Документальний фільм "Ваш Василь" про поета Василя Стуса зняла 35-річна Світлана Рудюк. У назві — фраза, якою він підписував листи з ув'язнення.

У стрічці про нього згадують старша сестра 85-річна Марія та син Дмитро, 53 роки. А також однодумці й товариші, зокрема філолог 71-річний Василь Овсієнко, журналістка Маргарита Довгань, 90 років. Звучать уривки з віршів, щоденників, листів, виступів і допитів.

— Використовували пряму мову, ніби поет розповідає свою історію, — каже Світлана Рудюк. — ­Фрагменти озвучив актор столичного театру Франка Ярослав Гуревич. Такий підхід — спроба сучасної кіномови. Щоб глядач сприймав Стуса як свого ровесника, з яким можна випити кави й поспілкуватися.

Стрічка охоплює останні 20 років життя поета. Від 4 вересня 1965-го, коли під час прем'єри стрічки "Тіні забутих предків" у столичному кінотеатрі "Україна" він публічно виступив проти масових арештів української інтелігенції, його звільнили з аспірантури Інституту літератури до ночі на 4 вересня 1985-го. Тоді Стус загинув у колонії для політичних в'язнів у Пермській області Росії.

Ключовою була робота з архівами. Вивчили всі шість томів кримінальної справи Стуса. Прочитала його листи до близьких. Поет майже все описував у щоденниках, намагався якомога більше інформації залишити про себе.

Співпрацювали з львівським репером Степаном Бурбаном. Головною музичною темою стала його пісня на вірш Стуса "Ще й до жнив не дожив".

Для мене Стус — борець. Мав свої переживання, злами, сумніви. Усвідомлював себе частиною української культури. Мріяв займатися літературою, а не політикою. Бути поетом, а не дисидентом. Та радянський режим підштовхнув його до точки неповернення.

На відміну від багатьох своїх сучасників, розумів, що з тоталітарною системою нема про що домовлятися. Не зламався. Врешті репресивна машина обрала його як показового мученика.

Стус жив так, щоб не було за це соромно. Мав позицію і відстоював її. Його постать має показувати нам, що потрібно мати свої цінності, внутрішній стрижень. Розуміти, що бути українцем — це не просто одягти вишиванку, а щось робити на захист цих цінностей.

×