Я родом із Донецька. В рідному місті навіть встигла вступити до медичного університету. Але не склалося. Після трагічних подій у 2014-му році ми з родиною переїхали до Полтави. Я швидко зрозуміла, що танці і спорт мені ближчі, ніж медицина.

До Америки кілька років жила у Великій Британії. Там вчилася в школі, потім на факультеті журналістики в Голдсмітському університеті. Завжди хотілося займатися акторською майстерністю. Потрапила на літній курс знаменитій лондонській акторської школи LAMDA (Лондонська академія музичного і драматичного мистецтва. - Gazeta.ua). Там мені порадили подати заявку в Американську академію драматичних мистецтв. Тут колись вчилася відома актриса Грейс Келлі. Я пройшла прослуховування в театрі принца Уельського в Лондоні. А потім мені прийшов лист із стипендією і запрошенням до США.

Він був стандартний: два монологи - класичний і сучасний. І потім зачитування нового тексту. Кастинг пройшов легко. Два місяці підготовки з учителем дуже допомогли.

Стипендія студентам дається індивідуальна, по талантам і здібностям. Тому не маємо право розголошувати. Можу сказати, що її не було достатньо, доводилося працювати. Я робила декорації для шоу в нашій же академії.

Майже два роки. Перший день був нервовий і з бажанням негайно виїхати. На вулицях брудно, швидко, багато людей. Перше відчуття - розумієш, що знаходишся дуже далеко від дому, друзів, сім'ї. Навіть як щось трапиться - додому вийде дістатися не раніше ніж через добу. Ніхто не допомагав в побутових речах: як знайти квартиру чи відкрити рахунок в банку. Тут своєрідна англійська мова. Це те, з чим стикаються всі іммігранти.

Але зараз не можу уявити життя без Нью-Йорка. Американці схожі на українців за духом і волелюбністю. Це ж країна приїжджих, на генетичному рівні вони це пам'ятають. Завжди запросять на вечірку, познайомлять з друзями. Якось я втратила ключі від будинку, а моя сусідка була у відрядженні. Близько 20 знайомих американців відразу запропонували залишитися у них. Тут мене почали називати Енні.

Навчання інтенсивне, проходить два роки. Перше, що потрібно акторові - фізична стійкість, вміння користуватися тілом, голосом, мати природну проникливість і головне - бажання. Без перших може щось вийде, без останнього - нічого.

Працюю над мюзиклами і класичними театральними поставновками. Багато грала в театрі академії, знімалася в кіно, в основному в коротких фільмах. Люблю Шекспіра і його героїнь. Часто граю влюбливу красуню або дівчину з якоюсь заплутаною любовною історією. Це можуть бути і комедійні, і драматичні ролі.

Найулюбленіша роль - Джоан Гелфорд з вистави "Час і сім'я Конвей" англійського драматурга Джона Прістлі. Вона жива, активна, закохана. А недавно закінчила роботу над п'єсою "Loves Labours Lost" під керівництвом режисера Томаса Уетса. Я грала Джакнету, місцеву простачку, в яку закохується місцевий дон.

Зараз працюємо над "Антонієм і Клеопатрою" на основі Шекспіра. Моя роль - закохана Айрас. Там є і танці, і пісні, і любов. Свою кар'єру бачу в класичному театрі. Працювала із режисерами Томасом Уэтсом, Джонатаном Болтоном, Кайлом Фейбелом, Лестером Шейном, Скоттом Эллісом.

Вони ліберальні. Зазвичай хочуть, щоб актор був сміливим, вмів працювати зі своїми партнерами і з текстом. В Америці люблять приїжджих, для них - це екзотика.

Найгірше, що може статися - роман між колегами. Відбуваються постійно. Але в основному все сходить нанівець. У звичайному житті навряд би зустрічався з цією людиною. А в театрі репетиції по 6 годин, виникає тісне спілкування. Зазвичай, за такими романами люблять спостерігати колеги, тому доводиться приховувати. Немає актора, в якого б не ставалося інтрижок на роботі.

Ми живемо без постійного місця роботи, тому що немає репертуарних театрів. Тобто, будівлі театрів є, але постійного репертуару - ні.

Однак можливостей маса. Зазвичай, коли довго знаходишся в індустрії - тебе запрошують. Але кастингів достатньо, їх можна знайти на сайті Backstage. Це як онлайн-візитка актора. На кастингу показуєш монолог або сцену, через кілька днів повідомляють, чи підходиш на роль.

У Нью-Йорку приїжджі живуть з сусідами по квартирі. Моя улюблена сусідка Наталі була балериною з Південної Кароліни, закінчила танцювальну кар'єру і повернулася додому. Це ж Нью-Йорк, всі приїжджають-виїжджають. В грудні поїду до Наталі в гості.

Мангеттен - дуже дорогий, і не найприємніший район для життя. Занадто багато шуму, їжа дорога. Я мешкаю поза Мангеттеном, житло коштує в межах 1000 доларів в місяць. Є дві кімнати, вітальня, кухня, санвузол. До метро - 15 хвилин ходьби.

Місто гарно адаптоване під громадський транспорт. На відміну від лондонського, метро цілодобове, проїзний - 127 доларів на місяць. У багатьох є машини, в основному американці їздять на "Тойотах", "Лексусах", "Хондах".

У Нью-Йорку купа ресторанів, театрів, фестивалів, кіно, музеїв. Фестивалів багато особливо в переддень Різдва, зі смачною їжею, розвагами, каруселями для дітей. Я фанат спорту, тому недавно дивилася марафон, коли перекривали майже все місто.

Їх багато, однак це дорогуватий відпочинок. За їжу і напої доведеться викласти мінімум 50 доларів.

У клуби завжди пускають красивих дівчат. Там безпечно, всюди охорона. Якщо поскаржитися охоронцю на хлопця, який пристає - його виведуть з приміщення.

Деякі говорять, що в Америці вона жахлива, але ці люди явно не куштували місцеві бургери. Це американська класика з будь-яким видом м'яса, рибою і навіть креветками. Ціна стандартна - 15 доларів. Української їжі тут море. В бруклінських магазинах багато цукерок "Рошен" і "Київських тортів".

Живучи в Нью-Йорку, я зустрічалася тільки з американцями. Мій останній хлопець був із Колорадо, талановитий гітарист, колишній студент-філософ. Любив вести розмови про Ніцше. Познайомилися під час роботи над виставою. Однак не зійшлися характерами.

Залицяються американці зазвичай відкрито, але не нав'язливо. Все починається з простих розмов, потім беруть номер, пишуть веселі повідомлення, кудись запрошують. Не мають догм про те, що жінка повинна готувати і прибирати. Жінки в Нью-Йорку не вимірюються цими двома якостями.