Данський митець Бек-Нільсен Клаус мріє об'єднати усіх на Землі, щоб не відрізняти за національними, статевими чи релігійними ознаками. Часом він відчуває себе жінкою, тому виступає на сцені у білій сукні. Пропагував демократію та мир у Афганістані та Іраку. У 2001-ому його оголосили померлим. У 2010 році організував власний похорон. Деякий час жив без документів. Називає себе постлюдиною. 6-8 вересня Нільсен відвідав Україну, читаючи вірші на поетичному фестивалі Meridian Czernowitz.
- Чому пишете так багато протестних та антикапіталістичних віршів?
- Я намагаюся знайти зв'язок між окремими людьми без участі політики. Як можна писати історію без розподілу індивідів на певні групи. Сьогодні кожен може мати лептоп або пити колу, увімкнути свій комп'ютер і дивитися все, що завгодно. Але не має сили все змінити, лише дивитися. Такий парадокс. Ще 50 років тому все було інакше. Раніше фізично не можливо було знати, що відбувається по всьому світі. Ну то й що, що зараз можна дізнатися все що завгодно, але ніяк на це не вплинеш. Більшість людей пасивні. Вони просто їдять це, купують новий iPhone і опікуються своїм Facebook. Хоча насправді це соцмережі їх контролюють. Своєю музикою, поезією, перфомансами намагаюся знайти нові форми спілкування і дії.
- Навіщо Ви їздили в гарячі точки?
- Зробив кілька документальних фільмів про Афганістан та Ірак. Був там під час війни. Це страшно, бо можеш померти будь-якої хвилини. Тому усвідомлюєш, що твоє життя тут і зараз, поки живеш треба щось змінювати і вже. Іншого шансу може не бути. Не вірю, що для будь-яких змін та акцій необхідний лідер. Десять років тому заснував компанію, яка намагалася змінити світ мистецтвом та акціями. Ми їздили світом із протестами. Одного разу як європейці принесли мешканцям Іраку коробку з написом "демократія". Але вона пуста, тобто місцеві мусять її наповнити. У Кабулі ходив із білим прапором, в якому вирізане коло. Це був стяг "глобальної дружби".
- Які враження від подій в Іраку?
- Уперше там був із партнером компанії в 2004-ому. Ніхто в країні не розумів, що відбувається. Лише солдати знали, що коїться, але вони були налякані. Це були переважно юнаки. Ми подорожували без зброї будь-де. Звісно, могли загинути. Іракці не розуміли, хто ми такі, тому не асоціювали нас із американці. Вони ще тоді не знали, як ті виглядають. Американці переважно у танках сиділи. Ніхто не знав, хто на чиїй стороні. Вже в 2009-ому там багато чого змінилося. Раніше християни, мусульмани, суніти і шиїти, різні політичні партії якось розумілися, але за кілька років вони безжально вбивали один одного. Релігія це добре тоді, коли ти просто собі віриш у будь-що, в Бога чи в сукню. Але не тоді коли убиваєш когось за те, що він у це не вірить. Якщо релігія перетворюється на фундаменталізм, то це найгірше. Тільки зараз розумію, що ми таки дещо пропустили. Взагалі не торкнулися питання жінок. Після 2010-го став тим, хто може бути ким завгодно і ніким одночасно. Тому вирішив часом бути фемінним. Не тому, що я гомосексуаліст. Якось мешкав кілька місяців у Парижі, де мене постійно плутали з жінкою. Почав вивчати фемінні риси, багато яких притаманні всім, не лише жінкам. Я часто виступаю в білій сукні. В одному перфомансі протягом 2 годин розповідаю про визначних жінок в історії, Клеопатру, Офелію, королеву Єлизавету І.
- Маскулінність - це погано?
- Маскулінні риси - це стабільність і стійкість, мовляв я такий один, як є. А фемінні - я є, але я можу змінюватися. Це дає можливість ставати іншими. Чоловік, наче скеля, що промовляє, я тут, я Путін, я стоятиму тут, поки не помру. А жіноча історія, схожа на танець. Щось стається інакше, ти слідуєш за цим. Це гнучкість. Сама по собі маскулінність не є поганою. Але світова історія сотні років творилася маскулінним шляхом. Вона домінує. Думаю, фемінність навіть потрібніша. У майбутньому саме такі риси будуть значно кориснішими. Це не стосується чоловіків чи жінок, а фемінності, що може належати обом статям. На вулицях Києва зустрічав саме таких чоловіків, для яких важливо бути маскулінним. А жінки поруч виконують свою роль. На них багато косметики, лише для того, щоб їх оцінили чоловіки. Було б краще, якби вони шукали себе в житті. Інакше - це тваринний шлях.
- Якось себе ідентифікуєте?
- Я просто Нільсен, без прізвища. Не зрозуміло, чи це жіноче, чи чоловіче ім'я. Коли визначаєшся, хто ти, то утворюєш або долучаєшся до якоїсь групи. Вважаю себе громадянином світу. Є ще групи невизначених. Тобто всі гуртуються на основі якихось відмінностей від інших. Якщо я з Данії, то мушу ототожнювати себе з данцями. Це не правильно, адже люди мають бути одним великим тілом. Я хочу всіх об'єднати. Я інтернаціоналіст і не хочу, щоби мене сприймали частиною Данії.
- Чи можливо об'єднати?
- Певний час, живучи у Парижі, переодягався у жінку. Але навіть, коли я жінка, то люблю дивитися футбол зі своїм сином. Не вболіваю за збірну Данії, бо я до неї належу. Вболіваю за тих, хто добре грає. Мені не подобаються розмови, якщо ти народився у якійсь країні, то ця земля тільки для тебе, маєш більше прав, а всі інші хай забираються звідси. Скрізь у світі до ромів упереджено ставляться. Якби інопланетяни читали наші інтернет-сайти чи газети, то вирішили б, що роми найнебезпечніші на Землі. Це жахливою. Якщо ти народився у сім'ї ромів, що тоді робити?
9 
4880
Коментарі
6