Подарував світу Мордор і фразу "Не можна просто так взяти і…" - уперше опублікували "Володаря перснів"

"Братство персня", перший роман трилогії "Володар перснів" Джона Рональда Руела Толкіна, опублікували 29 липня 1954 року.

Став одним з найвідоміших творів ХХ ст. Посідає перше місце в рейтингу "200 найкращих романів за версією BBC".

Про важливість книги, задані автором модні тенденції в літературі та українські переклади Gazeta.ua розповів письменник-фантаст і літературний критик Володимир Арєнєв.

Як ви познайомилися з "Володарем перснів"?

Гадаю, як і більшість читачів мого покоління – завдяки російському перекладу. У моєму випадку це був подарунок тата на день народження: синя "цеглина" видавництва "Северо-Запад" із "Гобітом" та "Володарем перснів" і окремий том "Сильмариліона". Я подивився анотації, збагнув, що за хронологією першим іде "Сильмариліон", і прочитав саме його. Після взявся за "Гобіта" і вже потім "Володаря перснів". Враження були неймовірні! Звісно, потім я перечитував його в українському перекладі, а окремі розділи й англійською. Це та книжка, яка лишається з тобою назавжди, таким собі затишним, важливим читанням. Інколи просто знімаю з полиці, розкриваю на будь-якій сторінці й читаю кілька абзаців чи сторінок.

Яким був шлях романів до українського читача?

Першим українською опублікували "Гобіта" 1985 року, у перекладі Олександра Мокровольского. Згодом він же працював над українською версією "Володаря перснів", але це був не переклад, а адаптований переказ. Він вийшов 2002-го, під вихід кінотрилогії Пітера Джексона. 2003 року "Фоліо" видало переклад з російської Аліни Немірової. А вже 2004-го "Володар перснів" вийшов уперше в повному офіційному перекладі – його виконала Олена Фешовець. Згодом та ж "Астролябія" перевидала роман у перекладі Катерини Онищук, відомої як письменниця Катерина Михаліцина. Зараз додруковують тільки цей останній.

Літературу фентезі писали й до Толкіна. Але сьогодні його часто називають батьком жанру. Як ви думаєте, чому?

Бо прості читачі не цікавляться історією жанру. Та, зрештою, і не зобов'язані, правда ж? А от видавцям і літературознавцям варто би більше приділяти увагу спростуванню таких міфів: адже фентезі існувало задовго до Толкіна. До речі, він сам із задоволенням читав Вільяма Морріса, лорда Дансейні, Джорджа Макдональда та інших.

Звісно, Толкін змінив наші уявлення про фентезі. Тому багатьма сприймається як батько-засновник. Але в цьому Толкін не був ні першим, ні останнім. Жанр розвивається, і так само пізніше на нього вплинули, наприклад, Роберт Джордан та Джордж Мартін. Просто існують певні усталені норми та формули, а потім приходить новий автор-реформатор і змінює моду. Хоча "просто" в цьому випадку насправді ж надзвичайно складно.

У чому, на вашу думку, феномен "Володаря перснів" як книжкової трилогії?

Якщо замислитися, це унікальна історія: видавець хотів від Толкіна продовження "Гобіта", а той затягнув майже на 20 років написання другої частини. І виявилася вона набагато об'ємнішою і серйознішою за казку для дітей.

Уперше цей роман видали в трьох томах просто тому, що поліграфічні можливості тоді не дозволяли випустити книжку такої товщини. А в результаті на багато років Толкін мимоволі задав моду на фентезійні трилогії.

Багато слів і понять з "Володаря перснів" увійшли в масову культуру. Навіть не читаючи роману, ви не можете не знати про гобітів, Мордор або фразу "Не можна просто так взяти і…". Таким колосальним впливом на читачів з фантастів можуть похвалитися хіба Джоан Роулінг і Джордж Мартін.

Чим можна пояснити таку велику кількість прихильників цієї серії книжок?

Тепер, безумовно, це книжки з "інерційним слідом": вони вже всесвітньо відомі, стали класикою. Тому зараз – особливо після екранізації Джексона – їм набагато легше знаходити нових читачів. Але насамперед це чудово написана, захоплива, прекрасна серія абсолютно різних стилістично історій: ельфійський епос "Сильмариліон", казка "Гобіт" і поліфонічний, масштабний роман "Володар перснів".

Чи змінили фільми Пітера Джексона сприйняття книг?

Мені здається, сталося кілька речей. По-перше, "Володар перснів" нарешті вийшов з кола читачів фентезі й тих, хто вважав книжку занадто довгою та нудною. Це робить будь-яка успішна екранізація. Згадаймо хоча б приклад "Гри престолів" Джорджа Мартіна, яку теж "раптом" почали читати ті, хто до того вважав фентезі книжками для дітей і підлітків. По-друге, фільми лишають у свідомості багатьох спрощену версію подій: кіношні герої часом заміщають тих, що поставали в нашій уяві до того. Але це чудовий привід перечитати книжку, чи не так?

Можливо, маєте якусь веселу або яскраву історію, пов'язану із "Володарем перснів"?

Знаєте, я б насамперед згадав, що Толкін для багатьох є прикладом автора, який виник "нізвідки". От був собі науковцем, викладав, а потім бац – і наче з нічого написав надуспішного "Гобіта". І це таке смішне й сумне викривлення дійсності, бо письменник над своїми історіями працював з молодих років. Та й досвід мав багатий. Толкін, хай і недовго, воював під час Першої світової й дивом вижив. А багато його друзів тоді загинули. Тому за "несподіваним" "Гобітом" стояли роки праці. І за "Сильмариліоном", у якому письменник створював історію всесвіту, де відбуваються події його книжок. Те саме стосується і "Володаря перснів". Толкін відшліфовував їх роками, але зрештою завершив. І якби більше зосередився на книжках-приквелах, видав би їх іще за життя. А так ми тільки зараз завдяки його сину Крістоферу маємо змогу прочитати "Дітей Гуріна" чи "Падіння Ґондоліна". Остання книга, до речі, щойно вийшла українською.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Володар перснів" вперше вийде з малюнками Толкіна

×