Так виходить, що український театр представлений з поважної відстані, зосереджений на маленькому сегменті окремих театрів або театральних осіб. Навіть нечисленні огляди історії театру часів Незалежності – це погляд крізь циферблат власного годинника. "Театральні міста України 2019" – ніби секундна стрілка годинника, яка пробігла територією України, зробила зліпок усього театрального простору, поєднала національні театри із народними на сторінках порталу "Театральна риболовля".

"Театральна риболовля" - абсолютно безоціночний проєкт, який на меті має зрозуміти де, скільки і яких існує театрів, наскільки насиченою був для них 2019 календарний рік – час докарантинного існування, коли театри мали можливість збирати повні зали, якими б камерними чи тисячними вони не були. Для одних театрів важливим був випуск десятка прем'єр на рік, іншим – участь у максимальній кількості фестивалів, а хтось навпаки зосередився на локальному існуванні та конструктивному діалозі із тонким прошарком виключно інтелектуального глядача. Всі вони – театри, хоча про більшість ніколи не згадають згодом у книжках про історію українського театру першої половини XXI століття.

Вийшло приблизно як у комп'ютерній грі, де від початку відкривається малесенький шматочок мапи, і з кожним наступним кроком – далі і далі. Загального об'єму не видно. Звісно, є розуміння структури – в обласних містах – по муздраматичному театру або музкомедії, плюс театр ляльок – і ці розрахунки лягли у початкове планування. Але де, скільки та яких приватних, аматорських, інклюзивних театрів – лишалося загадкою.

Тому одні населені пункти виходили скромнішими за очікування, а інші додавалися, та навіть виокремлювалися в самостійні випуски.

 

Суттєво недовикористаний потенціал театральної Волині, Чернігівщини, Львівщини, Одещини, Луганщини – в районних містах цих областей справжні театральні оази, які на сьогоднішній день лишаються в медійному затемненні. І навпаки. Прикладом, місто Кам'янець-Подільський, у якому жодного професійного театру – опубліковано окремим випуском проєкту за рахунок насиченого аматорського театрального руху – 7 театрів та два всеукраїнських театральних фестивалі – гарний до цього аргумент.

Проєкт, який на сьогоднішній момент умовно завершився регіонами, та розказав про добрі дві сотні театрів, має підводну приховану складову. В якій є частина, яка складається з сотні назв театрів, які до оглядів не увійшли. І це, підкреслюю, відома частина театрів, з якими не вдалося встановити контакт чи щось не склалося з будь-яких інших причин. А якою може бути остаточна цифра у цій театральній перекличці – можна лише фантазувати. Ще можна мріяти про той час, коли буде змога побачити 100% заповнену мапу театрального українського сьогодення.

Процес збору інформації про театральне життя України тривав з березня по грудень 2020 року. Фокус – творче життя та його насиченість театрів України протягом календарного 2019 року: визначні події, фестивалі, нагороди, прем'єри. Все те, що можна перевести у цифрову площину та порахувати. Умовно кажучи, було проведено збір інформації для кількісних дослідженнь.

Всього в проєкті "Театральні міста України 2019" опубліковано 44 часописи, в яких вийшла інформація рівно про 300 театрів. Станом на момент публікації останнього їх було 298, а вже після оголошення фіналу – ще два театри дослали інформацію про себе, яку й було включено до вже опублікованих часописів – інтернет-формат таке дозволяє.

Частина зібраної інформації так і залишиться без публікації. Йдеться про ще 167 театрів, частина з яких знаходилася у творчій відпустці, хтось напряму відмовився від участі, а хтось елементарно не вийшов на зв'язок.

Літній менеджмент деяких театрів мало розуміється на інтернет-проєктах. Тому, коли йдеться про публікацію на сайті "в якомусь там інтернеті" – це все ще сприймається як щось не зрозуміле.

Молодий менеджмент здебільшого позадержавних театрів – навпаки, розуміє можливості, але не має відпрацьованої структури фіксації навіть власної історії. Тому збір фактажу всього лише про свій минулий рік стає подібним до повноцінного робочого навантаження окремої людини. А залучення такого ресурсу театри можуть і не мати. До того ж, реалії приватних театрів будуються на майбутньому, а не на минулому. Й більш корисне використання людського ресурсу на промоцію вистави, на яку треба залучити глядача, та забезпечити продажі, ніж озирнутися назад та аналізувати минуле.

 

Окрема категорія митців, яка позаводила віртуальні офіси (у фейсбуках/інстаграмах/сайтах), а комунікації не налагодили. Один з показових кейсів – театру немає хіба що у "Тік-Тоці". Кілька профілей керівника, сторінки театру, на сайті вказано міський номер телефону і навіть факс. Зі свого боку написав всіма можливими месенджерами, зробив три дзвінки на телефон у різний час дня, різними днями. Жодної відповіді не отримав. Мобільний телефон керівника діставав альтернативними шляхами.

