— Наше місто було з каменю та заліза, у кожного з нас тепер у руці дорожня валіза, у кожній валізі попіл, зібраний під прицілом, тепер навіть у наших снах пахне горілим, — читає свого вірша 40-річний Сергій Жадан у столичному Українському домі 27 березня.
Далі поет вирушає з презентацією нової збірки "Життя Марії" всіма обласними центрами України. У книжці 60 нових поезій Жадана та 20 перекладів із Чеслава Мілоша — польського поета, прозаїка й літературознавця.
— Ці вірші — це ліричний і приватний щоденник того, що відбувалося в Україні протягом останнього року. У книжки настрій тривоги, співпереживання і любові. Назвав її "Життя Марії", бо це біблійний сюжет. Але якщо подивитися на нього без релігійного підтексту, а просто по-людськи, то Марія опинилася всередині історії. Вона дотична до того, що змінило весь світ. Багато наших співвітчизників опинилися в історичній вирві і бачать, як довкола них твориться історія і змінюється світ. Мені завжди була цікава проста людина, що стала свідком, учасником, заручником важливих подій. Вона, можливо, не до кінця усвідомлює ці події, але є їх учасником. Окрім моїх віршів, тут переклади з циклу "Голоси бідних людей" Чеслава Мілоша. Це вірші 1943–1945 років про війну, про відчуття кінця світу. Вони дуже суголосні подіям, що відбуваються нині в Україні. Мої поезії також про бідних людей: бідних не у сенсі матеріально, а про тих, що потрапили в дуже скрутні умови.
Як діяти простій людині за таких обставин?
— Триматися базових для себе речей — усього того, що її формувало і чим вона жила до війни: своєї відповідальності, своїх близьких, своєї любові, своїх обов'язків. Треба опиратися тому, як нас змінює війна, — бо вона ламає людину. Потрапляючи в силове поле війни, стаєш її заручником, починаєш від неї залежати. Важливо не забувати, ким ти був до того, як пролунав перший постріл. Інакше є небезпека втратити себе.
Як поезія може допомогти під час війни?
— Зараз у суспільстві є розриви. Їх здатна залікувати культура. Люди скоріше дослухаються до письменника чи музиканта, ніж до політика. Після одного поетичного виступу свідомість людей не зміниться. Але бачу, що приходять на ці зустрічі, просять приїхати ще. Наступного разу приходить більше людей — ось і весь результат. Поезія не повинна проводити роботи над мізками, бути пропагандою. Навпаки, має бути антипропагандою. Зрештою, люди, що цікавляться поезією й літературою, мають більше шансів мислити самостійно, об'єктивно, не піддаватися політичним маніпуляціям. У країні рік триває війна і вона торкнулася майже кожного — у когось хтось воює, хтось загинув, хтось зник, хтось змушений був утікати. За таких обставин дуже легко впасти в ненависть, злість, розпач, бажання помсти. Щоб повернутися до людських почуттів, треба нагадувати, що вони є навіть під час війни. Війна закінчиться, а нам треба залишитися людьми й далі жити в одній країні. Було б добре, якби по закінченні війни нам не було соромно дивитися одне одному в очі.
Вважаєте, Донбас і решта України зможуть жити в одній країні?
— Жити нам разом буде дуже важко, але інших співгромадян ми не маємо. Ми є такі, які є. Це дурниця, що з Донбасом треба говорити по-особливому, сам Донбас повторює це гасло, а решта України його підхопила. Ми всі однакові, ми — громадяни однієї держави. Розмовляти треба чесно, тоді не потрібна буде окрема мова для Донбасу. Та сторона часто говорить про право на протилежну думку, але фактично вони спровокували війну — відкрили кордон загарбникам. Дискутувати можна з людьми, що не брали зброї до рук. Доки чоловік не порушив закону, не варто називати його сепаратистом чи колаборантом.
6 
35413
Коментарі