"Костюм ведмедя може бути до ста кілограм" - Сухолиткий-Собчук зняв фільм "Красна Маланка"

"Свій фільм румунською знаю на пам'ять", - каже київський режисер чернівецького походження Дмитро Сухолиткий-Собчук. Він закінчив роботу над 90-хвилинною документальною стрічкою "Красна Маланка".

Події фільму відбуваються навколо обряду водіння Маланки у ніч з 13-го на 14-те січня у румунському селі Чернівецької області.

"З приходом радянської влади на Буковину селу дали назву Красноїльськ, але його мешканці називають його по-румунськи - Красна. У селі близько 10 тисяч населення. Українців дуже мало. Фільм на 80 відсотків вийшов румунськомовний. Завжди позиціював себе у Красні як гість. Коли приходив до когось додому, просив, щоб говорили тією мовою, якою думають. Сам робив зусилля, щоб їх зрозуміти. Або просив допомоги перекладача. Робив усе, щоб не втратити енергію у словах, емоціях, щоб герої не думали про те, яким словом описати думку, а могли віддатися емоціям. Для мене досвід людей з села Красна - приклад того, як не втратити свою народну культуру".

Фільм складається з п'яти новел про учасників Маланки різних років. "Наприклад, записали розповідь від Самуїла Мітріка, який ще до війни був комендантом Маланки, тобто організовував її. За кілька тижнів до нового року помер герой однієї з новел Антон Плєшка. Мав 75 років. Понад 40 років пропрацював чабаном. Антон грав на трембіті на пасовищі, похоронах і Маланці. Він був комендантом 1960-го, як тільки повернувся з армії. Казав, що з того часу нічого не змінилося, хіба кількість учасників Маланки. Бути комендантом - це для хлопця пройти ініціацію в дорослі чоловіки. Бо комендант через рік-два вже може одружуватися. А одружений вже не може робити Маланку".

Режисер вперше побачив краснівську Маланку, коли поїхав туди гостювати до свого кума. У Красні щороку водять аж п'ять Маланок - по одній від найбільших кутів села. У ніч ідуть тільки старші.

"Маланка у Красні поєднала у собі три культури, - розповідає Дмитро. - Саме слово "Маланка" прийшло з української традиції. У румун такого свята немає - там водять не жінку Маланку, а Циган водить Ведмедя. Одягають вивернуту овечу чи справжню ведмежу шкіру. У Красні ведмідь солом'яний, що не відповідає ні румунській, ні українській традиціям. Коли досліджував історію села, виявилося, що до кінця ХІХ століття там жили німці. А у Німеччині є свято урожаю в місті Вурмлінген, яке теж проходить у січні. Тоді водять такого ж солом'яного ведмедя вулицями, а потім солому спалюють, щоб наступного року був урожай. Костюм ведмедя може бути до ста кілограм. Один з героїв фільму за ніч втратив 7 кілограм, поки його носив. При тому він був перед цим травмований, у плечі носив металевий штир. Для краснян - це як борг природі, який маєш повернути. Природа тобі увесь рік щось давала, віддай і ти їй. Маєш здоров'я чи силу - віддай шматок".

Крім Ведмедя в обряді беруть участь Дід і Баба, Король і Королева, Коники, Циган. Одна ватага маланкарів може налічувати 200-300 учасників. В кожній хаті господарі дарують гроші - найчастіше по 300 гривень.

"Спочатку знімали фактично за власні кошти, - продовжує режисер. - Хтось допомагав транспортом, хтось камерами. Титри, де дякуємо людям, що нам допомогли, зайняли у кінці 4,5 хвилин. Пізніше ми виграли державне фінансування. Держава вклала 400 тис".

Стрічку планують пустити у прокат у кінотеатрах і кіноклубах наприкінці року. До цього часу "Красна Маланка" братиме участь у світових кінофестивалях.