошей та спроби зрозуміти різні акценти одногрупників, пишуть на Inspired.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коровай та рушники на весілля везли з України — українка розповіла, як залишилася жити в Італії
Я майже не пам'ятаю свій переліт до Манчестера, так само як і не пам'ятаю свої перші дні тут. В той момент здавалося, що все це скоріше сон, аніж реальність, а зранку я прокинуся у своєму домі, нафарбуюся, зустрінуся з кращою подругою на каву і ми разом підемо на пари, скаржачись одна одній на недосипання. Та кожного ранку, коли я розплющувала очі, на мене дивилося сіре англійське небо, а за вікном йшли нові студенти, нового, для мене, університету.
Мій переїзд задля навчання на магістерській програмі Манчестерського університету у Великій Британії був запланований приблизно з півроку тому. Звичайно, плани переїзду почали зароджуватися значно раніше, проте я до останньої миті не знала в якій саме країні бачу своє майбутнє. Взимку, коли відтягувати далі вже не було можливості, я склала список університетів, навчання в яких здавалося мені найбільш цікавим. Далі був довгий період зборів, написання, підписання та подачі документів, який проходить кожен, хто планує навчання за кордоном.
Про вступний період та підготовку документів
Загалом, відбір студентів до Європейських ВНЗ відбувається, на мою думку, доволі суб'єктивно: усе, що тобі потрібно – IELTS, мотиваційний лист, резюме та декілька рекомендаційних листів від професорів або роботодавців, якщо працюєш більше року. Я й досі не дуже розумію, чому обрали на програму саме мене, адже конкурс великий – 8 людей на місце. Найвагомішим є мотиваційний лист, адже ти не тільки висвітлюєш свої попередні досягнення, а й описуєш цінності, які сповідуєш. При цьому бажано, аби вони сбігалися з цінностями, які культивує університет.
Так склалося, що IELTS я складала двічі, за проханням приймальної комісії, аби підвищити свій результат. При цьому на програму мене взяли ще до другої перездачі. На додаток до цього я складала GMAT – міжнародний іспит з математики та аналізу, який є обов'язковим для вступу в більшість бізнес-шкіл. Хоча Манчестерська школа цього не вимагала, він був підтвердженням моїх здібностей та серйозності наміру навчатися саме на менеджменті. З моменту подачі документів до отримання остаточного результату пройшло приблизно два-три місяці.
Окремим питанням для мене постало отримання візи, адже усім відомо, що англійський візовий центр не дуже охоче надає українцям право на в'їзд та перебування в цій країні. Загалом усе було остаточно вирішено приблизно за тиждень-два до мого відльоту.
Про життя завдяки смартфону
Найжахливіше, що з тобою може статися в Манчестері, – це втрата мобільного телефону, адже майже все потребує використання мобільних додатків: пральна машинка, всі розрахункові операції, підключення до університетського вай-фаю, мобільний оператор та, навіть, для тесту в класі ти маєш мати відповідну, установлену на телефон, програму. Другою необхідною для існування річчю тут є банківська картка, адже далеко не у всіх магазинах приймають готівку, та й через інтернет тут купувати все, особливо усі види квитків, є значно швидше та зручніше.
Отримати картку у відділенні банку неможливо. Ти маєш записатися в спеціалізований офіс банку на певний час, прийти туди з пакетом документів, заповнити декілька форм і почекати ще десь із тиждень, доки картку надішлють поштою. Зі свого попереднього досвіду я не дуже довіряла пошті, як виявилося не дарма. Перша картка загубилася десь на шляху до моєї поштової скриньки, а другу я отримала ще через два тижні. Загалом аби налагодити своє повсякденне життя мені знадобився приблизно місяць, та й досі виникають певні питання, які б ніколи не виникли у звичному мені середовищі.
Про навчальний процес
Більшість мого часу тут займає навчання. За чотири роки в "Могилянці", що також включали півроку в Вестерні (університет недалеко від Торонто), я навчилася ефективно розподіляти час, багато працювати та недосипати вночі. Проте це не можливо порівняти з тим, що я маю зараз. У Манчестерському університеті я здобуваю ступінь магістра з менеджменту, при тому, що моя бакалаврська програма стосувалася соціології.
Моя теперішня програма передбачала можливу зміну спеціальностей та зорієнтована на таких студентів, як я. Але за рік нам намагаються надати приблизно такий же обсяг знань, що я здобула за попередні чотири. Вже на першому тижні навчання нас змусили визначити стратегію розвитку Ryanair та підготувати звіт про фінансове позиціювання невеличкої компанії. Для мене все це неймовірно цікаво, але і складно, особливо коли маєш шукати в інтернеті значення як мінімум двох термінів з одного речення. Як і в українських ВНЗ, тут є поділ занять на лекції та семінари, але бали студенти мають можливість отримати лише за групові роботи або екзамени, що пишуться наприкінці семестру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як стати акторкою в Нью-Йорку - українка поділилася своєю історією
Перед своїм приїздом я мала намір продовжувати працювати дистанційно, проте зараз розумію, що зовсім не маю на це вільного часу. Натомість в університеті організована велика кількість студентських груп, що об'єднуються за інтересами. Тут кожен може знайти щось для себе: від вигулу собак на вихідних до інвестування коштів та аналізу роботи фінансової біржі. Особисто я долучилася до всесвітньої волонтерської організації Enactus, де разом з ще вісьмома дівчатами намагаємося запустити стартап, який би допомагав маргіналізованим жінкам Манчестера отримувати додатковий заробіток. Таким чином я знайшла де і як отримані знання миттєво застосовувати на практиці, хоча й не отримую за це фінансової винагороди.
Про щоденні витрати
Стосовно фінансової складової – я думала, що ситуацію буде значно гіршою. Економити тут можливо майже на всьому, особливо на їжі. Якщо купувати все на тиждень вперед та готувати власноруч, можна розраховувати приблизно на 40 фунтів (прим.– 1465 грн) на тиждень, натомість бургер у кафе обійдеться в середньому від 5 до 12 фунтів. Єдине, в чому я не можу собі відмовити, – це кава. Проте й тут є свій секрет: у бібліотеках після десятої вечора кава в автоматах безкоштовна. Так я почала вчитися вночі.
Більшість брендів мають знижки від 10 до 30 відсотків для студентів, хоча й одяг тут відносно недорогий. З власного досвіду, найдорожче мені обійшлися квитки до Лондона і назад. На дорозі туди я намагалася зекономити – рушила автобусом, а не поїздом, бо залізниця у Великій Британії дорога. Навіть літаком від Манчестера до Лондона часом дешевше, ніж потягом! Загалом, моя подорож автобусом мала тривати 6 годин, але через аварію на трасі, зайняла понад 9. Я заріклася користуватися автобусами. На противагу від Лондона до Манчестера потягом усього 2 години, при цьому ціна квитків дуже залежить від часу, після десятої вечора можна знайти студентський квиток менше ніж за 20 фунтів, але якщо їхати між 17:00 та19:00, заплатиш більше 100. Так, я зрозуміла, що ціна життя тут дуже пов'язана з цінністю часу: хочеш швидко і без зусиль - плати більше.
Американці простіше ставляться до речей. Якщо в орендованій квартирі зламалась пральна машина чи мікрохвильова піч, власники просто купують нові. До квартирантів не буде жодних претензій. У коридорах багатоквартирних будинків можна побачити коробки з різними посилками, що залишають кур'єри. І ніхто не забере чужу річ.
4 
35413
Коментарі