Українська письменниця Ірена Карпа на Черкаському книжковому фестивалі "Перехрестя культур" вперше презентувала роман "Добрі новини із Аральського моря". У ньому описала реальні історії життя 4 українок у Франції.

Фото: Gazeta.ua

"Книга немає жодного відношення до Аральського моря. Так назвала випадково. Якось сиділа і по радіо почула: "Гарні новини з Аральського моря. Учені виявили, що нарешті відновилося життя". Для мене це було якимось вау, бо ми уже перегодовані поганими подіями. А назва - це метафора того, що нам ще можна чекати чогось хорошого. Ніколи не пізно починати з початку", - розповідає Карпа.

До написання книги письменницю надихнув її переїзд до Парижу.

"Це історія жінок із різних соціальних шарів, які у силу певних обставин опиняються у Франції. У книзі не видумані описи, там багато правди. Наприклад, хто фінансував "Фемен", чим обертається золота міря багатьох дівчат жити в багатстві, чи можна знайти у світі справедливість і спокій. Коли писала, ходила до психолога, бо кілька разів хотіла все покинути. Вона тоді мені казала: "Та скільки ж можна, допиши її уже і забудь". Такий товчок допомагає. Крім того, у романі розповідаю про кількох психів, а психолог допомагала правильно трактувати їхню поведінку, консультувала мене. Тому, щоб не запити, не підсісти на антидересанти і не викинутися із вікна, усім раджу відвідувати психолога", - додає Карпа.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Не дивуйтеся, якщо вам напише герой книги" - Макс Кідрук показав новий роман

Також Ірена Карпа згадала на презентації життя у своєму рідному місті Черкаси. Порівняла українців та французів.

"Кожне літо проводила у Черкасах, інші місяці у Яремчі, де працював тато. Смішно, бо коли приїздили сюди, усі називали западенцями, а на західній Україні - москалями. У Південно-західному районі Черкас прошли мої 90-ті: джинси-варьонки, фіолетові лосіни, касети, на які записували пісні в кіосках. Після Яремчі Черкаси здавалися мені мегаполісом, де ніхто нікого не знає. Поживши у Парижі, бачу чітку різницю між націями. Наші жінки живуть заради дітей, забуваючи про себе. Я, наприклад, не пам'ятаю коли моя мама ходила на масаж. Хотілося б додати любові до себе як у французів. Попри те, знаю історію, коли у рибальському містечку Франції, якийсь п'яний чоловік ломився у будинок жінки із дітьми, кричав уб'ю. Ніхто із місцевих їм не допоміг. То увіть, якби таке сталося в українському селі".

×