Жанну Закрасняну звільняли з опери з Анатолієм Солов"яненком

 

"Моя кар"єра співачки почалася на картопляному полі, — сміється Жанна Закрасняна, 37 років, співачка Національної опери України. — Я навчалася в Білорусі, в Мозирському музичному училищі, й ми поїхали в колгосп. Я співала оперні арії, а хлопці збирали за мене картоплю".

Із Жанною Закрасняною зустрічаємося у столичному кафе "Артистичне" неподалік станції метро Університет.

— Я народилася в Росії, в Мурманській області, — розповідає Жанна. — За Полярним колом. Мій батько Микола був офіцером. У школу пішла в Монголії, ми тоді жили в пустелі Гобі. Тож української не знала. Вивчила, коли родина переїхала до Новограда-Волинського на Житомирщині.

Після двох курсів музучилища, 1991 року Жанна приїхала до Київської консерваторії на прослуховування.

— Заходжу. Жара, всі стомлені. Співак Володимир Тимохін каже тоненько: "Здрастуйте. Що ви хочете?" — "Прийшла дізнатися, чи є в мене голос". Тимохін: "То є у вас голос чи ні?". Я почала співати. А він каже:" Ну ви подивіться. Усі ходять і кажуть, що в них голос є. А ця прийшла — і співає. Все у вас, дєточка, є".

Після закінчення консерваторії Жанну запросили до Київського оперного театру. Співала Татьяну в "Євгенії Онєгіні", Єлизавету в "Доні Карлосі", Ельвіру в "Дон Жуані". Але 1999-го контракт із співачкою розірвали.

— Мене одночасно з Анатолієм Солов"яненком звільнили. Солов"яненко невдовзі помер, йому й шістдесяти не було. Анатолія Солов"яненка викликали в дирекцію Національної опери, й після тієї бесіди він написав заяву про звільнення. Удова співака Світлана каже, що звільнення було вимушеним і болісним для співака.

Гнатюк казав, що у мене драматичне сопрано із сильними верхами

Наприкінці року Закрасняна вступила до Академії молодого співака при Маріїнському театрі у Петербурзі.

— Починати треба було з нуля, — згадує. — Там навчалися 17-річні, я ж усе-таки чотири роки працювала солісткою в оперному театрі.

Щоб навчатися в академії, працювала прибиральницею в ювелірному магазині в Петербурзі. Жила в подруги за містом.

— Мені в магазині треба було варити обіди на 15 людей, — веде далі співачка. — Мій борщ особливо подобався хлопцям-охоронцям. О п"ятій ранку треба було чистити сніг перед магазином. Потім бігла на Сінний базар по продукти. Після того по каналу Грибоєдова у Маріїнку — на майстер-класи. Тоді знову в магазин — прибирати. Було важко. Зате схудла.

Додає, що в Маріїнці її підтримав співак Володимир Гришко. Він саме репетирував у Петербурзі "Травіату".

2003 року Закрасняна приїхала до Києва і знову пішла на прослуховування в Нацоперу. Але роботи їй не запропонували. Жанна вернулася до мами у Новоград-Волинський.

— Рік просиділа вдома, а потім сіла в автобус і приїхала до Києва, — допиває каву, відсовує філіжанку й нервово сплітає пальці. — Зустріла тут однокурсника, він улаштував мене методистом у Національний авіаційний університет. Рік відпрацювала, і замдекана запропонував мені писати дисертацію на тему міжнародного бізнесу. Уявляєте, я почала її писати. Та все ж знайомий пішов замовити словечко за мене перед Дмитром Гнатюком (головним режисером Нацопери. — "ГПУ"). Виявилося, він мене пам"ятає. Хвалив мій голос. Казав, що у мене драматичне сопрано із сильними верхами.

Із 15 червня в Нацопері Жанна Закрасняна співає Омелію в опері Джакомо Пуччині "Турандот".

×