Фото: Фото: Ольга Каменєва

Режисер Любомир Левицький вважає, що українське кіно може заробляти, і намагається це довести проектом "Тіні незабутих предків". Для Gazeta.ua він розповів, чому прем'єру фільму відклали на листопад, нащо зробив його в американському стилі та про особливості кінобізнесу у США.

- Що найголовніше у роботі над кінокартиною?

- Спершу треба написати сценарій. Це те, що бачимо в кінотеатрі, тільки у вигляді візуальної продукції. Потім вирішити, хто на нього прийде. Багато українських фільмейкерів не знають аудиторії свого кіно. Тоді воно губиться посеред інших. Українські школи вчать режисерів реалізовуватися як майстри. Насправді треба думати про глядача. Чим більше він отримає вражень, тим краще для box office. Стрічка "Тіні незабутих предків" розрахована на молодь. Виходить восени, на неї підуть студенти. Раніше планували прем'єру на 19 вересня, але вирішили відкласти на листопад. У вересні виходить багато наших прямих конкурентів. Не варто змагатися з такими потужними фільмами, бо між ними можна загубитися. Ми робимо кіно українською мовою, хоча фільм інтернаціональний, буде зрозумілий багатьом за кордоном. Але найбільше кіно має заробляти вдома. На "Тінях" пробуємо довести, що в Україні його можна окупати.

- Хто дистриб'ютор "Тіней"?

- Ще з моменту зйомок проект ведемо з B&H Film Distribution. Це серйозна компанія, до якої потрапити в широкий прокат дуже складно. Якщо її власник Богдан Батрух з нами працює, значить проект його зацікавив. У середині серпня він переглянув чорновий варіант фільму. Спершу не розумів, що дивиться. Всі звикли, що українське кіно так не виглядає. Воно схоже на американське, але ж наче українське. Тому поки що важко спланувати, як продавати "Тіні", як їх правильно запропонувати глядачу. Для мене і Батруха це вперше. Але певний, що поставимо рекорд касових зборів серед усіх українських стрічок. Не хочу, щоб стрічка виглядала, як перший чи 15-ий український фільм. Я цього вже наївся у "Штольні" - не цікаво. Намагався зробити якісний проект, який нічим не відрізняється від американського.

- Чому саме американського?

- Я виріс на такому кіно. Народився в Західній Україні, більшість моїх родичів - поляки, тому я слабенький у розумінні радянського чи російського кіно. Для мене воно чуже. Ніколи не почувався близьким до російського. Не люблю цей стиль, хоча поважаю росіян. Всі кажуть, що американське тупе, але чогось ходять на нього в кінотеатри. Можливо, в Україні не показують альтернативи або люди хочуть бачити видовище. Кіно не просто розповідає історію, а перетворюється на розвагу. Мені хочеться поєднати інтелект і entertainment. В Україні багато цікавих замків, легенд, класні історичні й сучасні герої. Треба ці теми розвивати.

- Чи думали знімати кіно для video on demand?

- Молода аудиторія звикла, що необов'язково йти в кінотеатр, щоб подивитися щось цікаве, можна вдома посидіти. Згодом з'явиться інтернет-жанр кіно. Професійні режисери зніматимуть його не за 100 мільйонів доларів, а за 10 тисяч. А дистриб'ютором буде YouTube. Режисер матиме свій канал, де його фільми можна буде подивитися за окрему плату. Їхній хронометраж складатиме максимум 5 хвилин, бо люди не хочуть довго дивитися YouTube. Можливо, ці короткометражки робитимуть зі спецефектами. За такого стрімкого розвитку технологій важко зрозуміти, як далі розвиватиметься кінобізнес. Продажі кіно потрібно повністю переглядати. DVD ринок не працює. Колись на ньому можна було вдвічі більше заробити, ніж з прокату. Сьогодні він помер, бо ніхто не купує DVD. Доводиться шукати інші шляхи продажу: через інтернет, iTunes, бо тепер дивляться кіно на iPad і телефоні. Фільмейкери перестануть робити супер якісне кіно. Історії будуть хороші, а от картинка - ні. Для телефону вона не потрібна. Шкода буде затрат і сил. Тому його зніматимуть на такі ж телефони. З телефонів для телефонів.

- Як працює американський кінобізнес?

