"Хто в Маланку ходитиме Чортом, не буду вінчати і сповідати", — сказав новий священик. Так у селі Красна щезли чорти" — це одна з історій документального фільму "Красна Маланка". Над ним завершив роботу 29-річний київський режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук. 90-хвилинну стрічку знімав у селищі Красноїльську Сторожинецького району Чернівецької області неподалік кордону з Румунією. Місцеві називають село Красна. Картина з п'яти новел розповідає про обряд Маланки 13 січня.

Як водять Маланку у Красні?

— Дійство триває цілу ніч, — розповідає режисер. — Участь беруть тільки дорослі чоловіки. Якщо одружений, можеш у Маланку йти тільки в масці. Тому ходять зазвичай хлопці від 16 років і старше. Переодягаються у класичних персонажів — Діда й Бабу, Короля й Королеву, Коників, Цигана, який водить Ведмедя. Ними керує Комендант. Персонажів небагато, але учасників — від 200 до 300. Спочатку їх може вийти сто. Учасники можуть залишатися на "попазі" — місці перепочинку маланкарів. Там накриті столи з випивкою, голубцями, варяться 40-літрові казани з бульйоном і чаєм. Постійно підходять нові учасники. Незмінні тільки Комендант і музиканти. По Красні ходять п'ять Маланок — по одній від найбільших кутів села. На ранок усі збираються на центральну дорогу. Тут кожен кут намагається показати якомога яскравішу й гучнішу Маланку. Щоб цілу ніч проспівати і проходити у важких костюмах, треба мати "вагон здоров'я і ще маленьку тєлєжку", як тут кажуть. Дійти до кінця — це справа гонору. Вдома валяться з ніг, відсипаються і ввечері йдуть на дискотеку. Через тиждень-два знову збираються і за намаланковані гроші влаштовують застілля для всіх учасників і господарів.

Що роблять учасники дійства?

— Увесь виступ триває 5-6 хвилин. Спершу у двір до господаря заходить Комендант і питає: "Приймаєте Маланку?". За ним підтягуються інші, співають віншувальні пісні. Останніми з'являються Циган з Ведмедем. Циган б'є дерев'яною булавою по землі, й Ведмідь починає перед ним танцювати. У Красні Ведмідь солом'яний. Його костюм може важити до 100 кілограмів, якщо чоловік має здоров'я. Один із героїв мого фільму за ніч втратив 7 кілограмів, доки ходив Ведмедем. При тому він був перед цим травмований, у плечі носив металевий штир. Для місцевих — це як борг природі, що тобі весь рік щось давала. Маєш здоров'я чи силу — віддай шматок.

Як дякують маланкарям господарі?

— Дають гроші — переважно по 300 гривень. Збирають доволі пристойну суму, може й на автомобіль вистачити. Але тратять все до копійки на святкування після Маланки. Звісно, господарі наливають, але весь алкоголь маланкарі витанцьовують і виспівують. Деякі ходять по пояс голі в одних жилетках. Алкоголь потрібен хоча б для того, щоб не застудитися.

Якщо в господаря хтось нещодавно помер, маланкарі не танцюють.

Хто став персонажами фільму?

— Героєм однієї новели є Антон Плєшка. Він був Комендантом 1960 року, як тільки повернувся з армії. Казав, що відтоді небагато змінилося. На жаль, чоловік помер за кілька тижнів до Нового року. Йому було 75. Прекрасна людина. Він понад 40 років пропрацював чабаном. Пас худобу з кінця весни до середини осені. Раз записували там з ним інтерв'ю. Після цього Антон підходить до мене й говорить: "Давно вже тобі сказати хочу, щоб кіно про нашу Маланку Європа побачила. Можеш так зробити?"

Вам пропонували взяти участь у Маланці?

— Так. І дуже хочу долучитися до цього не як режисер. Пропонували бути Ведмедем. Але мені більше подобається Циган — той, хто підкорює дику природу.

×