"Озброєні АК і палицями із затесаними кінцями, вояки рухалися нечутно" - фіналіст "Новели по-українськи"

Публікуємо твір "Східний ліс" фіналіста конкурсу "Новели по-українськи" Романа Малиновського.

Роман Малиновський, народився 1985 року у Івано-Франківську, автор, головний редактор видавництва "Вавилонська бібліотека". В минулому співзасновник літературного альманаху "Паперова зозуля", куратор літературних проектів, стипендіат програми польського міністра культури і національної спадщини Республіки Польща Gaude Polonia у 2015 році. Актуальне місце проживання – Івано-Франківськ.

Текст новели:

Зачинивши двері, Йосип кинув ключі на підлогу, поряд з кросівками. Одяг на ньому прилип до шкіри, просяклий потом, ніби зрісся з нею. Він пройшов через кімнату і відчинив двері балкона, крізь які повіяла прохолода. Йосип оперся до стіни і поволі підігнув ноги, втомлено присідаючи.
Його квартира вивищувалась тринадцятим поверхом у бетонному блоці, що височів у Пролетарському районі1. Звідси, якщо перехилитись через перила балкона, можна було побачити Палац культури імені Горького. Вікно виходило на схід, а по обіді завертало на південь, тому сонце ввесь день нагрівало простір, будуючи всередині термальні лабіринти. Повітря ставало воднем, від якого болів кожен подих.
Але поволі ареал остигав. Протяг сіявся крізь тонкі штори, поверхню яких витинали візерунки листя і зеленої трави, що переплітались між собою. Коли подмухи вітру торкались тканини, намальоване листя рухалось.
Потому, як жар вивітрився, Йосип підвівся, щоб перевірити квитки на літак, Донецьк – Відень – Бангкок – Хошимін, та зворотні квитки, через Сінґапур, що лежали поряд. Ночуватиме він у "Континенталь-Сайґон", номер заброньовано завчасно.
Йосип ніколи не був у Хошиміні, але був у Ханої, тому не хвилювався щодо комунікації з місцевими. Проте непокоївся через все інше. Спакована валіза стояла поряд з дверима, в коридорі. Йосип написав у месенджері своїм супутникам, і від кожного отримав підтвердження: так, всі будуть вранці на летовищі.
Після цього він повечеряв, прийняв душ і попрямував до ліжка. На стіні, над узголів'ям, висів постер фільму "Апокаліпсис сьогодні": сонце здіймалось над річкою, що розтинала навпіл густий пальмовий ліс, чагарі приховували солдатів, які йшли крізь них групами, тримаючи зброю і вогнемети. Над джунглями повис рій гелікоптерів.
У будинку панувала тиша, легке тьмяне світло окреслювало контури. У квартирах поряд люди лежали в липких постелях-термітниках і поволі, але важко, дихали.
Повітря в кімнаті холоднішало. Коли фіранки погойдувались, здавалось, що ліс намальований на них глибшав, проростав всередину. Малюнок набував об'єму, захоплюючи простір, а його візерунки тягнулись вглиб тканини, випинаючись через неї гіллям. Йосип чув свіжі запахи, що точились крізь тонку бавовну, ніби через пори, чув, як шурхотіли листки, перетираючись ніжно між собою в теплому субтропічному повітрі.

Йосип підвівся з ліжка, щоб зазирнути у квиток. Так, виліт о 7-й вранці.
Він повернувся до ліжка. Ліс на тканині перед вікном вибухав звуками власного проростання, паростки роздувались, всмоктуючи вологу корінням, що множилося. В нетрях матерії дерева обплутувались зроговілою поверхнею кори, з-під якої витискали зелень. На вершечку цього макрокосму тріпотіли крилами птахи з яскравим оперенням. Царство Отця. Вони нагромадили там гнізда-кокони, гнізда-нори, що бубнявіли на корі і між листям, як нарости.
Птахи туркотіли своїми горлами, налякані безкінечними довгими зміями, що обвивалися довкола стовбурів, тріпочучи своїми роздвоєними язиками крізь стулені пащі, і добиралися до їхній гнізд, забитих яйцями і пташенятами.
Поміж набубнявілих липкою олією трав Йосип відчув звірячий запах. Листя, що сочилось густими рідинами, пропахло, обтираючи шерсть тварин, які шастали між ним неспішно, присівши на ногах, як пси в "Оксамитовому ніщо".
Кімната наповнилась вільготним присмаком болота, нерухомого масиву рідин, що збирається між манґрових лісів. Йосип відчув вологу субекваторіального повітря, що змішувалась з вологою його тіла, теж гарячого і субекваторіального.
Він заплющив очі, але йому здалося, що внутрішні стінки його повік обросли розлогим темним лопушшям. Ліс, в якому тріпотіли крилами налякані птахи, пнувся до цієї кімнати крізь двері балкона і з-під фіранок, розростався в паркеті та розпускався попід стелею гіллям.