- В Голлівуді є дві схеми кіно: продюсерське і незалежне. В останньому ініціатором є режисер. У продюсерському - студія. В Independent кіно режисер набирає команду, шукає сценариста, чи пише сценарій сам, шукає гроші, локації. Ризикує тим, що не знає, куди потім подіти це кіно. Воно може лягти на поличку, або прокататися друзями-дистриб'юторами чи фестивалями. Студія має чіткий план виробництва фільмів у рік. На це у них розписаний бюджет. Мають виконавчих продюсерів, які знають, що у них є, наприклад, 50 мільйонів. От продюсер шукає історію, сценарій, наймає режисера, акторів на головні ролі і дистриб'ютора. Поки це все не вирішене - не можна знімати. Потім продюсер робить фільм, віддає його студії і всіх розпускає. Саме таке кіно доходить до нас. Так у ньому нема душі, бо його робить тисяча людей. Кожен свою роботу зробив, як на фабриці - гайку закрутив і пішов додому. Це механічні фільми. Авторське кіно робиться однією людиною. Режисери, що досягнули успіху в Голлівуді згодом роблять свої фільми з величезним бюджетом. Фільм Крістофера Нолана "Початок" - інтелектуальне кіно зі спецефектами. Воно не порожнє, несе свою ідею. Глядачам фільм сподобався, він нормально зібрав. Це авторський проект, зроблений у категорії А.

- Режисерська функція звужується. Продюсер може у будь-який момент замінити режисера.

- Студія має право. Якщо фільм робить Paramaunt Pictures, то тут режисер як одна зі складових виробничого процесу. Те саме, що актор. Люди думають, що зірки в Голлівуді - це все. Але вони раби. Найкрутіші в Голлівуді агенти. United Talent Agency – це величезна скляна будівля у Лос-Анджелесі. Заходите у величезний хол, до вас підходить людина з мікрофончиком на вусі - ви до кого? Зачекайте 10 хвилин. До вас підходять два охоронці - здорових шкафа і проводять до містера якогось там. Відчуваєте, що агенти - це боги. Їх Брюс Вілліс чекає на дивані, поки його заберуть. Вони роблять бізнес і акторів зірками. Якщо у вас є хороший агент, маєте великий шанс досягнути успіху навіть без таланту.

- В Україні є свої схеми?

- Нема. Робота над "Тінями" відбувалася за абсолютно американською схемою у плані розповіді історії, аудиторії, графіків і релізу. Але ініціатором проекту був я, як режисер, сценарист і співпродюсер. Так працює Роберт Родрігес. Він вирішив зробити кіно - сам знімав і продавав. "Тіні" помітять і запам'ятає певна аудиторія. Звичайно, 40-річний дядя скаже, фігня якась, дайте "9 роту". Я мав сценарій і вже тоді запропонував його дистриб'ютору. Але в Україні спершу знімають кіно, а потім пояснюють акторам, чому фільм ніде не показують. Дистриб'ютори не вірять, що в Україні можна робити українське кіно. Бо воно має себе окупити.

- Вважається, що формула успіху американського кінобізнесу - це зірки і сиквел.

- Є математично прорахована формула успішних блокбастерів. Ніхто б не вкладав у них 200 мільйонів доларів, якби не знав, що він точно збере гроші. Хоча зараз відбуваються дивні зміни. Фільм Гора Вербінського"Самотній рейнджер" провалився в прокаті. Хороший пригодницький фільм, має гумор, спецефекти. Чому він не окупився ніхто не може сказати. Сьогодні Голлівуд переживає велику кризу. Там, як ніколи не розуміють, чого хоче глядач. Тому й вчепилися у перевірені схеми сиквелів. Незалежним фільмейкерам формули у кіно важко добитися. Гарантована успіх дасть великий рекламний бюджет. Можете зняти все, що завгодно - перший вікенд відіб'є гроші. Якщо кіно погане, і на нього далі не ходитимуть - не страшно. Частка зборів за перші вихідні часто доходить до половини.

- У Тінях робили ставку на зірок?

- Фільм відкриє десь 5-ку нових молодих зірок, яких в Україні нема. "Тіні" для них - це дебют у великому кіно, але скоро вони будуть, як гарячі пиріжки. В Україні не працює схема - піду на зірку, а піду на жанр.

- На які жанри ходять українці?

- Комедія дає гарантований успіх. Якщо в екшні є Джейсон Стетхем (зіграв головну роль у стрічці Луї Летер'є "Перевізник" - Gazeta.ua) - цього достатньо. Ходить такий жарт: щоб зекономити продюсери Стетхема не говорять акторові, що він знімається у різних фільмах. "Тіні" - маленький блокбастер. Тут є гумор, містика, кохання й українська автентика. Наприклад, покажемо як виглядає цвіт папороті. Його ніхто ніколи не бачив, а ми її розробили. Малював її художник-концептуаліст Лесь Юсипчук. Він мій земляк. Ми з ним задумали створити кілька таких речей. У фільмі квітка папороті повертає людей до життя і лікує рани. Вона містична, її може побачити і отримати тільки той, хто на це справді заслуговує. Так само розробили мольфарські ножі.

- Є попит на українську автентику?

