Переможець конкурсу "Новела по-українськи-2017" Назарій Заноз випустив дебютну збірку "Книга дивностей".

Книгу надрукувало київське видавництво Laurus. До неї увійшли оповідання та новели, які автор писав від 2006-го.

Серед них і новела "Фелішберто", з якою Заноз переміг у літературному конкурсі від журналу "Країна".

"Видавництво веде пошукові роботи нових авторів. Зусилля виправдалися. Тексти Назарія Заноза добре зроблені, якісно, дещо вишукано, написані з помітною ноткою приємного, трохи замріяного урбанізму. Це абсолютно європейські тексти, хоч і впізнавані багатьма", - каже письменник Олексій Гедеонов.

20 вересня Назарій Заноз презентує збірку на Форумі видавців у Львові.

Публікуємо уривок із оповідання "Ніч тактильна".

Іноді видається, що підходимо так близько до неба, що годен до нього сягнути рукою. Часом ж видається, що то небо так близенько до нас підкрадається, так нахиляється, що легко зможе нас доторкнутися. І коли йому дійсно того дуже хочеться, — воно випускає тоді сотні тисяч й мільйонів десниць дощів і снігів, туманів та мжичок, аби торкнутися всього сущого, аби погладити чи покарати, аби тактильно нагадати собі, якими ми є, яка структура нашої шкіри, яким тканинам і текстурам віддаємо перевагу, як ми змінилися та як ми міняємося. Аби зрозуміти, як наші речі намокають, як приймають вологу, мов важливого гостя або дари, чи відштовхують її, ніби того, хто не дає проходу.

А ледь не щовечора небо хоче нас бачити. Не тільки пильним оком Місяця задивлятися, а й тисячами взорів зірок, астероїдів, метеорів, комет. Дивитися та підморгувати, аби пам'ятали, що очі людські теж зорями переповнені, і досить у них задивитися трохи довше, ніж завше, як може прийти за вами ніч у довгім-довгім плащі аж до п'ят, застібнутім на ґудзики-місяченьки у різних фазах. І як покликати її до столу, то зніме те своє довгедовге пальто і виявиться під ним зовсім нагою. А тіло її помережене зором зір, котрі пильно вас розглядатимуть зблизька, як далекі родичі на празники, лиш за щоки не тарбатимуть, бо відпустили руки дощів погуляти. Молоді ще, най мандрують, розуму набираються, планет нових торкаються.

А потім за святковим столом ніч ковтатиме наїдки й ширшатиме, аби мати змогу протриматися всеньку зиму. Аби окотитися потім весною та літом. І під час тої трапези візьме до рук стиглу сливу й задивиться в неї так, що впізнає у ній себе. Впізнає всі свої зорі та туманності, тумани й метеоритні дощі. І піде тоді до старої сливи на вашім подвір'ї, пригорнеться до неї, обійме всіма своїми руками і зникне з нею разом.

Якоїсь ночі ви лежатимете горілиць, вдивляючись у небо, й упізнаєте в нім сузір'я Сливаізмогосаду. І воно вас впізнає, тому підморгне.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Діти у пісочниці казали, що семирічна ромська дівчина зачарує їх і вкраде"

×