Основна перешкода проєкту – невпевненість. "Та що ви, у вас там національні та академічні театри, де нам там бути поряд" – найпоширеніший аргумент заперечення.

Зазвичай, досить простими інструментами запитань та уточнень це вдавалося долати. Від одного театру, після такої театральної ревізії почув щире здивування від того, чого самі вони досягли, й навіть не підозрювали. Візуалізація результатів надала потужний імпульс до наступних кроків. Інший театр, з яким тільки-тільки завершили дослідження 2019 року, заявив, що така чітка структура їм до вподоби, й вони неодмінно починають готувати за аналогією 2020 рік, і вже запитуються, на коли його можна буде надіслати.

Якщо за одиницю взяти 467 зібраних "Театральною риболовлею" театрів, то заповнення Першої театральної мапи на етапі збору інформації складає 64,24%. Тут важливо робити акцент саме на відомі та зібрані театри. Тому що, як показує практика, знаходження та знайомство з новими театрами триває постійно.

Найяскравіший приклад – перший часопис з Рівного вийшов всього з двома театрами та запевненням їх представників, що нікого окрім них в міста більше немає. Звісно, таке твердження було спростоване досить швидко, впритул до того, що довелося випустити окремий, другий, випуск з цього обласного центру. На момент закриття збору інформації по Рівному маю відомості про 12 театрів, із 11 з яких вдалося предметно поспілкуватися, та про 9 з яких вийшли матеріали на порталі.

Показник у 75% – досить гарний на загальному фоні.

Для прикладу, аналогічний відсоток Маріуполя – 50% (при 8), Києва – 57,45% (при 141), Харкова – 39,22% (при 51 театру).

Жодної бази, від якої була б можливість відштовхнутися для контакту із представниками театрів, на момент старту проєкту не існувало. Окремий перелік національних та академічних театрів на ресурсах Міністерства культури, муніципальні – на ресурсах департаментів. Деяка інформація зустрічалася на застарілих інформаційних ресурсах обласних центрів народної творчості. Застарілість інформаційна – з моменту публікації інформація не оновлювалася, тому деякі колективи просто вже не існували, а нові не були внесені.

Тому пошук відбувався більше з рук в руки.

З частиною театральної спільноти я знайомий особисто – з них і починав. Режисери та актори передавали мене завлітам або директорам театрів, а вже з ними ми проходили процес збору та уточнення інформації. Абсолютно кожен отримував бонусне запитання про інші відомі їм театри, відсутні у переліку. Саме у такий спосіб і наповнювалася база знань "Театральної риболовлі".

 

Театри здебільшого самі про себе нічого не знають. Звісно, не всі, але значний відсоток. Уточнення дати першого показу вистави могло вводити в ступор. Бували випадки, коли про існування афіш до репертуарної вистави згадували тільки по моєму запиту, а до цього її могли не використовувати взагалі.

Для максимальної зручності я відкрив на порталі окрему сторінку, де виклав максимально детальний перелік інформації, яку збираю. Викладав опубліковані раніше випуски з інших міст – і все-одно виникали суттєві складності у представників театрів.

Картина, звісно, не зовсім сумна. Бували й оперативні, чіткі відповіді.

Деякі ініціативи зі сторони театрів переростали в окремі проєкти на сторінках "Риболовлі". Але в цілому театри складно стають на нові рейки. Особливо, коли ними до цього ніхто не цікавився, а звичка до структурності відсутня.

Від одного головного режисера кілька місяців слухав про всі його складності та перепони в роботі, обіцянки зібрати та надіслати інформацію. І вже на третьому місяці, коли готовий був випускати часопис без цього театру, з альтернативного джерела отримав номер телефону директора цього театру. Вичерпна необхідна інформація була у мене на пошті вже за чотири дні, два з яких припадали на вихідні дні у театрі.

Театрального сегменту в Україні не існує. Є сегмент фармацевтичний, FMCG, багато інших. Навіть сегмент кінематографа. А театрального – немає.

Існують поодинокі театри, театральні діячі. Гравці ринку маловідомі, матеріали для аналізу та прогнозу відсутні. До звітів міністерства та департаментів потрапляє фрагментарна інформація, яка не відображає справжній стан галузі.

Театральний менеджмент здебільшого гадки не має про власне позиціонування, стратегія розвитку до сих пір є синонімом плану постановок, а про власну історію згадують хіба що до ювілеїв.

Український театр про себе нічого не знає.

Все що стосується кількісних показників в театрах – тема, на яку не прийнято говорити.

Про театр навіть визнані фахівці говорять не фактами, а власними уявленнями про факти. Галузеві висновки частіше за все будуються на нерепрезентативній виборці людини, виходячи не з реальності, а з власного досвіду. А це суттєво спотворює й загальну картину.