 

Йосип виліз з-під простирадла і пішов до балкона, щоб зачинити двері і згорнути фіранку, що розтягувалась на легких подмухах. Він протягнув руку між нагромадженими складками тканини і відштовхнув їх вбік, щоб досягнути ручки дверей. У відповідь його вдарило гілля, рука занурилася поміж трави, а кінчики пальців торкнулися чогось шорсткого, грубого, зроговілого і потрісканого. Він відчув вологе торкання гілок з прохолодною молодою корою, тонкою, як епідерміс.
Йосип потягнув руку, але не зміг дістати до дверей, які зникли глибоко поміж складками штор, поміж деревами, у гіллі. Він нахилився, навіть зробив крок, один, другий, всередину балкона, і відчув, як нога торкнулась вологого, масного ґрунту, з-під якого сочилася вода. Йосип оглянувся - і не побачив свого ліжка, кімнати, постера "Апокаліпсису сьогодні". Довкола дерева здіймались високо вгору. Він крутився довкола себе, а тоді завмер та оглянувся, прислухаючись.

В темряві поміж деревами рухалося щось живе. Йосип відступив назад і побачив між листя спалахи полум'я, якими пирхав вогнемет. Від його основи тягнулася довга гума, що сполучала факел з балонами. Рідкий напалм клекотів всередині, ніби протуберанець. Маленький чоловік переступав через дерева, вкриті термальною пеленою. А за ним йшли решта, повільно, але впевнено.
Вони оточили його, вимазані зеленим, висохлі від голоду, з зеленими очима, що допомагали ховатися в лишайниках, з пов'язками довкола голів, в тактичних жилетах "чіком". Солдати.
Йосип присів, загородивши своє тіло широким лопушшям, ховаючись. Визираючи між листям, він пробував порахувати солдатів: один, два, три, чотири і так, доки порахував всіх. Вояки неспішно крокували до місця його сховку. Озброєні АК і легкими палицями із затесаними кінцями, вони рухалися нечутно. Гладкі палиці були витерті долонями, які їх стискали, так само, як руків'я автоматів. В одного з них за спиною висів вогнемет – потертий балон і факел, між якими розтягнувся гумовий патрубок. Кінцівка факела пломеніла вогнем, і кожної миті він міг спалахнути залпом. Йосип відчув запах вигорілого бензину. Може, це пах напалм, а може, слова, якими вони перемовлялися між собою. Солдати підкрадалися обережно, щоб не сполохати здобич передчасно. Йосип розумів, що полювали саме на нього. Десь далі, у глибині лісу, вони наготували для нього клітку, зроблену з патериць і мотузок, занурену по вінця у каламутну воду, порожню, з розчахнутою навстіж брамою.

Лопушшя не могло довго слугувати йому захистом. Він розвернувся і побіг. Гілки, що могли бути отруйними, чіплялися і заважали, ноги грузли у вологому ґрунті, що в'язнув і тужавів. Переслідувачі бігли позаду, перестрибуючи через повалені та зогнилі стовбури, і збуджено дихали.
Листя і трава огортали швидкими прохолодними доторками. Розгортаючи руками перед собою ліани, Йосип сподівався відчути на дотик легку бавовну фіранки в своїй квартирі, щоб в один-два кроки знову опинитись в безпечному місці, далеко від цього лісу і вояків, що гналися за ним. Але тканина-портал зникла назовсім. Натомість ліс порідшав, і перед ним розгорнулося десятиметрове провалля, яким текла річка. Йосип стрибнув в неї, відчуваючи, як позаду крізь зубатий оскал на почорнілих обличчях збуджено пирскала слина. Він чув бензиновий спалах вогнемета, що з'явився між зведених войовниче патериць, втягнув у себе повітря, просякле бензиновими випарами, заплющив очі і пірнув у Сайґон.
Не відчувши дна, Йосип виринув на поверхню, підхоплений течією. Він перевернувся на спину, його голова залишалась над водою, такою темною, як земля. Манґрові дерева похилились над плесом, скрапуючи вологою з набубнявілого листя. Хвилі несли Йосипа на схід, інколи обганяючи. Поміж ніг, здіймаючи підводний вихор, пропливали риби, довгі і лискучі – раз, другий. Колючі плавники лоскотали його оголені стопи. Йосип відчував, як у воді натягується луска, напинаються перетинки, роздуваються зябра і пульсують холодні серця. Він почув, як під каламутною поверхнею вигинаються тіла рептилій, що, погойдуючи хвостами, розтуляли щелепи. Саме цієї, останньої, миті Йосип пригадав, що річка Сайґон кишить м'ясоїдними рибами.

Твір ще одного фіналіста можна прочитати за посиланням.

×