- Попит створюють творці. Українці така нація, якій скажеш, що носити сині сорочки дуже модно, то завтра всі їх повдягають. Наші люди звикли йти за кимось. Росіяни говорять - українці бидло, будемо годувати їх нашими бидляцькими серіалами. Якщо людям дати інтелектуальний продукт, то вони до нього адаптуються. Якщо помиї чи хлам - будуть їсти також. Телеканали знаходяться на стороні попиту. Я на стороні пропозиції. Це ризикований шлях, бо ніколи не знаєш, чи виграєш.

- Ви взяли модну картинку і додали до неї автентику.

- Ми продаємо свою ж історію своїм же людям через американський інструментарій. Все дуже просто.

- Що робити, щоб українська історія не була нудною?

- Це має бути історія, яка може трапитися з кожним, але не трапляється щодня. Зрозуміло, що ми ніколи не будемо на Сатурні. Фантастика - це вигадана казка. А містика вже межа між вигаданим і реальністю. Це класний жанр. Мене звинувачують, що я знімаю американщину і попсу. Так і є. Але знімати американську попсу ще треба навчитися. Тільки через popcorn-кіно можна дійти до класики. Режисер, який зняв десяток популярних фільмів, згодом стає майстром. І тільки тоді постає питання тем. В один прекрасний день підвернеться тема з грандіозним епічним сценарієм, який матиме надзвичайну глибину, і гарно його зніме той режисер, у якого є колосальна практика. Стівен Спілберг починав з хорору. На весь світ його прославили "Щелепи". І я спираюся на стилістику його фільмів, де начебто страшно, але й водночас смішно.

- Деякі режисери кажуть, були б хороші сценарії, то гроші на кіно знайдуться.

- Ми робили курси для сценаристів, щоби виховати для себе 2-3-ох. Контролювали, правили і в результаті отримували б те, що хочемо. Наш виконавчий продюсер Данієль Захарієс має школу, яка вже має кількох випускників. Це все дівчата. Рівень їх сценаріїв дуже високий. Пишуть англійською мовою і орієнтуються на світовий ринок. Поки це так. Український ринок не достатній, щоби реалізувати тут якийсь грандіозний проект. Багато разів зустрічався з Віктором Ющенком. Він каже, хочеться зняти українське кіно як "Хоробре серце". На разі це не можливо. Проблема в режисерах. Й сам не готовий взятися за таке кіно. І гроші на нього доведеться просто витратити, бо фільм не поверне свої кошти. Він має бути з українською історією, героями, фішками - його не зрозуміють за кордоном.

- Яке наше "Хоробре серце"? Козаки з калиною над головою?

- Якби робив кіно про козаків, то про характерників. Це містичні персонажі, які вміли розмовляти з тваринами, мали унікальну силу і можливості. Можна ж зробити кіно про козаків у стилі "300 спартанців". Ніхто такого не робив і це був би супер-хіт.

- Розкажіть про атмосферу на знімальному майданчику "Тіні незабутих предків". Чи актори не боялися містики в Карпатах?

- Ні. Кіно зсередини виглядає інакше. Але це був складний холодний і голодний процес. Багато людей, що мріють про кіно, не уявляють скільки сил потрібно для нього, це складна праця. Кіновиробництво - найважча робота. Ми мали складні локації у важкодоступних місцях у Карпатах. Підряд було багато нічних зйомок, бо через 3 дні дощ, а у нас графік. Ми працювали на знищення. Крім того, нічні зйомки - це удвічі дорожче, ніж удень, бо потрібно більше світла і людей. Зробили базу у Верховині, де я виріс. Там було зручно домовитися про знижки. Якби був там чужим, то потратили б у 10 разів більше грошей. Мене там всі знають. Були такі, що думали, наче я приїхав із 10-ма мільйонами доларів, і хотіли здерти з мене гроші. Ходив там з охороною. У нас була серйозна охорона майданчика, часом доводилося застосовувати жорсткі дії. Бо часом якісь п'яниці шукали собі на голову пригод. А ми користувалися дорогим обладнанням, мали світлові прибори по 30 тисяч гривень. Треба було пильно контролювати. Черги дівчат стояли, які хотіли, щоби ми зняли їх у кіно. Вже крайні сцени знімали в Києві. На Лівобережній біля виходу в метро знімали сцену діалогу в авто. Люди настільки нас замучили, не давали працювати. Мали зняти за годинку, а витратили більше 3-ох. На наступну локацію запізнилися. Планували приїхати об 23 годині на Велику Житомирську, а були там о 2-ій ночі. Розгортаємося, а нас оточив наряд міліції і куча народа в пагонах. Сказали, щоби ми звідти забиралися, хоча ми мали дозвіл там знімати, але їм дали приказ. Наступного дня вияснили, що там живе якийсь суддя, який сказав, що біля його дому ніхто знімати не буде. Українські реалії - це нормально. Судді в Україні роблять, що хочуть, їм же ж нічого боятися.

×