"Любові стане на всіх" - запевняє Сергій Жадан. Так називається новий фільм за його "Месопотамією". А от квитків на всіх не стане – 4 березня у Києві організаторам довелося влаштовувати два додаткових сеанси. Аудиторію Жадана все рідше можуть вмістити приміщення, площею менші спортзалу. Напевно, це крок убік стадіонів. Але плюс арт-простору Mezzanine – тут кіно можна дивитися одразу з барної стійки. Або вашим сусідом може виявитися вгодований чорно-білий кіт. Дехто з глядачів навіть обурювався, що квиток у кота не перевіряли. Але любові таки стало на всіх, і залишилося ще на кілька міст, де незабаром покажуть стрічку.

Цього разу харківський режисер Михайло Лук'яненко екранізував епізод "Месопотамії" "Ромео". Це не перша його робота за Жаданом. Вже був "Депешмод", а також документальний фільм "Гот догс" про творчість Жадана і гурту "Собаки в космосі". Їхня пісня "Листопад" і стала саундтреком до нового фільму Лук'яненка. Хоча дія картини відбувається наприкінці травня. Стрічка знята у приглушених тонах, інколи стає майже чорно-білою. Але в ролі білого тут інколи заливає балкони божевільне травневе світло.

У картини Лук'яненка є схожа проблема, що й у "Поводирі" Олеся Саніна – там занадто мало Сергія Жадана в кадрі. Цього разу ми бачимо його у образі майора міліції, що веде перестрілку з колишнім військовим у тривалому запої. Роль Жадана містить одне слово – на питання порушника "Хто там?" він відповідає: "Санстанція!". Після чого починається стрілянина. Але це ще не нова поліція. Можливо, блакитна міліцейська форма більше пасує Жаданові до очей. Але скоріше через те, що дія фільму відбувається у пострадянському місті у пострадянський час. Ми не знаємо точно – 1990-ті це, 2000-ні, чи нинішні дні. Головна героїня носить галстук – що фейсбук-критики вже відкоментували як "привіт з дев'яностих".

 

Любові стане на всіх, окрім головного героя. Юний Ромео приїздить до іншого міста. Житиме у Даші, випадкової знайомої і колеги його матері-юриста. Хлопець одразу закохується у цю старшу за нього красиву жінку із втомленими очима. Втомленими чи то від захоплення алкоголем, чи як відбиток роботи із клієнтами "у яких завжди проблеми, ну як можна працювати із людьми, у яких завжди проблеми? Та їх лікувати треба". Найцікавіше тут – спостерігати за його планами зваблення. І як у них поєднується залізобетонна чоловіча самовпевненість із юнацьким максималізмом. Та найбільше, що йому вдається на ділі – запитати, чи можна її поцілувати – і дістати відкоша. "Заведи собі рибок – їх і цілуй". Зрештою, рибки на екрані таки з'явилися - у епізоді, де Ромео думає: "Від цієї музики хотілося померти. Цим я і зайнявся". І "вже до вечора алкоголь стояв у моїй крові, як вода у повінь, готова будь-якої миті залити порожні вулиці беззахисного міста".

 

"У фільмі найбільше сподобався текст, що читали, - ділиться враженнями глядачка Надія Давиденко. - Взагалі, я сказала б, що фільм непоганий, режисер молодець, вижав максимум з оповідання. І старанно знятий, і актори чудові, добре грають. Але це той випадок, коли книга – дійсно краще".

В цьому є проблема. Не так фільму, як сучасного українського кіно і всього контексту. Що дозволяє собі література, не завжди можна утнути у фільмі. Наприклад, мова, якою говорять і думають герої – вона, здебільшого, вишукана і поетична. Натомість ми бачимо це місто і цей "бувалий" під'їзд, сходи, облиті шампанським і ще бозна чим – і розуміємо, що у цьому місті та у цьому під'їзді люди так не говорять. Що вони скоріш за все взагалі не говорять українською, ще й Такою українською. Як вирішити цю художню задачу акторам чи режисерові? Цього ще ніхто не придумав. Тому героїв Жадана вирішили не перетворювати на персонажів Подерв'янського і говорять вони так, як у книжці. Але не як у житті.

 

Винятком тут стає хіба епізод весілля, де чуємо і "Свадебные цветы" Ірини Алегрової, і "Одну калину за вікном" Софії Ротару. От тоді віриш. Але так, це проблема не конкретного фільму, а радше культури, у якій не ясно, якою мовою знімати кіно.

 

"Сцену із Жаданом зняли буквально за тижні два до прем'єри. Спонтанно, - розповідає продюсер фільму Анаід Агаджанова. - Телефоную Міші з якогось питання. А він: "Я зараз не можу говорити, Жадана треба знімати". Стоп, ми що, знову щось знімаємо? Він каже, ні, я просто придумав ще одну сцену".
Найперший показ пройшов 14 лютого у Харкові. Невдовзі картину побачать ще кілька міст.
"Завтра - Вінниця, а за кілька тижнів будуть ще Чернівці, Івано-Франківськ, Тернопіль. Ми будемо робити повторні покази. У Києві через місяць, у Львові і Харкові. На фестивалях "Ї" у Тернополі і на "Разом фесті" - це те, що вже більш-менш домовлено. На Форумі видавців буде. Також до форуму вийде нова поетична книжка Жадана "Тамплієри", прозова – пізніше.

Є ідея поступово екранізувати "Месопотамію". Плюс екранізацію по Сергію ще робить Ярослав Лодигін – за романом "Ворошиловград". Зараз тільки гроші шукають. "Любові стане на всіх" - малобюджетне. Думаю, кілька тисяч доларів, не більше. Михайло професійно займається зйомками багато років, апаратура вся своя. Головний герой – він же і в "Депешмоді" знімався – це його син. У режисера двоє старших синів, обидва актори. І знімати по Жадану Лук'яненко став через них. Вони ставили уривок у себе на іспиті. Міша прийшов просто познімати іспит, а потім каже "Блін, воно таке круте, давайте знімемо фільм". Вони так "Депешмод" зняли, а потім і цей".

 

Загалом, фільм виглядає професійнішим за студентські роботи, але порівняно до професійного кіно - місцями любительським. Проте існує дещо важливе, що він дає глядачу. Це крок, який скорочує прірву між українською сучасною літературою, музикою і кіно. За здорового стану культури мають працювати разом, підігравати одне одному і взаємодоповнювати. Також - що рідко бачимо в кінотеатрах - це історія про наш час, наших людей і наші міста, наші балкони і наші під'їзди. І про любов, якої мусить вистачити на всіх. Інакше нічого не вийде.

×