— Ти диви, який похожий на Симоненка. Копія, і лоб такий широкий, — каже глядачка з четвертого ряду про 26-річного Ярослава Литвина. Грає роль Симоненка у виставі "Серед грому і тиші". У залі раз по раз дзвонять мобільні. Глядачі кашляють, дехто крекче.
— Можливо, вже завтра мене не буде, — Ярослав Литвин йде у зал до глядачів. — Українська література переживе цю майже безболісну для неї втрату. Але я не можу піти з життя, не подбавши про свою сім'ю. Особливо про маму. Моя мама 27 років пропрацювала в колгоспі. Перший день моєї смерті може стати для неї першим днем жебрацького життя. Від усього серця прошу не допустити цього.
По завершенні глядачі аплодують стоячи. Вмикають запис Симоненка, де він читає вірш "Ти знаєш, що ти людина".
— Тут немає жодного мого тексту, лише тексти Симоненка і спогади, — говорить режисер Сергій Проскурня, 57 років, після вистави. — Це документальна історія. Тут працюють документи, хронологія, життя і творчість перемішані. Я не ризикував, коли на головну роль брав непрофесійного актора. Симоненко у своєму середовищі був білою вороною. Серед професійних акторів Ярослав теж вирізняється.
2 
35413
Коментарі