Чорнобилець, що голодував під Кабміном, розказує як після ліквідації в нього повипадали зуби, почали з'являтися пухлини. Показує жменю медикаментів, що завжди має в кишені, - анальгетики й спазмолітики, заспокійливі. Від головного болю, тиску й нервів. Каже, із кожним роком ліків треба все більше, а вони постійно дорожчають.

Упізнаю набір препаратів - мій тато завжди має при собі такий самий. Він - ліквідатор I категорії, має II групу інвалідності. Голова може боліти кілька разів на тиждень. Пігулки допомагають не завжди. Торік йому вирізали пухлину.

Він - не військовий, у село під Чорнобилем послали із загоном цивільної оборони від заводу, на якому працював. Питаю, чи міг відмовитися. Каже, що кожен міг. Так зробив його начальник. Того виключили з партії, звільнили із заводу, очорнили в усіх місцевих газетах.

Директор попросив проголосувати за Азарова

У батька пенсія - трохи більше тисячі гривень. Половину віддає за комунальні послуги. Нещодавно пішов до юриста й дізнався, що має отримувати 6,5 тисяч. Той порадив  відсудити належне. Я відмовляю. Кажу, справу виграєш, але грошей не отримаєш. Принаймні, доки при владі Янукович із Азаровим.

Прем'єра тато знає. Згадує, як він у 1990-х приїжджав до Житомира на завод "Хімволокно", агітував за себе як кандидата в парламент. Директор попросив робітників проголосувати за нього. Азаров пройшов. А завод невдовзі збанкрутував. Наша родина виживала на мамину вчительську зарплату.

Мене взяли на першотравневий парад одразу після вибуху на Чорнобильській станції. Стала кольору "йоду", лікарі казали: "Із неї нічого не буде". Та я оклигала. Маю 26 років. Але головний біль інколи такий нестерпний, що ковтаю пігулки жменями.

×