— Я задумав цей творчий вечір не тільки для того, щоб нагадати, що я залишаюся письменником, — каже голова Національної спілки письменників, нардеп Володимир Яворівський, 65 років. — А й щоб не допустити на цю сцену жодного фальшу, офіціозу й представника влади.

У Концертному залі на півтисячі осіб столичного Українського дому всім місця не вистачило — глядачі стояли у проходах. На сцені — лише рояль.

Яворівський зауважує: запросив тільки тих людей, з якими перетнувся в житті до того, як пішов у політику. Читає з книжки коротеньке оповідання "Дичка" — свій перший прозовий твір. Затим — уривок з повісті про рідне село Теклівка на Вінниччині. Каже, що все життя писав про нього, багато односельців стали прототипами його героїв.

— Зараз у ньому лишилося 24 живі душі, — додає. — Але нічого. Протягнув їм газ, цього року буде дорога — дасть Бог, і село оживе.

На сцену виносять квіти від президента Віктора Ющенка, прем"єр-міністра Юлії Тимошенко, голови Верховної Ради Арсенія Яценюка, міністра культури й туризму Василя Вовкуна, акордеоніста-"регіонала" Яна Табачника.

Колишній політв"язень, 71 річний письменник Олекса Різників розповідає: коли вступив на філфак Одеського університету, Яворівський запропонував йому разом винаймати квартиру.

— Володя сідав у куточок, брав чистий аркуш паперу й писав свої новели, — згадує Різників. — Ми називали його Явором. До нас щодня приходили молоді поети і письменники. Тоді ми дали клятву: "Завжди усюди з усіма лиш української вживати".

Зазначає, що прізвище у Володимира було "Яворовський". Запропонував йому й Вінграновському змінити на український лад — через букву "і". Перший погодився, другий — ні.

Завжди усюди з усіма лиш української вживати

Дружина письменника, актриса Національної філармонії Галина Олександрівна, 61 рік, зі сцени читає юнацькі вірші чоловіка. Вони з передмовою Михайла Стельмаха були опубліковані в газеті "Літературна Україна" 1962 року.

Яворівський зачитує уривок з незакінченого роману про останню любов Тараса Шевченка — до Ликери Полусмакової.

— Вона його зрадила й цим прискорила смерть, — розказує. — Вийшла заміж за цирульника-п"яничку, народила купу дітей. Він замерз під парканом. 1903 року, коли діти її вигнали, приїхала на Україну, поселилася в Каневі. Щодня ходила на могилу Тараса каятися. Померла 1917-го в божевільні.

Додає, що ця історія гідна пера Шекспіра.

— Якби не дурна політика, — продовжує, — то вже давно закінчив би цей роман і написав би ще кілька.

Вечір завершує чоловічий вокальний квартет "Явір". Поміж іншими піснями виконує й "Листочки яворові". Письменник виводить на сцену дружину, доньку Лесю й 4-річного онука Тараса. Підспівує квартетові.

×