Росія зараз є одним із найбільших ворогів цивілізованого світу — авторка роману про альтернативну історію України

‒ Імперії довго не живуть. Історично вважається, що будь-яка існує приблизно 300 років, плюс-мінус. Російська свої 300 давно вже пережила, - каже Наталія Тисовська, випускова редакторка фантастичного роману письменниці та блогерки Ірини Грабовської "Остання обитель бунтарства". Присвячений вигаданому світу, де Україна намагається здобути незалежність від Російської імперії. Вийшов у київському видавництві "КМ-Букс".

Головний герой — розробник сайтів, 23-річний киянин Данило. За сюжетом, отримує від свого зниклого дядька дарчу на маєток у селі Романівка на Київщині. Виявляє, що будинок існує у двох вимірах одночасно. Через портал потрапляє до міста науковців і винахідників Леобург у паралельному світі.

‒ Дещо схожий на нашу реальність початку XX століття до Першої світової, - розповідає Ірина Грабовська. - Це світ могутніх імперій. Деякі з них маневрені, стежать за технологіями, розвиваються швидше. Інші — старі й неповороткі, та все одно потужні. Але всі існують приблизно однаково — використовують території та ресурси, які мають із захоплених народів і земель.

Наймогутніші — Австро-Боснійська та Російська. Постійно ворогують між собою. Російська програла дві війни. Втратила багато земель, зокрема частину українських і польських територій. Збирає сили, щоб реваншувати — відбитися й повернути собі втрачене.

У моєму світі імперії постійно невдоволені, агресивні. Тому весь час воюють. Але вже починають бурлити всередині. Підкорені народи виступають проти тиранії своїх імператорів.

Яке місце у світі твору посідає Україна?

‒ Дві імперії розділяє молода держава Українське Королівство. Утворилася внаслідок того, що Австро-Боснія відокремила ці території від Росії і створила такий собі протекторат. Але українці змогли обрати свого короля. Завдяки цьому тримають нейтралітет і намагаються проводити власну політику. Це історичні землі майже в кордонах етнічного розселення українців. Але в романі самостійна Україна — поки тільки Правобережна з тимчасовою столицею у Вінниці. Лівобережжя разом із Києвом залишається під окупацією царських військ, хоча це суперечить міжнародним угодам. Росія просто відмовляється його віддавати. Чхати хотіла на все в усіх світах. Гармати не зупинити жодними угодами. Тому українці нарощують сили, щоб у разі нової війни між імперіями спробувати відновити свою територіальну цілісність. У моєму світі Лівобережжя — як наші Крим і Донбас. Українська територія, яку треба ще здобути назад.

У нейтральній зоні утворилося місто Леобург — диво на руїні. Його заснували вільні художники з усього світу, яким було важко ужитися в імперіях. Інженери, винахідники, письменники, хіміки, фізики. Усі, хто хотіли волі й займатися чимось, що було їм до душі. Не могли винести гнітючої атмосфери, що панувала в імперіях, для яких цінності — це території, велич і військова потуга. А людина для них нічого не варта.

Головний герой потрапляє в маєток родини засновників, отців-фундаторів Леобурга. У місті вирішує знайти свого дядька.

З якої ідеї почалося створення книжки?

‒ Багато хто думає, що було б цікаво прожити інше життя в інакших умовах. Наприклад, народитися в Америці. Або в інший час. Мені було цікаво, якою я була б, якби народилася в XIX столітті.

Якщо я потрапляю в якесь місто, мене захоплює передусім архітектура та історія будинків. Початково хотіла написати темну історію про шляхетську родину. Тому спочатку й народився детективний сюжет, а потім домалювала світ.

Це моя перша фантастична книжка. Тож спочатку вигаданий світ був розмитий, непрописаний. Не знала, з якого боку підійти. Досліджувала його, й вималювалася картина. Ти сідаєш, береш історію нашого світу й думаєш, як вона могла б розвиватися в альтернативному.

У якому жанрі ваш роман?

‒ Моя книга — це стімпанк з елементами альтернативної історії. Стімпанк – різновид фантастики про світи, де парові машини та інші ретротехнології не зникли, а досягли найвищого розвитку. Там, де у нас електрика, використовують парові двигуни. Автори стилізують антураж під Америку або Європу, зокрема англійський Лондон. Найхарактерніші риси — зображення нетрів і робітничих будинків з важкими умови праці, похмура атмосфера, конфлікти, пов'язані із соціальними низами. Жанр сполучається з детективами, вестернами, антиутопіями. Один із провідних мотивів — тяга до науки, її тріумф і зацикленість на ній.

Як реалізували це в контексті історії України?

‒ Мені було просто придумувати фантастичну історію на українському ґрунті. Бо наші землі мали державність багато століть. І тому в нас є історія нашої шляхти, яка була і в Речі Посполитій, і в російському дворянстві. Мені не було цікаво зображувати Лондон, бо про нього писали всі. Я переносила ознаки жанру на той історичний капітал, який ми самі маємо і який я досліджувала.

"Леобург" - це дилогія. Перший роман "Остання обитель бунтарства" написала за шість місяців. Над другим працювала чотири роки — на тлі війни на Донбасі. Перший — це легкий вступ, весела подорож до вигаданого міста, сімейний детектив. Другий глобальніший — політичний детектив. У ньому відбувається зіткнення двох імперій.

У вигаданий світ привносила тенденції нашого. Але показую, як би мені хотілося, щоб розвивалися події.

Які основні завдання ставили перед собою під час написання? Як визначаєте меседж роману?

‒ У продовженні в Леобурзі починається революція. Проводжу паралелі з нашим Майданом. Революція гідності в маленькому місті Києві здвинула світоустрій, як тектонічні плити. Мене це захоплює. У моєму творі починається революція низів проти верхів. Отці-фундатори, які керують Леобургом, починають вводити його в інше русло. Задумувався як місто бунтівників. А зараз його мешканці опинилися в тих самих умовах, як жителі імперій. Примусова праця, введення цензури, утиски з боку влади. А творчість і дух свободи не можуть існувати в якихось межах.

У дилогії мені хотілося показати геополітичну боротьбу. Росія зараз є одним із найбільших ворогів цивілізованого світу. Антиподом цінностей, які захищають у тому ж Леобурзі. Свободи слова, творчості, самовираження. Сьогодні Росія — здається, єдина країна, яка хоче відновити свою імперію. Як і століття тому, цінує розміри та військову потугу більше, ніж людину. Я хочу донести посил, що не можна міряти велич територіями, а людей військовими одиницями.

У моїй книжці герой потрапляє у фантастичну реальність. А насправді зараз у Росії — паралельний світ, і ми на них дивимося з реального. На Заході багато хто не розуміє їхньої свідомості. А там просто все населення, як у XIX столітті. Багато де каналізації нема. Але вони пишаються тим, що їх бояться.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У нас нарешті з'явилися добрі романи про війну

×