Знайшли актора, який може красномовно мовчати

Олександр Прищепа у фільмі ”Три місяці до зими” грає дисидента. Напередодні річниці більшовицького перевороту 5 листопада 1968-го заходить у під’їзд будинку №27 на київському Хрещатику. Хоче облитися бензином із трилітрової банки й підпалити себе — Автор: FACEBOOK.COM/@FILM.DISSIDENS

— Мій герой — колишній воїн Української повстанської армії, — розповідає виконавець головної ролі в фільмі "Три місяці до зими" 47-річний Олександр Прищепа. — У концтаборах і на засланні провів 15 років. Після звільнення намагається знайти себе, влаштуватися. Роботу не дають, а сім'ю треба годувати — має двоє дітей. Шукає однодумців, можливість бути корисним для України. Долучається до підпілля і намагається поширювати заборонену літературу. Але за ним стежать. Наважується на самоспалення.

Прототипом головного героя картини став Василь Макух. 5 листопада 1968-го біля будинку №27 на столичному Хрещатику облив себе бензином і підпалив. Протестував проти русифікації України, введення радянських військ в Чехословаччину.

Знімати історичну драму "Три місяці до зими" почнуть наступного року.

— Знайшли актора, який може красномовно мовчати, — каже креативний продюсер стрічки Андрій Алферов, 42 роки. — Виразу обличчя й погляду досить, щоб зрозуміти, яка тяжка в нього доля. Нашому герою 40 років, а досвіду — на 100.

У нас мало кіно про ті роки життя в УРСР, а це була теж Україна.

Ці сторінки історії треба заповнити. Показати, чим жив громадянин, у чому було інакодумство. Наше завдання — розкрити людський характер і показати зріз українського суспільства.

1968-й став переломним. Це кінець "відлиги". Крах останніх надій, пов'язаних із "Празькою весною" в Чехословаччині. Тоді молодь не просто заявила про себе, а довела самостійність і спроможність. Вирує епоха рок-н-ролу, де гітара важливіша за автомат Калашникова. Англієць Джон Леннон пише пісню "Революція", в якій говорить, що немає жодного сенсу у збройних переворотах. Вони повторюватимуться, доки не зміниться людська свідомість.

Наш герой належить до другого кола дисидентів. Звичайний радянський службовець, але водночас — нелегал. Це історія про людину, яка не знайшла себе в новому часі. Його найкращі сповнені надій роки припали на 1940-ві. Пройшов загартування не лише в УПА, а й у львівській "Просвіті". Вся його душа — там. А нові часи — не зрозумілі. Тодішні бітломани для нього така ж ворожа категорія, як СРСР зі своєю безідейністю та бездуховністю.