Вірменська письменниця 50-річна Мар'ям Петросян у рамках 26 Book Forum презентувала український переклад своєї книжки "Дім, в якому..."
Це епічна доросла казка. Сюжет розгортається в центрі для дітей з інвалідністю, в якому вони існують у повній ізоляції від навколишнього світу. У них немає імен — тільки прізвиська. Немає соціальних норм, лиш власні закони та ієрархія. Про дім ходить безліч легенд. Він є окремим персонажем, впливовим та глибоким. Це цілий Всесвіт.
Книжка стала бестселлером. Її видали італійською, угорською, англійською, французькою, польською, іспанською. Українською мовою книжка вишла у перекладі Маріанни Кіяновської у видавництві "#книголав" 2019-го. Отримала чимало міжнародних нагород. Кореспонденти Gazeta.ua були присутні на презентації книжки разом із авторкою та перекладачкою.
Не знаю, звідки це все взялось, та як усе вийшло. Писала різні історії, які потім лягли в початок, середину і кінець роману. Перша версія вийшла огидна. Жахливо написана. Це має підтримати усіх, хто намагається писати. Бо надихають прекрасні, добре виконані книги, хоч викликають невпевненість у молодих авторах. А от читаєш суцільний жах - розумієш, що можеш краще. Бавилась із ним з 17-ти років. В якийсь момент, текст постав сам собою. Мені залишалось його лише скоротити. Бо рукопис виглядав як багатотомник, зібрання радянської енциклопедії. Викидала усе, що було шкода і усе, що було не шкода. Та все ж, критики скаржились, що книжка вийшла рихлою. Та я там залишила усе, що люблю. Тому такі слова мене не печалять.
Як книжка потрапила до видавців?
У цьому замішана моя хороша товариiка. Вона працювала у домі-інтернаті. Я дала їй почитати рукопис. Її думка була авторитетною, бо лише вона могла виправити мене, якщо атмосфера не відповідала дійсності. І от через її сина, а також через друга сина, через подругу молодшого брата друга сина це все дійшло до редакції "Лайф Бук" у Москві. Я й досі не вірю, що це моя книжка. Навіть після того, як вона вийшла у двох перевиданнях та в перекладах.
Книжку писали від імені кількох героїв. Який був вам найближчим? Звідки вони до вас приходили? Які тексти, музика та фільми допомогли створити такий світ?
Не можу сказати, хто ближчий, бо усі герої книжки - я. Хоч легше всього було писати від імені "Сліпого". Бо від його імені нічого не треба було писати. Його історія розказана від третього лиця, а не від першого, як зазвичай писалось від інших героїв.Мене надихав роман Вільяма Фолкнера "Світло в серпні". Це були й люди, яких зустрічала випадково у житті. Наприклад рудий хлопець у поїзді, у якого не було рук. Він намагався їсти кавун. Чи наприклад молодший брат моєї однокласниці, сліпий від народження. Дуже радів, коли його сестра кидала йому в кімнаті м'яч, а він намагався ловити. Один із російських критиків дуже вдало розгромив мою книжку. Він підмітив, що шмат книжки ніби переписаний із Бредбері. Мені сподобалась манера письма і я її використовувала для тієї частини.
Найкраще такі моменти помічав перекладач на англійську Юрій Мачкасов. Він вловлював те, що я уже забула. Сказав мені "видно, що ми одні книжки читали в дитинстві".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Бо ми недобиті, але поки живі" - темна військова поезія
"Чи відомий вам фільм, "Той, хто біжить по лезу" ? Саме звідти я черпала атмосферу, коли перекладала українською", - запитала перекладачка Мар'яна Кіяновська.
Тобто "Чи мріють андроїди про електричних овець" Філпа Діка? Це мій улюблений автор. Мені шкода, що я не можу прочитати книжку в усіх перекладах. Вона стає багатогранною, і кожен вносить у неї щось своє. І це не завжди погано. Були такі, які казали, що це жахливо трагічна книжка, і їм було складно читати текст. Імілія Гуверчетті, італійська перекладачка написала моїм агентам, що вона дуже сміялась читаючи. Переконана, що увесь гумор, який був у книзі, вона відтворила. Але маю і підозри, що вона його відтворила й там, де його не було. Цікаво було глянути б на угорський переклад. Усі питання в листах перекладача починались із "Чи правильно я зрозумів, що..?" А далі йшов зовсім незрозумілий висновок. Отримувала одне таке питання на 50 сторінок тексту. А скільки раз він мене не запитав будучи впевнений, що усе зрозумів правильно? Тому мені здається, що десь у світі існує повністю абсурдна версія моєї книжки.
Книжка - ніби втеча від реального світу. Яка її мета та для кого ви її писали?
Я усе дитинство тільки й те робила, що втікала. І зараз мені іноді хочеться зануритись у інші світи, сховатись від реального, перепочити і з новими силами повернутись до буденності. Це дозволяє пережити побут. Було б нудно, сумно та безнадійно жити лише тут і зараз. Книжку називають підлітковою. Та, насамперед, я писала її для дорослих.
У мережі книжка викликали бурхливу віддачу. Арти, фанфіки, рольові ігри. Чи хотіли би, щоб її екранізували? Чи буде її продовження?
- Книжка живе бурхливим життям і без мене. Я перечитувала фанфіки. Деякі були справді прикольні, деякі - погані. Режисер французького театру просив у мене дозволу на театральну постановку. Погодилась. У мережі гуляє чимало фанарту - коміксів та картинок, намальованих читачами. Я не проти будь-якої візуалізації окрім екранізації. Вона нав'язує читачу певний образ героя, замикає його лише у цих рамках і не дає простору для уяви. Продовження звісно не буде. Я уже все сказала на цю тему.
В рамках 26 Book Forum "Видавництво" перезнтувало український переклад американського письменника Патріка Несса "Поклик Монстра" та " Ніж, якого не відпустиш".
2 
4880
Коментарі