Українська художниця Марія Башкирцева з 13 років жила у Парижі. Дівчина зневажала умовності вікторіанської епохи і захоплювалася ідеями емансипації. У її спадщині - понад 150 полотен, і вона стала одною з перших жінок-художниць, чиї роботи потрапили до колекції Лувру. Роман Михайла Слабошпицького "Марія Башкирцева" дає змогу відчути відому українку близькою подругою - говорить поетеса Катерина Девдера.
"Цей роман-есе потрапив мені до рук, коли я була підлітком і сама марила малюванням. Це правдива історія життя аристократки й художниці українського походження, яка після розлучення батьків переїхала з матір'ю до Парижа. Марія Башкирцева з раннього віку, 13 років, почала вести щоденник французькою мовою. І якщо спершу на сторінках цього щоденника й власне в книзі Слабошпицького перед нами постає егоїстична вередлива панночка, то зміни, яких вона зазнає протягом твору, – просто вражають.
Це історія становлення мисткині. Історія, в якій є шалене прагнення слави, але є також і щире бажання реалізувати себе через творчість.
Один з моїх улюблених епізодів у книзі такий: Марія мріє стати співачкою, уявляє себе на сцені – і зрештою перевдягається "бідною компаньйонкою" і з мамою і тіткою іде до відомого професора музики, аби той – не знаючи про її аристократичне походження – чесно сказав, чи має вона голос? Відповідь професора ствердна, він хвалить дівчину, а коли дізнається про розіграш – захоплюється характером Марії та обіцяє давати їй уроки співу. Проте згодом Башкирцева втрачає голос і вирішує всі свої сили спрямувати на вивчення живопису.
Марія Башкирцева втрачає голос і вирішує всі свої сили спрямувати на вивчення живопису
Слабошпицький у легкій есеїстичній манері, час від часу залучаючи фрагменти щоденника художниці, реконструює мистецький дух епохи. Перед нами постає мистецька Франція, а почасти й Україна, другої половини дев'ятнадцятого сторіччя. Це, без перебільшення, "Париж художників": тут і Салон, і оповідки про Густава Курбе, Франсуа Мілле, Жюля Бастьєна-Лепажа, Едуарда Мане, Берту Морізо й гурток імпресіоністів.
У романі є любовна лінія: окремі сторінки присвячено стосункам Марії з її наставником Жулем Бастьєном-Лепажем. Марія схиляється перед ним як перед учителем, а водночас жіноче честолюбство змушує дівчину шукати його чоловічої уваги, добиватись почуття. Мистецтвознавці говорять про те, що її картини позначені впливом робіт Лепажа. Згадано також про листування Марії Башкирцевої та Гі де Мопассана. Автор представляє цікаві сторінки особистого життя делікатно й без спекуляцій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спонтанне письмо і час наодинці з собою: способи розбудити в собі митця
Башкирцева важлива мені як постать, як образ. Вона захоплює, бо має відвагу все-все поставити на кін, не боїться осуду оточення, шукає себе відчайдушно й наполегливо. Водночас історія її життя неймовірно зворушлива: важко, дочитуючи книгу, не розплакатись із відчуттям, що втрачаєш когось рідного – близьку подругу, частинку себе", - розповідає Катерина Девдера.
В найближчому оточенні Марії Башкирцевої не було людей, здатних зрозуміти й належно оцінити її досягнення. Вона ж хоче знайти авторитетного для неї співрозмовника. Художниця зважується написати одному з найзнаменитіших своїх сучасників.
Вибір Марії впав на Гі де Мопассана. Йому, звичайно ж, писали безліч екзальтованих шанувальниць, але цій незнайомці видатний романіст чомусь поспішив відповісти, одразу вловивши непересічність її оцінок і суджень.
Гі де Мопассан шукав особистого знайомства з дівчиною, яка писала йому непересічні листи. Вони обмінювалися й компліментами, і доволі в'їдливими зауваженнями та підозрами. Мопассан, спершу зверхньо повчаючи адресатку, врешті був заінтригований, палко просив особистого знайомства. Але врешті Башкірцева, так і не знявши маски, спілкування обриває. Згодом знаменитий письменник скаже, що ця дівчина асоціюється в нього з білою трояндою, символом бездоганної й незаплямованої досконалості.
2 
4880
Коментарі