На запрошення Освітнього мистецького фестивалю Kurbas.Technologies брав участь у круглому столі "Театр для дітей. Тенденції та згуртування", де представив декілька зібраних цифр про реалії 2019 року театру для дітей. Навіть люди, які весь час знаходяться в цій сфері, не уявляють що-де-як влаштовано в ній. Цифра у приблизно 50% прем'єрних показів року, які приходяться саме на репертуар для дитячої аудиторії, викликала непідробне здивування.

Наступний крок з оцифрування зібраної інформації та побудова базових, елементарних графіків та діаграм відкриє ще багато незвіданого про той самий театральний 2019-й рік.

Попри все – театр існує. Античні міфи починаються приблизно так само – спершу був Хаос.

Напередодні новорічних свят у соціальних мережах збільшилася кількість підсумків року театрів. Їх кількість суттєво зростає, порівняно із груднем минулого року. Непоодинокі випадки, коли представники театрів, які завершували обробку запиту "Театральної риболовлі" щодо 2019 року запитувалися, на коли готувати інформацію про 2020-й.

А це значить, що маленькими крочками, поступово, але й Театральний сегмент вийде на позицію повноправного гравця, який стане цікавий інвесторам, вийде на конкурентний рівень із іншим наявним інтертейментом.

Окремий театр – це просто театр. Він не є сегментом. Хіба що він може стати його складовою, коли такий сегмент структурується.

Поправді, ситуація з українським театром на сьогодні абсолютно дика.

 

Що підтримки від держави немає, це факт. Де, на якому етапі загубився театр на міністерському горизонті настільки, що відтепер його не відшукати крізь товщу швидкозмінюющихся міністрів.

Міністерство культури України припинилося після Євгена Нищука. Друга його міністерська каденція тривала з 14 квітня 2016 по 29 серпня 2019. Останніми робочими днями у фейсбуці публікується тезовий звіт міністра, у якому театру не приділяється жодного слова.

У складі позеленілого уряду сталися структурні зміни, після чого країна отримала нову назву поєднаного міністерства.

Міністром культури, молоді та спорту України стає телевізійний менеджер Володимир Бородянський (генеральний директор телеканалу СТБ). У міністерстві розподіляється робота за напрямками, й серед "10 друзів Бородянського", "головним театралом" називається Андрій Палатний – куратор театральної програми ГогольFest, актор, проектний менеджер Центру сучасного мистецтва "ДАХ".

Після квітневого ГогольFest STARTUP у Маріуполі виходить програмний виступ Андрія Палатного (травень 2019) з основною тезою "Яка культура, така і країна" в контексті своєї діяльності у фестивалі ГогольFest. Також йдеться про розбудову фестивалю у різних містах країни.

Власне, цією фестивальною розбудовою "головний театрал" й займається вже на держпосаді час від часу проводячи театральні зустрічі у столиці (з 27 по 29 вересня 2019 – I Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва "DniproGogolFest" у Дніпрі; з 18 по 20 жовтня 2019 – I Фестиваль сучасного мистецтва AIR GOGOLFEST у Вінниці).

Заявляється насичена фестивальна програма 2020-го року – квітень StartUp GogolFest у Маріуполі, травень – Odyssey GogolFest в Одесі, червень – Dream GogolFest у Херсоні, липень – Center GogolFest у Полтаві та Station GogolFest у Славутичі, вересень – DniPRO GogolFest у Дніпрі, жовтень – FastFest GogolFest у Фастові, жовтень – Air GogolFest у Вінниці та KOLO GogolFest планувалося провести у грудні під Києвом.

Власне, помітних театральних рухів очікувати було нізвідки, у тому числі за відсутності бодай якої виразної стратегії уряду. Замість театру маємо одне суцільне телебачення.

Безперечно. Сьогодні, наприклад, прем'єра просто неймовірной за потужністю вистави "Дім" Томи Трунової в Театрі на Лівому березі.

Але це не системна ситуація. І подібні факти тонуть в океані антикварного мотлоху, а "кращими режисерами", які ніби-то наближують український театр до Європи, визнають відвертих лайноробів.

Наш театр від кіна – безкінечно відстав.

У мене є курс театрального лекторію, де на заняттях в групах показую картинку із зображенням театрільної афіші вистави "Мауглі" й афіші фільма "Мауглі". Запитую, щоб ви обрали, на що купили б квиток?

 

Це не важливо. "Вміла готувати, та не вміла подавати" у театральному маркетингу – домінанта.

Наші театрали просто не знають, що можна якось інакше.

Умовно кажучи, є дуже круті кейси "Дикого театру", "Золотих воріт", Франківського драмтеатру. А є у 2020 році афіші вистав, які малює художник фарбами якийсь несмак. І такого трешу – хоч греблю гати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У розпал кризи відкрили найбільший театр світу

Але все це, про що ми говоримо – оцінка якості. І можлива вона тільки наступним кроком, після кількості. А кількості в цій країни наразі немає – досвід "Театральної риболовлі" – перший і єдиний.